Глава 1. Ось тобі вибір

Якщо мене колись запитають — яким був той палац, у якому мені довелося побувати, боюся, я не зможу відповісти. Просто тому, що його зовнішній вигляд витіснився з моєї пам'яті тим, що відбувалося всередині. Будь я просто туристом, міг би ходити, роздивлятися довкола, захоплюватися. Але ж я ним не був. І, стоячи перед послами Великих Домів, цими женихами, які прибули до Краю, щоб відібрати у мене назавжди Тіхе, подумав, що тепер навряд чи колись захочу сюди потрапити навіть як турист.
Кожен із представників Великих Домів розглядав мене з інтересом хижака, якому вже показали свіже м'ясо і з очікуванням, що він невдовзі його отримає. Райєн із Дому Спіралі був зібраний і спокійний, дивився без роздратування, але й без приязні. Втім, припускаю, що я сам у відповідь дивився на нього навіть без ввічливої прихильності. Загорнутий у свої білі шати Алькхаїм, як і раніше, променився нещирою посмішкою. У своєму чорному з металевими заклепками, ланцюгами та ґудзиками одязі був Таліос, на його вустах теж застигла слабка посмішка, але вона була просто високомірною. Чханвей був неквапливим, його обличчя залишалося повністю нерухомим, очі — уважними, а от Мондол ніяк не міг приховати свій гнів і нетерпіння, що проявлялися рвучкими рухами. Члени Ради Краю були трохи насуплені, немов устигли знову перелаятися. Айя дивилася уважно, але я ніби відчув якесь її внутрішнє напруження. Помітив, що один чоловік із її почету хотів був ступити вперед і щось сказати, але Нгамеш зупинив його коротким, владним жестом. Щось тут відбувалося... Але про це подумаю потім.
— Великі! — сказав я, і, як не дивно, мій голос прозвучав рівно й голосно. — Старші! Сильні!
Я й сам посміхнувся їм усім.
— Мені випала дивовижна роль, не кожного назвуть Розпорядником для того, щоб обрати нового чоловіка Визначальної Краю. Мабуть, усе справа в тому, що я був найзацікавленішою в її долі особою. Став нею давно, залишаюся нею і буду надалі!
Женихи стали ще більш спантеличеними. Підозрюю, не всі з них знали багато про мене. Я ж людина, що там дізнаватися. Райєн, онде, якось скривився.
— І я підійшов би до цієї справи з усією відповідальністю... Якби не ще одна, найважливіша обставина. Пам'ятайте, кожен, хто звертається до Хранителів Правди, має знати, що у них немає особистих інтересів.
Тепер паніка з боку Аї.
— Ми маємо бути безсторонніми, як судді. Але, на відміну від них, ми не приховуємо, що це неможливо. Наша суть, суть Правди в тому, що ми не засуджуємо, а шукаємо як справедливість, так і істину. А істина в тому, що Розпоряджатися мені було запропоновано не долею Тіхе, а всього Краю.
Почувся стишений гомін, але я не звернув на нього уваги.
— Хочу всім сказати — коли ви звертаєтеся до Правди, то для неї не існуватиме кордонів. І будучи Розпорядником долі Тіхе, я побачив не лише її Шлях Правди, але й був утягнутий у Шлях Правди для самого Краю. Мені не потрібно було заявляти про це, він випливав із самого факту призначення мене Розпорядником. Та й у кожній із розмов із шановними представниками Великих Домів, із членами Ради, мова весь час йшла не про приватну справу, не про весілля, не про Тіхе, а про Край, навіть більше, про всю Фейрію. І це огидно!
Гомін посилився, але тут же стих.
- Так! Це огидно! У пошуках вирішення складних проблем не рахуватися з долями, ставити долю цілого Дому, а то й усієї Фейрії в залежність від одного ритуального шлюбу... це навіть якось соромно називати правильним підходом. Я чув багато застережень про складнощі з ритуалами, про те, що стало бракувати комусь сил, але вихід, який усі чомусь пропонували, був пов'язаний не з вирішенням завдання, а лише демонстрацією бажання його вирішити. Хіба не так? 
Я подивився в очі кожному з женихів. Цікаво, що всі мене уважно слухали й мовчали.
- Це лише зламати щось можна, доклавши більше сили, а от створити, тут важливо інше. Фейрію було створено єднанням, добровільною жертвою, а ви для її розвитку пропонуєте імітацію священного шлюбу! Так, імітацію! Тому що тут знадобиться посвячення та повне прилучення до першостихії, до Життя та Смерті. А ви готові до цього? - різко спитав я у женихів.
Мені здалося, що дехто з них навіть зробив крок назад.
- Шлюб із Тіхе обернувся б для кожного з вас лише трохи більшим результатом, ніж шлюб будь-якого жителя вашого Дому з будь-яким жителем іншого Дому. Так, можливо, ви б влили більше сил у ритуал оновлення, але в підсумку все одно було не те, на що ви очікували. Це чудово розуміє, наприклад, Бережник Традицій Краю. 
Ведр дещо здригнувся під поглядами колег та женихів, але схвально кивнув.
- Тому жодного вибору бути просто не може, він безглуздий сам по собі. Проте велике значення має ваше прагнення до процвітання Фейрії. Для нього потрібно використовувати наші традиції для пошуку нових форм оновлення. Згадати те, з чого почалася Фейрія...
- Добровільна жертва? - гостро глянув на мене Ведр.
- Ні! Ритуал Єднання! - вигукнув я, - Творення гармонії через спільну дію, через злиття та протиборство Сил. Гармонія музики, ритуального танцю, сплеску сил... Танець із Мечами... Великих і Сильних! Ми проведемо його тут, розрахуємо та продумаємо, а потім щороку в цей день, цієї ночі, цього ранку чи вечора, але кожен житель Фейрії може сам або з друзями, подумки чи в танці, піснею, музикою чи просто візуально доторкнутися до нього й, подарувавши частину своєї сили, багаторазово посилити. Але лише добровільно. І що він посіє, те й пожне...
- А як же Тіхе... - пролунав негучний голос Айї.
- Я не вважаю себе вправі вирішувати за долі жителів Краю, - підвищив голос я, - Але заявляю про свободу вибору для кожного з вас! Ніхто не повинен приносити себе в жертву, але тим цінніше самопожертва заради інших! І сам ритуал оновлення Витоку має бути для Сил відтепер виключно вільним і добровільним. Тому Тіше вільна повністю у своїх діях і у своїх рішеннях, ніхто не може примушувати її до чогось, чого б вона не хотіла. 
Айя прикусила губу.
- А інші? - почувся схвильований голос із її оточення. 
Я відчув, як напруга, що мене охопила, готова виплеснутися. Саме так, як казав Афанді, ти дізнаєшся лише потім, чи зміг ти...
- Силою Правди! - голос у мене раптом перехопило, - Я підтверджую свободу вибору для жителів Краю, добровільну участь у ритуалі Жадання, Танець Єднання для Фейрії... 
І ніби земля штовхнула мене, навколо пробігла хвиля. Поруч із Айєю виник стрункий жіночий силует, немов яскрава зелень з одного боку і шепітлива голосами темрява з іншого.
- Що ж, - прошелестів голос, - Спробуйте, дітки... 
І тут мене відпустило, немов здувся. Як ще не впав... Треба ж, явище самої...
- Ні! - вигукнув Мондол, - Дім Потуги вимагає приєднання Краю!
- Фі, - Райєн невдоволено глянув на суперника, - Зіпсував таку мить... Отже, ваш Дім не братиме участі в ритуалі й не зможе розраховувати на його результат.
- Ні, чому? - набурмосився Мондол. 
Чханвей подивився на мене, потім ледь усміхнувся й вклонився.
- Великий Дім Лагоди задоволений. Ми неодмінно візьмемо участь. 
Алькхаім раптом змахнув своїм вбранням і зробив кілька кроків до мене.
- Ми відкриті до всього нового. Дім Круговерті неодмінно бажає брати участь. І ми запрошуємо Хранителя Правди для обговорення.
- Дякую. Але я вже запропонував розрахунок нашому шановному Бережнику Традицій Ведру, а займатися музикою в мене є гідніша, ніж я кандидатура – Лапе з Доброслава. 
Таліос виглядав задумливо, але потім зморшки на його лобі розгладилися, й він знову зверхньо став поглядати на оточуючих.
- Ми відповімо пізніше. Але попередньо пропозиція здається нам привабливою. 
Ось хто був, на мій подив, щиро радий, так це Райєн.
- Дім Завитка висловлює своє щире задоволення. Ми, безсумнівно, будемо учасниками. Готові допомогти з розрахунками.
- До речі, - додав раптом Таліос, - а чому немає Тіхе? Хранитель визнав її вільною у виборі...
- А ось ми зараз це дізнаємося, - пролунав поруч не надто задоволений голос Хьогвальда, - правда, Хранителю Дарене? 
Я обернувся й здивовано подивився на нього. 
- Що це за дивні натяки?
- У мене є повідомлення від Тіхе, - раптом голосно сказала Айя, уникаючи чомусь дивитися мені в очі.
- Великий Дім Потуги скоро повідомить усім вам своє рішення! - гаркнув Мондол, - Що ж до тебе, чоловіче, то ми обов'язково зустрінемося. 
Різко повернувшись, він вийшов із Зали Ради. Але мені було не до нього. Повідомлення від Тіши, але не вона сама? Айя взяла якийсь аркуш і розгорнула його.
- Тіхе заявляє, що відмовляється від будь-якого нав'язаного їй вибору, - сказала вона, - І покидає Фейрію...
- Що? - вигукнув я. 
Феї почали переглядатися, деякі навіть зашепотілися.
- Що значить, покидає? - спитав я. 
Айя кинула на мене швидкий погляд.
- Хранителю, прошу вас затриматися на кілька хвилин, - сказала вона мені. 
Тіша... Покинула Фейрію? Вже? Куди? У мене закалатало серце, запульсував у кишені манліп, і захотілося кудись бігти й негайно її шукати. Але куди?
- Де Тіхе? - зле сопіння пролунало в мене над вухом. 
Повернувся й не менш злобно витріщився на Хьогвальда.
- Хто з нас голова Порядку, ви чи я?
- Не жартуй зі мною... - погрозливо почав Хьогвальд, але тут до нас підійшли одразу двоє.
- Зовсім збожеволів, старий дурень? - штовхнув його в бік Гримір.
- Великі! - Нгамеш відтягнув мене від них, - З Хранителем виявили бажання поговорити із Витоку, прошу нас вибачити. 
Він підштовхнув мене до виходу, і ми вийшли із Зали Ради.