Глава 11. Користь газет

Ми вийшли з цієї Квітки, що сяяла перламутром під світлом сонця. Зробивши кілька кроків, я зупинився й ще раз глянув на неї, задерши голову. Схоже, Дім Обрію несе Фейрії панування нових технологій, а також нову архітектуру та великі зміни в житті. Ймовірно, вони й самі поки не розуміють, наскільки серйозні ці зміни. Ці консерватори-фейрі не те щоб заперечували прогрес як такий. Ні. Просто багато хто з них казав так: нехай зміни відбудуться згодом.
- Чи успішно пройшла бесіда? - спитав мене Лоншер, що ходив туди-сюди перед екіпажем і, коли я з'явився, негайно кинувся до мене.
- Не все гаразд, мій друже, - відповів я абсолютно щиро, - Кожен із них намагається мене якщо не налякати, то чимось приголомшити. До речі, а вам подобається ця будівля?
Лоншер кинув не надто задоволений погляд на Квітку.
- Сподіваюся, мені не доведеться в цьому жити, - відповів він.
- Я дещо згадав із нашої розмови з Таліосом.
- Знаєте, Лоншер, потрібно обов'язково зв'язатися з Віґо. Можливо, варто звернутися до Колеса... - замислився я.
- Не раджу, Дарене. З цією братією добре мати справу, якщо знаєш потрібні входи-виходи. Можливо, ви бажаєте безпосередньо до голови Дому?
Чи варте це того, щоб домовлятися про зустріч із Ґріміром? Стій, я ж сам відмовився зустрічатися з членами Ради! Щоправда, Хьоґвальд чомусь до цього списку не потрапив, але чим це мені загрожує?
- Добре, тільки спробуйте пояснити Віґо завдання максимально точно.
- Дарене, ви що, забули, з ким маєте справу? Йому що не кажи, він все одно зробить по-своєму. Але й відшукає до останньої літери.
- Нехай. Мені до літери не потрібно. Важливо дізнатися, що там за новий метод видобутку оріхалку використовує у себе Обрій. А головне, перевірити все, що писалося про цю шахту й про тих, хто був якось із нею пов'язаний. Гірники, майстри...
Лоншер подивився на мене, схиливши набік голову.
- Ми ж закінчили з цією шахтою, плату отримано.
- Хіба вам не потрібно її продати? Цей Таліос так впевнено говорив мені про нові способи видобутку, що я задумався, а чи не з цим пов'язана діяльність пана Гольма.
Поунс завмер, губи його беззвучно задвигалися, а погляд заметушився десь по верхах.
- Я завжди казав, що одна голова добре, а дві краще, - нарешті промовив він і усміхнувся, - Це цінна, в усіх сенсах, думка.
- Куди їдемо, сер Хранителю? - підійшов до нас один із гвардійців.
- Ми заслужили обід. Можливо, ви з нами?
- Дякую, ми супроводимо вас, а потім нас замінять.
- Тоді в путь, шановні.
Коли ми під'їхали до нашої квартири, я звернув увагу, що навколо будинку, в якому вона розташовувалася, гуляла велика кількість народу, періодично зупиняючись і витріщаючись на вікна. Цікаво, це тутешні засоби масової інформації швидко здали мою адресу чи це так тут новини поширюються? Треба відправити Шиґі або Шоґо тут прогулюватися, схоже, саме тут усі секрети й дізнаються. Вийшов з екіпажу й тут помітив щось дивне зі фейрі, що стояв на іншому боці вулиці. Це був продавець газет, вже не хлопчисько, а цілком собі солідний пан із великою сумкою через плече. Він торгував не лише свіжими відомостями, а й ще якимись листками, може, оголошеннями чи ще чим. Мені здалося, що, як ми під'їхали, він занадто уважно стежив за нами. Хтось виставив шпигуна? Я придивився, як раптом його фігура немов почала розпливатися й втрачати обриси. Мить - і я вже бачу інший, темний силует. Ледь не крикнув про небезпеку, як раптом упізнав - це ж був той темний фейрі, який мені допоміг там, на острові. І той, що просив допомоги сам. От же ж... А я ж обіцяв, що допоможу, але час іде, його ж шукають. Не надто роздумуючи, я попросив Лоншера почекати, а сам попрямував прямо до нього.
- Вітаю вас! Чи не зробите мені люб'язність, не підкажете, є щось свіже у вечірньому випуску? - спитав я перше, що спало на думку.
Темний підняв капелюх і тихим голосом відповів:
- Моє шанування. Продати вам відомості, Хранителю?
- Як і де ми можемо сьогодні зустрітися? - тихо спитав його я, озирнувшись. 
Лише Лоншер дивився на мене здивовано, а більше нікому не було діла.
- Можу бути у вас увечері, через годину після заходу сонця.
- Тут повно службовців.
- Я можу чекати вас на даху, Хранителю. Ось, візьміть відомість.
- Навряд чи я зможу знайти ключ від горища... втім, там є нагорі балкон.
Темний глянув на мене з подивом, потім прошепотів:
- Чекатиму на вас. Дякую, Хранителю...
- Бажаєте дізнатися останні новини? - спитав мене Лоншер, коли я повернувся, і ми вирушили з ним до нашої квартири.
- Що? - задумався й не одразу зрозумів я, потім помітив, що тримаю в руках газету, яку мені дав темний, - ах, це... Так, може, знову ми з вами відзначилися, а не знаємо цього.
Поунс глузливо фиркнув.
- Іноді краще нічого не знати.
- До речі, мій дорогий друже. Може, ви мене просвітите, хто такі богглахи?
Лоншер аж зупинився на сходах.
- Нащо вам це, Дарене?
- Так писали у відомостях. І мені стало цікаво...
Фейрі важко зітхнув.
- Навіщо воно вам, друже мій? Темні... Чув я, що боглаххи практично зникли, але ось цей випадок змушує замислитися.
- Лоншер, та ви мені коротко поясніть, хто це такі!
Поунс замислено подивився на мене, потім махнув рукою.
- Тут немає великих секретів, насправді. Все просто - це ще одна істота, яка зобов'язана своєю появою людям. Часто сперечаються, хто був першим: людина чи фейрі, а тут, виходить, боглахх створений людьми, його сила насичена ними, його сутність ними й живе.
- Прошу вас, Лоншер, давайте простіше, як для дитини. Мені так багато довелося почути останнім часом усяких двозначних промов, що душа прагне ясної простоти. Вже пробачте.
- Може, вам Віґо потрібно спитати про це? - обурено підхопився Поунс.
- Ні вже, давайте ви.
- Я ж і кажу вам! Боглахх - це жах із туману. Явлений кошмар невідомості. Кажуть, що він з'явився в ту мить, коли людський жах заплутався в тумані над озером. І, повернувшись до творця, до смерті налякав його. З того часу вони так і живуть страхами та кошмарами, навчившись приймати людську подобу й живучи серед людей. Якщо раніше вони просто цими страхами насолоджувалися, то з часом навчилися страх навіювати. Їм підвладні ілюзії, вони здатні тонко відчувати людей.
- Як же їх виявляють? Адже на них навіть полювали, як я читав.
Лоншер кивнув.
- Для цього потрібна, ясна річ, згуртована команда. Крім того, за чутками, боглаххи терпіти не можуть стоячої води та дзеркал.
- Дзеркала?
- Ну ви, можливо, чули - не варто довго вдивлятися в темряву, інакше темрява подивиться на тебе, - пафосно прогугнявив Поунс, ніби читець.
- Лоншер!
- Ну а що? Так і є. Одне добре, тут цих темних залишилося мало. Але ви там, на Землі, напевно, наплодили нових. Дарене, ходімо швидше обідати, інакше ви дізнаєтеся, що страшними бувають не лише боглаххи, а й ображені кухарки...