Глава 12. Потуга

Резиденція Дому Потуги зовні була не видна за високим колючим зеленим чагарником, лише опинившись за ним, я побачив за парканом із міцною кованою решіткою дуже просту білу прямокутну будівлю з великим гербом цього Великого Дому у вигляді триколірних веж, але невеликою кількістю вузьких вікон на фасаді, пласким дахом. На відміну від резиденцій інших Великих Домів, як виявилося, і з досить численним персоналом. Щоправда, кожна з цих істот вважала себе найзайнятішою та найважливішою особою в цьому місці. І всім це наочно демонструвала. Вже мені так точно. Неспішно, дуже неспішно й довго щось з'ясовуючи, мене пропустили всередину й двічі передоручивши один одному, провели до невеликої кімнати. Меблів тут було небагато, вони були прості, але досить зручні. Ось вікон не було зовсім, лише якась картина, в яку одразу впирався погляд, варто було увійти. На ній величний фейрі з густою бородою та в золоченому мундирі однією лівою здіймав величезний прапор серед побитих ворогів і радісних маленьких, порівняно з ним, солдатиків. У цій же кімнаті виявився й приснопам'ятний Мондол, який без своїх лат виглядав не таким войовничим.
- Нарешті ви з'явилися, нежданий Розпоряднику... - високомірно почав він, - Наш Великий Дім не схильний до довгих очікувань. 
Сісти навіть не запропонував, поганка така. Втім, я сюди не розсиджуватися приїхав. І пам'ятаю про попередження.
- Я прибув в обумовлений з вами термін, - постарався говорити спокійно.
- Мабуть, запізнення ми б не оцінили, - важливо кивнув він, - але це не має значення.
- А що має?
- Лише Сила! - вигукнув Мондол, закинувши ногу за ногу, - Лише вона має значення. Всі про це знають, але лицемірно кривляються, коли їм про це говориш. Сідайте! Хоч я й сподіваюся, що ви швидко збагнете суть ситуації, але якийсь час це займе. 
Що ж, я постарався сісти так зручно, як тільки зміг це зробити в цьому низькому й м'якому кріслі, що стояло навпроти Мондола.
- Яке значення має Сила стосовно цього шлюбу?
- Найпряміше. Вам, хоч ви й людина, дозволено зробити найкращий вибір для всього Дому. Це навіть забавляє... але є думка, що таким чином Виток готує ґрунт для можливого анулювання вашого вибору. І це для нас неприйнятно.
- Я ще не прийняв рішення, можливо, вам і не доведеться з цим зіткнутися.
- Рішення? Ви? - засміявся Мондол, - Про яке рішення йдеться, людино? Вам потрібно лише прийняти неминучість і вголос заявити про це. 
Яка неприкрита зневага! Але намагався зберігати спокій і уважно стежити за ходом бесіди, відкинувши свої емоції.
- Неминучість чого?
- Повернення Краю до Великого Дому Потуги, звичайно! - сказав, як відрізав Мондол. 
Тут вже не зміг стримати здивування:
- Повернення?
- Звичайно, повернення, - роздратовано відповів Мондол, кинувши на мене невдоволений погляд.
- Так, я пам'ятаю, що Край колись був частиною зниклого Дому Молота, але як це стосується Потуги? Втім, справа навіть не в цьому. Який зараз сенс Краю ставати частиною Потуги? Що це йому дасть?
- Ми повинні стати єдиним цілим, як це завжди бувало у складні періоди історії. В тому числі людської. Це не категорія вигоди, це питання принципу та служіння нашим силам. Вигоду шукають лише торговці, всі ці Круговерті, Обрії... Нам же слід спиратися на наші вічні цінності. І бути готовими їх захистити.
- Від кого? - мало не усміхнувся я, він не зрозумів би моєї усмішки.
- Від усіх! - вигукнув Мондол, - Вам, людині, це складно зрозуміти. Але ми всім знайдемо застосування. В тому числі й людям. У нас не забалуєш! 
Він засміявся.
- Ви, очевидно, не розумієте суті Правди. Мені не просто потрібно зрозуміти...
- А мені просто розуміти не потрібно! - все так само сміявся він, - Сила, ось що потрібно! Ось що важливо й цінно! Лише вона потрібна для відстоювання наших інтересів.
- Чиїх це "ваших"? Звідки ви знаєте, що цікаво?
- Наших — це всіх фейрі, які ще не загрузли в невігластві, не розбещені дурними ідеями.
- А люди? Хіба вам не важливі ті, хто дає силу?
- Ось приклад абсолютно дурних ідей! Люди фейрі не потрібні.
- Це людям фейрі не потрібні.
- Настане час, відправимо людей геть. І ось ще що, людино. Я не вмовляю. Лише повідомляю. Ваш Виток бажає робити вигляд, ніби вибирає, ми готові зробити вигляд, що так і є. Але інший вибір...
- Так. Що буде тоді? 
Мондол суворо на мене подивився.
- Тоді настане час Сили. Але вибору іншого Великого Дому ми не приймемо...

Політика... Був у мене один знайомий, в Одесі, який деякий час працював у місцевих засобах інформації якраз у період після здобуття незалежності й до війни. Як він сам казав, це був тернистий шлях перетворення невиправного романтика на жовчного циніка. Усе, що тільки доводилося чути, бачити, брати участь, а потім, через роки аналізувати, знаючи наслідки, усе це говорить про те, що це мерзенна штука, політика. Зауважте, це людина, яка взагалі-то була ніби поза нею, і самою політикою не займалася! Що казати про тих, хто є її частиною? Що це взагалі за люди? Що вони собою, через роки, являють? Чи можна взагалі розраховувати на те, що вони хоч зрідка, хоч трохи задумаються про щось інше, крім свого честолюбства, зміцнення особистої влади та непристойного збагачення?! Тож давайте з ними говорити про цінності, вони це чудово вміють робити! Втім, на думку того ж мого знайомого, політика - це не тільки Вони, ті самі, хто нею займаються. Це ще й ті, ким займаються, власне суб'єкт і об'єкт цієї політики - люди, суспільство. Інь і Ян. Темрява і Світло. Амбер і Хаос, так? Так от, коли захочеться визначити, де хто, важливо не помилитися! Тому що одне випливає з іншого й породжує перше. Якщо суспільство цинічне, позбавлене ціннісних орієнтирів, то хай прибуде з тобою Сила. А якщо наївне й інфантильне, то імперія завдасть удару у відповідь...
Я в політиці не тямлю. І не хочу. Але вона сама до мене прийшла, як приходить до кожного, незалежно від його бажань. Не можна заявити - нічого не знаю, мені б роботи, грошей, їжі, розваг, медицини... Чого там ще? Адже все це й буде результатом цієї самої політики. Негативний результат, відсутність у крані гарячої води, наприклад, це ж не тільки чиясь недоробка, а й чиясь заслуга, вірно? Тут працює дещо складніше за приказку "що посієш, те й пожнеш", тут спільна, колективна справа. Ще фараони збагнули, що спільна праця не тільки об'єднує, а й користь їм приносить, і це тепер будь-якому коту зрозуміло. Хочеш не хочеш, а вступив на цю стежку. І як! Не просто на дрібному, початковому рівні, ні. Відразу, раз! Займися цілою країною, пардон, Домом. Мрія диванного стратега.
Вже чотири бесіди провів, а ніби чотири роки життя втратив. Причому, купа питань наростає, як лавина, що сходить з вершин. Тиша сама, схоже, не зрозуміла, що накоїла. Хоча, стій! А ну, Богдане, давай, покрути цю думку, поверти. Тобі ж здається, що вона звалила на тебе непосильну ношу? Як щодо неї самої? Вона її мала нести? Хотіла цього? Може, це зовсім не примха її, а таке прохання, благання про допомогу, просто так кардинально виражене? І чому вона це все повинна вирішувати сама при цілій Раді, при всьому цьому Витоку, правлячому Домі Краю, в якому, крім сестри, була ще маса родичів? Так-так, їй теж дісталася відповідальність, якої вона не бажала! Тихе ж щось схоже казала...
Я закрокував по кімнаті, так мені завжди краще думалося. Коли Тиша сказала, що їй потрібна моя допомога, це ж була правда. І те, що вона може мені вірити - це ж теж правда. Хоч можна цього насправді не знати, в це можна вірити. Але ж я, я ж чудово знаю, що... Що я знаю? Що вже тікав від неї колись?! Саме цього й боячись - відповідальності та залученості. Напевно.