Глава 21. Час рішення

Цей ранок не був добрим з різних причин. Прокинувся я не в квартирі, до якої вже почав звикати, а в номері готелю, який нам довелося винайняти на ніч. Гвардійців ми відправили до казарм, все одно вони лише привертали зайву увагу, а коли в місті було неспокійно, така увага була явно зайвою. До того ж, ми їм клятвено пообіцяли чекати на мобіль, який мав нас відвезти до Прамена. Точніше, відвезти мене. Як виявилося, ввечері нашу квартиру взяли в справжню облогу. З'явилися якісь люди, ну тобто феї, намагалися ломитися в двері, потім сиділи в парадному й на вулиці. І всі палко бажали поспілкуватися зі мною. Ось так раптом, несподіване, але дуже сильне бажання. Різке, як пронос. Мої домовички стійко тримали оборону до середини ночі, коли за домовленістю з нами, вони непомітно покинули квартиру й перебралися до нас у готель. Деякі наші речі при цьому довелося покинути, але це нічого. Все необхідне я тепер постійно носив із собою, а вже без костюма якось переживу. Ось тільки Лариса так і не знайшлася, все, що мені було відомо, це те, що вона залишалася у Дворі. Сподіваюся, сьогодні якось все вирішиться, і ми зможемо її зустріти, а то вже починав хвилюватися за неї. Потрібно було замкнути її в квартирі, звичайно, але як би вона тоді спускалася з даху разом із домовичками, рятуючись від облоги?
При цьому готелі теж була кухня, тільки при Лоумі не можна було про неї казати. Зате вона з собою мала деякий запасець, який дозволив нагодувати навіть Шиги та Шого, що вже там казати про мене, якому й шматок у горло не ліз. Лоншер вирушив на пошуки антиквара, дрібні розбіглися рознюхувати, що коїться в місті. Нам лише розповіли, що певна кількість городян все ще збираються на площі перед Пущею та в деяких місцях по місту. Відомості зранку самі дивувалися, що відбувається. Але також писали й про важливий вибір Краю та про те, що деяким резиденціям Великих Домів трохи зіпсували фасад. Хулігани, хто б сумнівався. Порядок у відомостях волав, зрозуміло, до чого. А ось у великій статті в одній із газет, пардон, відомостей, на Порядок досить сильно насідав голова Дому Колесо Гримір. Але мене більше зацікавила інша стаття, автор якої вельми журився, що слідування традиціям перетворилося на повторення незрозумілого, коли сенс і суть забуто, а для досягнення результату намагаються лише докласти більше Сил. А також він писав про те, що досягають гарних результатів лише за сильного внутрішнього прагнення. Як виявилося, цей автор був одним із тих самих бовдурів, які навчалися у Ведра, Хранителя Традицій. Себе він, принаймні, називав саме його учнем. Дивно, крім мене, ніхто цією думкою не зацікавився?
Загалом, я переконався, що читання газет іноді дає непогану поживу для роздумів. Я ніяк не міг ігнорувати долю самого Краю. Не хотів брати на себе таку відповідальність, але й не бажав, щоб особисті проблеми якось на ньому позначилися. Чомусь було тверде внутрішнє переконання, що так буде неправильно. Ні, про своє теж думати потрібно. Але рішення Хранителя Правди не повинно бути продиктоване особистими інтересами. Так говорив Афанді, мій перший вчитель. А другий потім до цього додавав: найлегше здійснюється те, в чому не сумніваєшся. А я не сумнівався, що мій улюблений Край потребує допомоги. Все, що я чув від Хранителів, Голів Домів, від своїх домовиків, прямо говорило, що проблеми є. У ритуалах я не великий фахівець, не зможу тут відшукати щось із сивої давнини. Думати інакше було б наївно. Проте, в цьому бачив і вихід для себе. Навіщо шукати щось старе, коли можна створювати нове? Адже всі складові цього нового можуть бути в наявності. Хіба відмовляться представники Великих Домів від спільної справи? Ні, хай відмовляються, звичайно, але це здорово вплине на їхню репутацію. А то говорити про світову гармонію легко, а от створити її не так просто. Це як звести разом незнайомих музикантів, які грають на різних інструментах, і чекати... Стоп-стоп! Створити гармонію... Музиканти... А це ж очевидно! Дякую великому Професору! До того ж, у мене є Лапе. Що ще потрібно для грандіозного ритуалу? Як там сказав Ведр? Жертву пропускаємо, хіба що хай Мондол пожертвує щось, там Ведр ще називав: посвячення, прилучення, дар, випробування... Мда, прилучити музику можна, але ж грають не всі, тож однієї музики мало. Це має бути ритуал оновлення Сил, їхнього єднання та кульмінаційного сплеску. Щось спільне. Музика лише частина... У Професора спільна пісня формувала все, здається, а в нас вона стане першим кроком... Тут мені згадався Нгамеш і розмова з ним. Перший крок у парному танці, так він сказав. А що заважає мені запропонувати не лише спільну пісню, а й спільний якийсь танець? Запросили якось на весілля в село на півдні нашої області, спільний танець гостей, родичів і самих молодят був просто запальний. Крутилося в мене в думках ще щось, пов'язане з танцями... Ах, так! Танок з мечами, наприклад...  Ось воно! Адже був такий дуже старий ритуал, мені розповідали... Музика, танець, показова сутичка сил... 
Я кинувся шукати якийсь аркуш, довелося звернутися до персоналу готелю, але потім нашвидкуруч написав невеликий лист, виклав свої думки й попросив відправити його Ведру. Він же Бережник Традицій, я ось ідею подав, а з нього усі деталі. Помітив листа як терміновий. Відправиться до Прамена, хай і читає в дорозі. Написав ще одне послання, але це відправляти потрібно було поштою, мені було цікаво, що скаже Лапе, якщо я йому запропоную взяти участь... Тож коли прибув мобіль, я був уже спокійний і зібраний. Мене проводжали ніби на війну, а в самого не залишилося жодного хвилювання. Втім, якщо розібратися, то гріх було на щось скаржитися. Живу, як справжній мажор, тільки одягаюся самостійно. Той побіг сюди, ті туди, ці охороняють, там для бесіди кличуть... Не пашу, не сію, каменів не перевертаю, не голодую, грошей не рахую. Ну на що скаржитися? На особисте життя? Ну, тут сам винен, хоча ж вільний? Можу робити що завгодно! Щоправда, у кожної медалі є дві сторони. І ще гурт. Ось, їду подивитися, як воно там, на лицьовій стороні. Думав, що розважу себе оглядом визначних пам'яток, але, на жаль, цього разу за мною приїхав непримітний мобіль із зачиненими вікнами. Хтось вирішив перестрахуватися й відправив за мною розвізника пошти. Майнула навіть думка, чи це не частина чийогось хитрого плану, але у шофера та його супроводжуючого були всі належні документи, та й повідомили про них нас заздалегідь. Ну що ж, термінова посилка до палацу Прамен вирушає...
У дорозі не спалося. Я перебував у якомусь дивному медитативному заціпенінні й навіть не помітив, як ми дісталися. Цього разу під'їхали з бічного ходу. До знайомої зали я дістався у супроводі капітана гвардії, який мовчки мене привітав. Тут, всередині, взагалі нікого не виявилося, та я їх, чесно кажучи, й не надто хотів бачити. Забіг церемоніймейстер, запропонував мені стати в певному місці, яке сам же й вибрав, вже не знаю, з яких міркувань. А на мене зійшов такий спокій, що я ні на що не реагував. Просто стояв і дивився, спостерігав і слухав. Чи було так заплановано, чи ні, але мені здалося, що вся церемонія збору та оголошення учасників пройшла досить швидко. Я уважно оглядав кожного, хто входив, зустрічався з ним поглядом і немовби відчував його настрій. А тут було все: від удаваної байдужості до різкого неприйняття. Хьогвальд дивився похмуро, Гримір зухвало вперто, Міліна підбадьорливо підморгнула, Руша з Гільдії Вітру був байдужий, Леофік зі Знання схвильований. Хранитель Закону Любодраг був роздратований. Бережник Традицій Ведр був напрочуд спокійний, як мені здалося, він ледь мені кивнув. Майстер Рахунків Біль був мною незадоволений, а голова Палати Мір не міг приховати роздратування. Стояти в центрі уваги було непросто, а тут ще й наречені завітали. Машинально сунув руку в кишеню й намацав манліп, його гладка й прохолодна поверхня немов дала мені додаткових сил. Кожен із представників Великих Домів дивився на мене з явним інтересом та очікуванням. Райєн із Дому Завітку був зібраний і спокійний, дивився без роздратування, але й без приязні. Втім, припускаю, що я сам у відповідь дивився на нього навіть без ввічливої прихильності. Загорнутий у свої білі шати Алькхаїм, як і раніше, променився нещирою посмішкою. У своєму чорному з металевими заклепками, ланцюгами та ґудзиками одязі був Таліос, на його вустах теж застигла слабка посмішка, але вона була просто високомірною. Чханвей був неквапливим, його обличчя залишалося повністю нерухомим, очі — уважними, а от Мондол ніяк не міг приховати свій гнів і нетерпіння, що проявлялися рвучкими рухами. На його погляд я відповів якоюсь гримасою, і це чомусь його сильно здивувало. Ми всі стояли й мовчали, чекаючи на появу Тіхе, але її все не було. Через деякий час тиха мелодія сповістила про початок зібрання. Тіша мала з'явитися зі свитою за моєю спиною, але я не обернувся, доки не помітив по обличчях членів Ради, що стояли переді мною, що щось іде не так. Женихи також були трохи здивовані, я перебував у якомусь трансі й міг відчувати їхні настрої. І зараз там панувало здивування. Не витримав і обернувся. І тепер здивувався сам: Тіхе там не було, замість неї за мною на підвищенні стояла Айя, а поруч із нею Нгамеш, кілька фей та людей.
Айя подивилася на мене. Вони з Тіхе були дуже схожі, хіба тільки Айя була старша, у неї був трохи іншої форми ніс і колір очей. Сплутати їх було неможливо, але й схожість була просто очевидною. Але це й не надто дивно для рідних сестер.
- Вітаю наших гостей та членів Ради! - сказала Айя й привітно усміхнулася всім присутнім, - Сьогодні ми зібралися тут для того, щоб почути про певне рішення. Хранитель Правди Веселин! 
Я мовчки їй вклонився. Тіхе не було, це мало б мене стривожити, але чомусь дивний транс, у який я впав ще, здається, в готелі, так нікуди й не зник. Але так і мало бути.
- Вас було названо Розпорядником. І я, як Голос Витоку, хочу повідомити, що настав час вашого рішення!