Глава 4. Рітуалісти

Щойно я зайшов до кабінету Бережника Традицій, то мало не оглух від гучного крику:
- Стій! 
Бережники сиділи вчотирьох на підлозі, навколо них усе було завалено паперами, висіли пір'я, по всьому приміщенню валялися численні сувої та різноманітних розмірів фоліанти, багато з яких стирчали закладками. Стіл був завалений книгами та паперами, у кутках загрожували обвалитися цілі башти, а четверо божевільних, інакше важко було їх назвати через це скуйовджене волосся та абсолютно шалені погляди, щось одночасно креслили та сперечалися, хриплими, зірваними голосами. Але на мене закричали разом. Ведр примружився, розглядаючи мене, і раптом злобний оскал на його пиці змінився на єхидну посмішку.
- О, то це ж наш герой! 
Троє інших на мить перестали сперечатися й витріщилися на мене своїми шаленими баньками, від чого стало ще моторошніше.
- Стій там і не рухайся... герою! - продовжив Ведр, - Не вистачало тобі ще поруйнувати щось, мої колеги цього тобі не пробачать. 
Він про цей бардак? Та тут, немов ураган пронісся бібліотекою, що тут можна ще зіпсувати?
- Колеги! - повернувся Ведр до трійці інших божевільних, - Дозвольте вам представити ту саму людину, чиїми стараннями ми зібралися сьогодні тут!
- А, - проскрипів один, - це той самий Хранитель Правди?
- Багатообіцяючий юнак...
- Чого явився? 
Говорили вони всі разом, не перестаючи одночасно заглядати кудись у свої папери, які не тільки хапали руками, а й спритно левітували своєю силою.
- Бережнику Ведре... - протягнув я, дивлячись на них, я насилу уявляв собі, що й як питати.
- Як бачите, Хранителю Дарене, ми дуже зайняті вашими стараннями.
- Так-так, багатообіцяючий! Давненько у мене не було такого приємного товариства... А ну що за ідіот тут вписав аспект Селени в триангуляцію посилення потоку...
- Говори, Хранителю! - гаркнув Ведр, - І швидше, ми зайняті. 
Я дещо розгубився. Чесно кажучи, ніколи особливо не любив ці всі розрахунки та магічні побудови, може, тому, що не дуже добре вчився.
- Це була чудова ідея, покликати нас усіх...
- Ну, вас покликав уже я.
- Замінити цю дурну традицію точним розрахунком, ось що важливо! Як?! Ну як ви вводите тут змінну, якщо... 
Та вони тут мене й не почують! Що там Айя взагалі збиралася контролювати, видачу ліків цим не зовсім нормальним фейрі?
- До речі! - заволав Ведр, щойно люто закресливши щось так що бризки чорнила навіть спробували розлетітися, але завмерли в повітрі й повільно дрейфували вгору, де над головою Бережника Традицій збиралася вже невеликих розмірів чорнильна хмара.
- Ви про що?
- Про що я? - перепитав Ведр, - Так! Цей герой уже запропонував одну ідею, може, в нього знайдеться відповідь і на те, коли ж її втілити?
- З днем ми визначилися! - завмер один.
- Точно? Ні, вірно, день підійшов.
- Так! Якраз опівдні...
- Опівночі! 
Ведр глузливо подивився на мене.
- Ну-бо, давайте ви скажете нам, коли ж найкращий час для початку церемонії, наш несподіваний Розпоряднику...
- Найкращий час? - навіть здивувався я такому, здавалося б, простому питанню, - Та це ж очевидно! Вранці, на світанку. 
Як вони загомоніли! Навколо замигтіли пера, чорнила та папери. Кілька разів промайнули товстелезні книги. А мені раптом згадалися наші посиденьки в Лапи. Особливо тоді, коли ми були юними та сповненими надій.
- Ви просто не були там, - сказав я задумливо, - коли всі вже втомилися, а очі починають злипатися, коли всі історії розказані, а ніч тиха й безтурботна... Вона немов заколисує тебе, лагідно переморгуючись зіроньками в небі... Ти чекаєш його і чекаєш... Це перше, несміливе світло прийдешнього дня. Ти його чекаєш, але воно з'являється незримо, непомітно. Але невідворотно... 
Я замовк і зніяковіло подивився на усміхненого Ведра.
- От! Що я казав! - повернувся він до інших хранителів, - Дивовижно, правда? 
Ті завмерли, розглядаючи мене своїми блукаючими-дослідницькими поглядами, немов якийсь експонат.
- Що б ми без вас робили?! - незрозуміло, чого було більше в голосі Ведра, глузування чи єхидства, - Сподіваюся, тепер ми зможемо дещо зробити й без вас! Не турбуйте більше! 
З цими словами мене виштовхнуло в коридор, і двері зачинилися перед самісіньким моїм носом, ледь по ньому не стукнувши. Служитель, який мене супроводжував, тільки руками розвів.
- Вони вже давно так сидять. Іноді тільки їжу та воду під двері приносимо. 
Я потер носа, який ледь не постраждав від зіткнення зі злобною дійсністю.
- Що ж, думаю, ми всі побачимо результат усього цього...
- Безсумнівно, Хранителю.
- Тоді я, з вашого дозволу, покину цей ваш чудовий Театр.

Кошлатий, зарісший, чимось нагадав мені бачених сьогодні традиціоналістів, Лапе вивалився з купки пасажирів, волочачи за собою валізу. Він був у тій самій сорочці, не заправленій у штани, за спиною в нього висіла лютня чи гітара, щось таке, укрите в міцному кофрі.
- А, це ти, - сказав він, ледь мене побачивши.
- Ти чекав когось іншого? - усміхнувся я, - Ходімо, я відвезу тебе до гостинного двору.
- Навіщо? Я прибув так швидко, як міг, щоб творити, а не в номері валятися. У мене вже є кілька чудових ідей...
- Сумніваюся, що все відбудеться швидко настільки, що тобі навіть не доведеться ночувати тут, у Кийві.
- Ти ж не думаєш, - говорив Лапе, розштовхуючи валізою перехожих на станційному пероні, - що я збираюся засісти за нотний зошит... я завжди ставив на імпровізацію, друже. Тільки вдала імпровізація наповнює життя сенсом.
- Нам сюди, - покликав я його в той бік, де нас чекав екіпаж. Шого злетів з нього і допоміг нам влаштувати валізу в спеціальному кріпленні для багажу.
- Я згадав твої вечори, - сказав йому, коли ми розсілися по місцях і екіпаж рушив, - і зрозумів, що це найкраще, що тільки можна придумати.
- Слава тобі! - жартівливо звів руки до неба Лапе.
- Ти зачекай мене звеличувати, я просто тут більше нікого не знаю... 
Лапе засміявся.
- А з імпровізацією твоєю буде непросто. Упевнений, придумають якісь обмеження. До того ж, ти не будеш, друже, там єдиною зіркою. 
Лапе голосно фиркнув.
- Звідки раптом стільки самовпевненості, єхидно? Не дурніші за тебе є істоти! - він жартівливо штовхнув мене ліктем, - Знаю, що там будуть і інші солювати, тому не завадило б нам познайомитися й пограти разом. Але повноцінного оркестру ти все одно не отримаєш. Як і партитур не підготуєш.
- Здогадуюся, - кивнув я, - аж надто ви всі, завзяті індивідуалісти. Але тут уся справа в тому, що необхідно...
- Та зрозумів, зрозумів, - скривився Лапе, - для нашої фуги все одно потрібна спільна тема. Хоча й мотет необхідний. А може...
- Може, сонату? - перебив я його, - Лапе, я не дуже добре розуміюся на музиці, мені просто потрібно окреслити тобі завдання. 
Він замахав рукою.
- Все-все! Давай.
- Що давай? Нам скажуть деякі часові обмеження, але мені здається, що доведеться дуже багато грати.
- Та досить вже, Дарене! Я ж кажу, не дурніший за тебе, чоловіче. Нам потрібно зіграти гімн ночі, проявити в піку сили, злити їх у яскравому сплетінні, підвівши до кульмінації в потрібній точці. Але це все одно буде імпровізація.
- Це я чудово розумію. Інакше не вийде, важливим буде настрій.
- А в тебе який він зараз? - глянув він на мене. Що тут можна було сказати. Сумний у мене був настрій, чесно кажучи. Я так і сказав.
- Чутки швидко розносяться. Тим паче, коли йдеться про дочок Витоків. 
Я помовчав. У мене виникли деякі питання до Лапе, але я все ніяк не міг наважитися їх поставити. З іншого боку, що це, як не страх. А я ще хвалився, що начисто його позбувся у Фейрії.
- Послухай, Лапе... Я хочу тебе дещо спитати.
- То спитай. Чого ти вагаєшся? 
Лапе подивився на мене, і я побачив на його обличчі сумну посмішку.
- Пролетіла юність, так? Вчора ще міг ляпнути, не роздумуючи, а зараз прямо як досвідчений дипломат, зважуєш, що й як говорити...
- Для чого ти мені тоді показав свою книгу? - несподівано спитав я. 
Лапе здивовано звів брови, потім знову засміявся.
- Ти так прилип до цього зануди Ешмунара зі своїми Шляхами, ніби на ньому всі вони зійшлися!
- А ти був на Землі? Попри заборону?
- Яка заборона, Дарене? Будь-яка заборона в нас викликає лише бажання її порушувати.
- І ти...
- Був. Але давно. А цю книгу мені приніс Ветрас. 
От. Ім'я й прозвучало. Я зітхнув.
- Лапе, а що в них було з Тіхе? - спитав я. 
Лапе все так само усміхаючись дивився на мене, розвалившись на сидінні екіпажу.
- Ти вважаєш, що я повинен відповідати на це питання? \
Я гарненько обміркував і погодився:
- Мабуть, усе ж, ні. Мені його варто поставити комусь із них. Але ти мені все-таки відповіж, чи був Ветрас у неї закоханий, а то я щось не розумію. 
Лапе подивився по сторонах, помовчав, але все ж відповів:
- Бувають такі питання, відповісти на які важко. Не через небажання! А хоча б тому, що складно взагалі-то казати про почуття інших. Тут про себе не можеш іноді сказати напевно...
- Але я ніколи не помічав! 
Він схвально кивнув.
- Мені теж здавалося, що він завжди лише піджартовував з тебе та твоїх почуттів. Але потім, коли ти пішов на Землю, щось у ньому змінилося. Він навіть пропонував тебе шукати. Злився на Еша, якого вважав винуватцем твоєї втечі. Потім у нього виникли якісь важливі справи, він деякий час був відсутній. Якось Тіхе була в мене, приїздила в гості з подружками. Прийшов і Ветрас. Вони про щось говорили, мені здалося, що про тебе. І, думаю, ця тема їх і зблизила. Наскільки, не можу судити.
- Але що заважало йому зі мною зустрітися? Якщо, як ти кажеш, відвідувати Землю не вважалося злочином.
- Це й не було чимось само собою зрозумілим. Заборона б викликала палке бажання її порушити, а негласне відторгнення Землі - це інше. Ветрас точно на Землі бував. Більше того, він роздобув цікаві манліпи, які вручив Тіхе.
- Манліпи? - розгублено перепитав я, - Але він ніколи ними не захоплювався.
- У нього була особлива штучка, яка не могла похвалитися якістю, з якою наші майстри створювали свої, але дещо могла. І так уже вийшло, що один я сам бачив.
- Так? І що там було?
- Не що, а хто. На ньому був ти. З якоюсь дівчиною. 
Я тільки здивовано кліпав очима.
- Так, друже. Ветрас бував десь поруч, але з тобою, як я розумію, зустрічатися не побажав.
- А навіщо я йому на манліпі? У мене прямо закрадаються думки... 
Лапе глузливо фиркнув.
- Під'їжджаємо, - крикнув звідкись Шого.
- Він тобі показував манліпи зі мною? Що за дивні справи?
- Ні, Дарене. Мені його показав не він, мені його показала Тіша. Ветрас зробив їх спеціально, щоб їй віддати. 
Я зовсім заплутався. Ветрас був на Землі, щоб мене сфотографувати з дівчиною? Для чого? Здається, це я спитав уголос.
- Можливо, щоб вона знала, що в тебе все добре. Або щоб показати, що ти її забув. 
Наш екіпаж прибув до готелю, час було його покидати, а мені чогось не хотілося вставати й кудись іти.
- А тобі навіщо Тіша його показувала? - спитав я. 
Лапе, крекчучи, підвівся на ноги й зістрибнув на бруківку. Мені нічого не залишалося, як піти за ним.
- Слухай, я починаю підозрювати, що ти не той Дарен, якого я знав. 
Я допоміг йому витягти валізу, потім він дістав з екіпажу свій футляр з гітарою.
- Так, той, якого я знав, був жартівником і пустуном, а не похмурим типом, який чіпляється до всіх із запитаннями.
- Лапе, а тут є щось, з чого можна пожартувати? 
Він озирнувся довкола, вивчаючи фасад готелю, куди ми його привезли. Не мудруючи лукаво, ми вибрали той самий, де проживали зараз самі.
- Жартувати потрібно завжди й над усім... Інакше, що за Веселин такий? Так, гадаю, тут мені доведеться залишити речі... 
Я машинально кивнув йому.
- Так, ходімо... Ти не відповів на моє запитання, мій веселий друже! 
Лапе негучно хмикнув, може, ще й тому, що підняв валізу, а вона була не з легких.
- Ну, ти наче реп'ях... Навіщо-навіщо... Вона питала, чи знаю я щось про тебе, чи не було в мене якоїсь звістки від тебе. І сказала, що може показати, який ти зараз є. 
Швейцар нам відчинив двері й церемонно привітав у їхньому чудовому готелі. Потім Лапе з належними поклонами вручили ключ, і ми сходами піднялися на третій поверх, де були розташовані його апартаменти.
- І не сказав би, що вона виглядала надто засмученою, - говорив Лапе, поки ми волочили його валізу нагору, - а як тільки я ляпнув, що та дівчина мені дуже когось нагадує, так вона й звеселіла. Сказала, правда, щось на кшталт - ти ще інших не бачив. Тому я й здогадався, що манліп був не єдиним. І дівчина на ньому теж була не єдиною, але на Тіхе схожою абсолютно точно. 
Він мені хитро підморгнув.
- Де там моя кімната? І скажи мені, коли я зможу зустрітися з кимось із тих, хто братиме участь? Мені ж страшенно цікаво інших послухати. Замислившись, я пройшов далі його дверей, але потім повернувся.
- Коли? От уже не знаю... У Театрі зараз безлад, Бережник Традицій загруз у розрахунках, і знову його смикати не хочу. Хочеш, можу відправити візитівку Алькхаїму з Круговерті, мені здалося, що він захоплюється музикою і точно захоче сам взяти участь. І потрібно ще скласти послання для Двору, там уже вони повідомлять, що й як.
- Непогана кімнатка, - сказав Лапе, оглядаючи величезні апартаменти, які ми для нього зняли. Для цього мені довелося знову знімати деяку суму з рахунку, але хоч тепер можна очікувати поповнення його за шахту.
- Ти зі мною поїдеш? - спитав він, із задоволенням плюхаючись у м'яке й велике крісло.
- До Алькхаїма? Ні вже, дякую. Втомився я від церемоній, а тут ще нова чекає.
- У, друже, це хіба церемонії? От раніше-то було, так, а зараз усе швидко, нашвидкуруч, на льоту...
- Говориш, як старий дід... 
Лапе поблажливо мені усміхнувся.
- Та пам'ятаю я, пам'ятаю, що ти довго дорослішати не хотів і тобі вже під сраку років... - пробурмотів я, - Гаразд, мені час іти. На вулицях усе ще неспокійно, хоча тепер не дороги перекривають, а веселяться...
- Ну так, хтось же всіх вільними назвав... ніби вони до того такими не були!