Глава 20. Заворушення

Є щось чарівне в нічному місті. Ці неясні обриси предметів, що штовхають уяву до фантастичних перебільшень, це розсипане в темряві золото ліхтарів... Обличчя перехожих, які то виникають, то зникають у тінях від гілок дерев. Ці нові відтінки синього, сірого, чорного кольорів перетворюють знайомі будівлі на щось нове, незнайоме й таємниче... В такт ледь чутному стукоту копит, у пронизливо темному небі, з ледь помітною знизу золотистою димкою, над головою безшумно робить піруети самотня Селена. Ще не повний, але вже й не несміливий молодий місяць. Вночі й повітря інше, з річки тягне прохолодою, його хочеться вже не вдихати, а просто пити, насолоджуючись кожним ковтком цього нектару, цієї квінтесенції життя... Його хотілося зачерпнути жменями, напхати повні кишені, а потім роздати всім, хто ще не спробував цей прекрасний аромат життя, що летить крізь темряву... 
Мої роздуми, напівсон-напівяв, різко перервали. Візок зупинився, попереду почувся невдоволений гул голосів. Дорога попереду виявилася перекрита возом, за яким виднілися нечіткі силуети чималої кількості людей.
- Стій! Назад! Проїзду немає! - пролунали крики.
- А що у вас сталося? - крикнув Шиги, бажаючи роздивитися, що там попереду, він нетерпляче підстрибував на крупі коня. Позаду зупинився візок із гвардійцями, побачивши їх, у натовпі загуділи ще більше.
- Що це за зібрання? - спитав я в Лоншера, той у відповідь лише плечима знизав.
- Осаджуйте назад! - кричали з натовпу.
- У нас тут зібрання вільних жителів міста! - пролунали голоси.
- Вибачте, пане, - до мене підбіг гвардієць, - давайте від'їдемо назад і дізнаємося, що сталося. 
Лоншер виліз із візка й підійшов до воза, що перегородив дорогу. Я хотів було піти за ним, але до мене підскочив Шиги, шепнувши на вухо:
- Хазяіне, не виходьте до них... 
Гвардієць теж став біля підніжки, з тривогою вдивляючись у напівтемряву. Дорога виявилася перекрита в місці, де не було вуличного світла, височів глухий паркан, зате звідти добре було видно тих, хто під'їжджав. І в темряві маячили лише нечіткі силуети, та ще були добре помітні переносні ліхтарі. Другий гвардієць зайняв підніжку візка з іншого боку, мені мимоволі довелося в ньому залишатися. Ми від'їхали трохи назад і завбачливо розвернулися. Через деякий час, коли я вже хотів вискакувати й бігти за своїм повіреним, повернувся стурбований Лоншер.
- Погано, - сказав він, коли гвардієць пропустив його до візка, - Добрі жителі К'яви вийшли на вулиці. Кажуть, дороги до Пущі перекриті. Вони обурені тим, що завтра Рада збирається вирішувати долю Краю, а їх при цьому не спитали.
- Вони що там, бунт учинили? - здивувався один із гвардійців, що прислухалися до нашої розмови.
- Бунт, не бунт, але мені все це не подобається.
- Повертаємося назад? Не пробиватися ж крізь цей натовп, - гвардійці Дому Витоків були дуже розважливими та кмітливими. Мені залишалося тільки кивнути.
- Дарене, - тихо шепнув мені Лоншер, коли ми почали потроху віддалятися від імпровізованої барикади, що перегородила дорогу, - Я помітив там різних людей. Здебільшого звичайні городяни, але є й дивні особи, які уважно стежать за всім, але ні в що не втручаються.
- А так взагалі часто буває, щоб перекривали вулиці?
- Ні, звичайно! Щоправда, я буваю в Кийві лише по справах... 
Ми їхали вулицею, і тільки тепер я почав помічати невеликі групки городян, які розмовляли або повільно йшли в бік Пущі.
- Так, ось ще що, - продовжив Поунс, - там горланили всяке, але й згадували про Хранителя Правди. Хто, мовляв, це взагалі такий.
- Забавно. А навіщо вони дорогу перегородили? 
Лоншер ніби знизав плечима.
- Думають, що Рада збиратиметься в Пущі.
- Хоча мене кличуть до Прамена. До речі, що з Ларисою робитимемо?
- Ну, вона ж не в Пущі, а у Дворі.
- Навіщо ж ми тоді до Пущі поїхали? - здивувався я.
- Так до Двору їхати повз Пущу. Він далі по дорозі.
- Зачекайте! Тоді, можливо, ми заїдемо туди з іншого боку? - підвівся я з лави. 
Лоншер схопив мене за руку й смикнув назад.
- Дарене! Зараз не найкращий час роз'їжджати містом. Тим паче вам! Я ж казав, у натовпі говорили про вас і не надто схвально. 
Я плюхнувся назад і потер обличчя. Нічна прохолода розвіяла залишки мрій, але не додала кмітливості.
- Вчора ще був нікому не потрібен... - раптом мене осінило, - А ж бо правда, вчора ще ніхто нікуди не виходив, нічого не вимагав, а тут раптом одразу натовпи, крики, перекриті дороги. Окуляри Лоншера блиснули світлом ліхтаря, він швидко міркував.
- Ви думаєте, що цих людей хтось скликав до Пущі? 
Тепер уже моя черга була знизувати плечима.
- Це стане зрозуміло, коли натовп почне висувати якісь вимоги. Сумніваюся, що одразу буде ясно, хто тут маніпулює народними виявами. Проте мені чомусь здається, що я й так знаю. Він сьогодні мені робив досить загрозливі натяки.
- Але порушення порядку для нього немислима річ, - невпевнено сказав Поунс.
- Абсолютно вірно. Тому можна робити здивовані очі й обурюватися.
- Так, - Лоншер підскочив, - Зупиняємося!
- Що? - повернувся гвардієць, який залишився сидіти в нашому візку. 
Шиги миттю зіскочив униз і помчав за екіпажем гвардійців, внаслідок вимушеної зміни нашого маршруту вони тепер їхали попереду.
- Стійте! - крикнув він. Ті зупинилися й стривожено кинулися до нас.
- Що сталося? - спитали обидва, перебиваючи один одного. 
Лоншер дивився на нас усіх із досить стурбованим виглядом.
- Панове! Давайте ви знайдете місце, щоб повечеряти, а ми тим часом перевіримо, чи не зібрався натовп біля нашої квартири.
- Ви думаєте, що... - задумливо протягнув я. 
А й справді, якщо припустити, що ці заворушення трапилися не спонтанно, а їх режисував Хьогвальд, то все це має якусь певну мету. Тільки припустимо, що до мене раптом з'являється натовп жителів і кудись тягне, що тоді? Тут тобі й голос народний, і Хранитель, що потребує допомоги, і, під шумок, зникла людина. А якщо навіть це й не Хьогвальд, то хтось же розпустив чутки... добре, нехай усе, що відбувається зараз, – просто народне обурення. Нехай так. Але от під прикриттям цих протестів можна провернути й свої справи. Тут троє гвардійців не надто надійний захист, я б їх усіх зараз проміняв на одного темного, що плете ілюзії.
- Тільки ви, Хранителю, залишайтеся з нами. Будьте ласкаві, - попросив, а фактично зажадав старший охорони.
- А ви, Лоншере?
- Я поїду з Шиги, - відповів мій хоробрий повірений, - тільки повідомте мені, куди ви прямуєте.
- Є одне непогане місце, - гвардієць назвав якусь вулицю й назву ресторанчика, якийсь місцевий заклад такого роду.
- Сподіваюся, там знайдуться місця. 
Поунс зупинився, почухав носа.
- Знаєте що, Дарене? А давайте і я піду з вами. Шиги наодинці простіше буде пролізти, і він нас потім знайде.