Глава 5. Пошуки та справи.

Коли Лапе на думку спадає нова композиція, то він стає поганим співрозмовником. Хоча, відверто кажучи, я й сам такий, якщо зайнятий важливою для себе справою. Зовсім не хочеться відволікатися. Залишивши Лапе замріяно бренькати, я вирушив бродити містом, шукаючи, де б перекусити. Бо дуже захотілося побути на самоті. Все ж таки, мене не полишала думка, що роблю щось не те. Слова Айї не йшли мені з голови, я знову й знову згадував їх. І намагався оцінити об'єктивно наші з Тіхе стосунки. Як минулі, так і теперішні. Вона сказала, що давно все вирішила. Але водночас повторила мою втечу. Це, звичайно, могло б бути схожим на помсту, але й тут потрібно дивитися правді в очі - її крок був досить логічним, рішучим і тепер не залишав простору для двоякого тлумачення. Я не міг тепер дорікнути їй у тому, що вона піклується про своє становище. Вона отак просто відмовилася від нього. Однак, при цьому ближчою до мене зараз не стала. Так воно і є. Не тому, що може бути зараз на Землі, ні. Хоча це й не край світу, а навіть за краєм, куди ще потрібно потрапити. І потім якось її знайти, якщо раптом не побажає афішувати своє місцеперебування. Зовсім не втурупаю, що вона буде на Землі робити, де і за що жити... Зюкіна, звичайно, допоможе, але... Якщо кудись вирушить самостійно, як потім дізнатися? Де ж її шукати? Голова кругом іде! І чи вона точно втекла? Які в мене ще докази, крім якогось там листа, якого я навіть не бачив? І які тут взагалі можуть бути докази? Хіба що до її матері напряму піти, але це... складно. Що ближче до Сили, то менше людського... Що сильніше розвиваєшся, то ближче до Сили стаєш. Можливо, тому Ті не надто прагнула до Жадання, до шлюбу. Може, вона зрозуміла, нарешті, мої побоювання та мої переживання за неї?
Знайшов по дорозі невеликий ресторанчик, де в напівтемряві порожньої зали можна було спокійно поїсти. Так, і скоїв цей жахливий, з погляду Лоуми, гріх, замовив собі їжі, бо час вже був вечеряти, а я доки й не обідав. Що поробиш, все одно відправив свою кухарку шукати містом Зюкіну, точніше ловити її відчуття. Не факт, що вона в Кийві, може, її відвезли до Прамена, але Лоума, думаю, і туди з'їздить, хоча потім все одно мене змушуватиме набрати зайвих пару кілограмів абсолютно нескінченними стравами.
Тіша... Якщо її вибір - це я, а мені дуже хочеться в це вірити, то чого вона від мене чекатиме? Що я побіжу за нею? Покажу, наскільки вона мені дорога? Буду її домагатися? Але як? Може, тому й Ветрас... Ні, я поки що не робитиму жодних висновків. Це фейрі, треба про це пам'ятати. А хіба вони в цьому сенсі дуже відрізняються від людей? Тим більш, деякі з них суть від суті... і навіть плоть від плоті. Діти Творця, до нього йдуть, його творять...
І все ж, що це більше - якась страховка від дурня чи бажання піти зі мною на Землю? Тіша не залишила ні листа, ні слова. Саме так, як я тоді. Вона ще намагалася чекати. Я ж чекати не хочу й не буду. У Тіші вийшло мене знайти, отже, тепер моя черга, точно як у дитинстві, коли ми грали в хованки. Потрапити на Землю непросто, але можна. І без Ветраса, і без Еша. Питання тільки в тому, як потрапити в потрібне місце й потрібний час. Я не дуже добре розуміюся на парадоксах часу і абсолютно не хочеться з ними мати справу. Цікаво, що забрали також Віктора... Ні, як витончено Тіше мене провчила! У самісіньке це пхнула! Тепер і винуватий, і весь у... білому.
У вусі в мене злегка задзвеніло, схоже буває, коли закладає вуха від перепаду тиску. Але це був не зовсім звичайний дзвін. Мені в ньому навіть почувся голос, який кликав мене на ім'я. Що це за... ах, так! Річер! Я витяг коробку й побачив на ній Нґамеша.
- Дарене! В тебе все добре?
- Цілком. Навіщо питаєш?
- Бо ти довго відповідаєш. 
Я міг лише знизати плечима, але Нґамеш навряд чи це побачив.
- Є попередня домовленість стосовно місця проведення, - сказав він.
- Чому попередня?
- Дарене, ти міг би легко здогадатися, - глузливо посміхнувся Нґамеш.
- Міг би. Але не хочу, - і посміхатися мені теж зовсім не хотілося, - Навіть вибір місця для проведення ритуалу вирішили спихнути на мене, вірно? Щоб був винуватий, якщо щось піде не так.
- Ми ж розмовляли про це.
- Ні, про інше. Але це не має значення, тому що ми зараз тут і маємо те, що маємо.
- Не подобається мені такий твій настрій...
- Мені теж багато чого не подобається. Але я точно не буду надувати щоки та вдавати з себе дуже важливу особу за роботою, Нґамеше. І не варто з Правдою грати у відгадайку. Знайшли підходяще місце? Чудово, тоді прийміть рішення самі.
- Для того, щоб його приймати, потрібно іноді подолати розбіжності. І поки що саме в тобі бачать того, хто може це зробити.
- А що буде потім? - заперечив я, - Знаєш, на Землі свято проводів зими в деяких місцях перетворилося на спалення опудала. Його спочатку наряджають, возять, співають пісні й усяко вшановують, а потім спалюють або топлять. Як то кажуть, з усією нашою повагою. Можливо, тобі знайома така собі замінна жертва? 
Нґамеш дивився на мене вже без усмішки й похитав головою.
- У людей багато похмурих епізодів в історії, Дарене. За бажання, можна знайти там що завгодно.
- А от у мене є бажання знайти інше. Точніше, іншу. І ти знаєш, кого. І дуже хотілося б знати, куди ж вирушати на пошуки.
- Сподіваюся, ти не думаєш, що Айя від тебе щось приховує?
- Нґамеше, я теж на це дуже сподіваюся.
- Гаразд, - він потрусив головою, - Я тобі обіцяю, дізнаюся про її відхід усе, що тільки зможу. Але, повторюю, поки що важливіше інше. До речі, і для тебе, оскільки успіх Єднання доведе твою правоту щодо Жадання. 
Я міг би розсміятися йому прямо в обличчя, але не хотів.
- Якби тільки не це, Нґамеше, якби тільки не це...
- Досить, Дарене. Годі! Давай краще про справу. Підібрали кілька місць, які могли б підійти для ритуалу. Це і Громова гора, і Тихий яр, і площа перед Пущею. І кожне має своїх шалених прихильників. 
Мені раптом згадалося, як продавав якось один готельний комплекс на березі моря. Він був спроєктований так, що басейн розташовувався між будівлями візуально на одному рівні з морем, і коли ти в нього заходив, обличчям до моря, то виникав ефект, ніби це єдина водна поверхня. І ти пливеш і пливеш, ніби посеред моря... А ввечері, коли будівлі по обидва боки підсвічувалися невеликими ліхтариками, виникав дещо інший візуальний ефект. Зверху зорі, збоку вогні... вони відбивалися у водній гладі, мерехтіли в бризках і хвилях... Що ж, якщо ви хочете від мене ідей, то ловіть. Як міг, я пояснив Нґамешу свою думку.
- Мда, - стурбований, він потер своє підборіддя, - Де тоді розмістити всіх охочих, незрозуміло...
- Яких охочих? - здивувався я.
- Дарене, мешканці міста збираються прийти, з найближчої округи готуються, навіть з інших міст прибудуть!
- То продавайте квитки! - всміхнувся я, - Для посилення ефекту! Усіх пустити однаково не вийде... хіба тільки по черзі. Але можна й пустити всіх, нехай розсядуться по навколишніх пагорбах і запалюють ліхтарі. Заодно й майданчик буде добре всім видно. Тут тобі й вогонь, і вода, і вітер, і кам'яна круча... Там от у цьому яру немає випадково якогось джерела? Хоча що це я, адже голова Дому Глибини легко організує за потреби. 
Нґамеш мовчав і дивився на мене витріщеними очима. Може, я щось не те сказав? Хай тоді самі думають.
- Хотів попросити тебе ще, - згадав я, - Мене в Зворотці намагався затримати якийсь Вартник Брами. Я не знаю, як його звати, але незабаром мій повірений це з'ясує. Прошу допомогти з'ясувати, хто його туди посилав і чому. Від кого він дізнався про мене? І звідки йому стало відомо, що мені був закритий шлях на Землю. Це важливо. 
Нґамеш перебував у якійсь там прострації. Я повторив своє запитання ще раз.
- Так... - видихнув він, ніби від чогось відмахнувшись, - Страж? Добре, я це спробую з'ясувати.
- Що з Порядком?
- Думаю, у нього буде новий Голова.
- Ось як! - задумався я.
- Сподіваюся, ти не на вулиці зараз? Цей річер, звичайно, трохи приглушує розмову, але не забувай, будь ласка, що не потрібно сповіщати про це усіх на вулиці. До речі, Таліос з Обрію дуже просив про зустріч з тобою. Тому, без зайвих церемоній приїжджай до їхнього представництва.
- Чому б їм усім просто не залишити мене в спокої? 
Нґамеш скривився, ніби з'їв лимон.
- Коли ти почнеш цінувати нові можливості? Згадай, що таке Обрій! Чим він взагалі славиться?
- Магічними штучками.
- Саме так! І пам'ятай про це! 
Його зображення завмерло на річері. А я так і лишився сидіти й тримати його в руках. Так, Обрій може запропонувати різні штучки. Нґамеш натякає мені, що з їхньою допомогою я можу знайти Тіхе? А чому мені для цього потрібно до Обрію звертатися? Невже так можна знайти будь-кого... Ось, до речі, заради чого дійсно варто поїхати до Квітки. Щоб спробувати дізнатися, чи можна знайти когось, і як працюватимуть їхні штучки на Землі та що потрібно, аби когось знайти. І як можна цього уникнути за сильного бажання? Вирішено! Їду.