Глава 2. Як зробити кар'єру

Повернувся в кімнату, але й Айя вже пішла. Якщо так, то і мені варто було б забиратися звідси. Втім, Тіхе щось сказала при зустрічі, ніби тепер вона заборонятиме нам Шляхи. Це що ж тепер виходить, мені треба благати її випустити Ларису на Землю? Чи шукати обхідні шляхи самому?
У роздумах я й не помітив, як налетів на якогось прислужника-фейрі, вирядженого, наче новорічна ялинка.
— Хранителю? — смикнувся він убік, але потім придивився до мене. — Хранитель Веселин? А ми ж вас шукаємо!
Пропала моя невидимість. Навіть не знаю, чи на краще це... Мене мало не за руки повели з холу до великої зали, де запитань у мене виникло ще більше, а от бажання їх ставити зовсім зникло.
- Хранитель Правди Краю, Дарен Веселин! - фейрі-служитель у прекрасному зеленому костюмі, багато оздобленому галунами, що стояв біля входу, стукнув посохом об підлогу. І по залі пробігла хвиля здивованих вигуків, поглядів і повернутих голів. А декого з присутніх я впізнав. І це мене напружило ще більше. Здивовано дивився Великий Хранитель Закону Любодраг, колись давно я бував на його лекціях і навіть сперечався з ним. Великий Доглядник Порядку також тут був присутній, його я пам'ятав ще з дитинства, був особисто знайомий. Він розмовляв із двома багато й крикливо вдягненими фейрі, а тепер повернувся до мене й здивовано підняв брови.
- Бережник Традицій Ведр! - знову гулко вдарив посох, а я спохопився й відійшов убік, намагаючись уникнути зайвої уваги.
- Який такий Хранитель? - почувся здивований голос.
- Що це означає? - запитали з іншого боку.
- Про що це ви торочите, славний Білю? - оторопів Ведр, який щойно увійшов. Високий, прямий, як ціпок, і сивий, як лунь, фейрі був одягнений так просто, що чимось нагадав мені човняра Арбидальда, який відвозив нас із Зюкіною.
- Людина? Тут? Сьогодні? - дуже голосно запитав, підходячи ближче, незнайомий мені фейрі, вищий за мене на зріст, одягнений у блискучий панцир, багато оздоблений орнаментом. З-під обладунку виглядала лише його непокрита голова з високим чолом, коротким, трохи рудуватим волоссям, і виднівся комір темно-коричневої сорочки. На поясі висів на ремені кинджал. Меч у нього, очевидно, відібрали, а списа не видали.
- Чим вам люди не догодили, люб'язний Мондоле? - приємний жіночий голос змусив цього гуркотливого фейрі зупинитися. 
Я раптом звернув увагу, що всі присутні намагалися триматися двома групами, які стояли по різні боки від дверей. Нас усіх заводили в одні, вони були розташовані точно по центру приміщення, навпроти були інші, але поки зачинені. І ось усі присутні чітко розділилися: той же Любодраг і Доглядник Порядку стояли з одного боку, до них підійшов і Ведр; а ось цей фейрі в латах був з іншої групи. Причому тут, у цій другій, менш численній групі, всі тримали певну дистанцію, і один до одного вони не підходили. Забавно, що я опинився серед них.
- Люди входять до складу ради Краю? - негучно запитав з мого боку фейрі, закутаний у білосніжні шати, його темні очі уважно стежили за оточуючими.
- Глава Гільдії Вітру Руша! - проголосив незворушний служитель, знову бахнувши посохом.
Поривчастий, стрімкий фейрі скочив до протилежної групи. Якщо я Хранитель Краю, може, мені теж слід було підійти туди? Але всі тепер так пильно за мною стежили, що метушитися й бігати туди-сюди було якось не з руки. Адже мені радили менше говорити й менше бродити, що ж, стояв і мовчав, як просили.
- Мені теж це було б цікаво дізнатися, клянуся милістю Фаргота, - сказав цей Мондол, невдоволено зиркаючи на мене.
- А мені здавалося, що шановних гостей Краю більше цікавить вибір Великої, - знову той самий глузливий жіночий голос. 
Говорила фейрі в досить легковажному вбранні, здалеку й не зрозумієш, це просто листки чи така майстерно виконана сукня, ремінці чи гілки. Так, і не скажеш, оголена вона чи ні, оскільки вірно й те, й інше. Стояла вона поруч з іншими Хранителями, і я вже здогадався, що там зібралася Рада Краю.
- Якщо це так, то зроблено правильний крок, - вагомо сказав високий, широкоплечий фейрі. На ньому був довгий чорний шкіряний піджак з металевими погонами, ґудзиками та ланцюжком, під цим розстебнутим піджаком виднілася блакитна сорочка з широким вузлом краватки мідного кольору, червоно-коричнева жилетка з якимось золотим значком, темно-коричневі штани та високі чоботи з металевими пряжками.
- Обрій, - багатозначно хмикнув носій лат, не зводячи з мене очей, - Збере всіх нижчих і знайде їм діло.
- Низьких? - раптом почув я свій власний голос, - Це музичні композиції складаються з нот, високих і низьких. Ще голоси бувають високі й низькі. А ось люди - ні. Тільки зростом.
- Вам надано слово на цьому шановному зібранні? - здивовано запитав фейрі в білому одязі, - Хранителю Правди?
- Низький... нижчий, - тихо, але досить зло вимовив латоносець.
- Високі гості! Учасники Ради! Зала відчинена! - проголосив розпорядник із посохом. Розчинилися другі двері, деякі поспішили увійти, інші затрималися. Я б узагалі не пішов туди, бо цей Мондол занадто войовничо зиркав, але до мене підійшла симпатична дама в дивовижній сукні з листків, я так і не зрозумів її посади в Раді.
- Ваші музичні пізнання виглядають... гідно, - сказала вона й, узявши мене під руку, повела до Зали Ради - порожнє, кругле приміщення, схоже на аудиторію, тільки без сидячих місць. Втім, ні стола, ні катедри тут теж не було. Супутниця моя відразу ж пішла, бо у Залі Ради, почалися обов'язкові церемонії. У центрі, на невеликій зеленій галявині, росло прямо з темної брили граніту деревце. Ну як деревце, з вигляду це був могутній розлогий дуб, тільки невеликий, заввишки з половину мого зросту. Ледь помітна срібляста хмарка огортала його, повільно обертаючись. Усередині цього чарівного сповільненого сріблястого вихору плавали пожухлі й зелені листочки, гілочки й навіть, схоже, жолуді. Такий собі Іггдрасіль у мініатюрі. Не міг відірвати від нього погляд, відчув навіть якесь задоволення від того, що опинився сьогодні тут. З обов'язковими церемоніями, поклонами та шаркуваннями, члени Ради розмістилися по колу навколо цього дубка, залишивши коло незамкнутим. Для кожного знайшлося своє місце з невеликим заглибленням у підлозі. Іншим, зокрема й мені, довелося стати трохи вище й по боках цього кола. Я знову чомусь опинився серед представників інших Великих Домів, які кидали на мене здебільшого байдужі, цікаві (фейрі в білому) та невдоволені (я тобі теж запам'ятав, Мондоле!) погляди. Церемоніальні представлення дозволили нарешті познайомитися з усім складом Ради Краю. Хьогвальд, Доглядник Порядку. Гримір, голова Гільдії Колесо. Варун, Сіндикат Глибини. Міліна, голова Круга Суцвіття, та сама в сукні з листків. Руша, голова Гільдії Вітру. Леофік, Академія Пізнання. Любодраг, Хранитель Закону. Гостомисл, Палата Мір та Ваг. Біль, Майстер Рахунку. Ведр, Бережник Традицій. Я трохи занервував, почувши про Хранителів, але, на щастя, місця для Правди не вистачило. На щастя для мене, звичайно. Втім, кому та Правда взагалі потрібна, вірно? Голова Порядку стояв майже навпроти мене, я постійно відчував на собі його задумливий погляд. Так-так, це я, хмурся скільки хочеш. Усі стояли такі серйозні й величні, що мені просто свербіло якось порушити цю помпезну ідилію. Чи то голосно запитати: "А що ви тут робите?", чи то ще якось. Але на рішучі кроки мене не вистачило, я лише розстебнув ґудзики на сюртуку й засунув руки в кишені. Хто помітив - округлив очі, а я лише посміхався й роздивлявся симпатичне деревце переді мною. Не надто героїчний виклик, але хоч щось, вірно?
Нарешті залунала музика, ледь чутна дудочка, замість фанфар, але цілком життєрадісна мелодія. У Залі Ради з'явилася Тіша у супроводі представниць Витоків - Великого Дома Краю та кількох фей. Наперсниць, фрейлін, служниць. Я замер, невідривно дивлячись на неї. Творець, яка ж вона була гарна... Тут зараз було чимало красунь, справжній квітник, але саме її крадькома кинутий на мене погляд підняв таку бурю в душі, що я мало не пустився в танок. Я вже й забув, як її присутність на мене діє. І просто пропустив повз вуха частину того, що вона сказала, замилувавшись.
- ...після рішення шановної Ради про заміну Випробування Вибором, я вислухала багато пропозицій щодо характеру та вигод тієї чи іншої кандидатури. Край вдячний Силам, таким уважним до наших справ. Наш Дім розуміє необхідність заміни й цілком усвідомлює ціну рішення. Впевнена, Рада це також усвідомлює. Саме тому не змогла одностайно запропонувати мені супутника. 
У групі представників Великих Домів біля мене почалося якесь шарудіння.
- Саме так! - вигукнула голосно Тіша, а кілька членів Ради невдоволено зморщилися, - На жаль, Рада змогла лише набрати певну кількість голосів за одну кандидатуру, але цього недостатньо для рішення.
- Чи можемо ми нарешті дізнатися, за кого було подано більше голосів у Раді Краю, і хто став обранцем? - голосно запитав високий фейрі в металі, з Дому Обрію, здається. 
Тіша усміхнулася, як мені здалося, трохи штучно.
- Обранцем поки ніхто не став, Великий Таліосе з Дому Обрію, як я вже сказала. Що ж стосується голосів Ради, то відповісти можуть самі члени Ради.
- Ми не дійшли згоди... - почав було Хьогвальд, голова Порядку, але його тут же перебив Гримір:
- Більше голосів було віддано за Райєна з Дому Завитку. 
Тепер уже невдоволено закрутилися члени Ради.
- Дім Потуги висловлює своє обурення! Ми не допустимо! - крикнув Мондол, який мені одразу не сподобався.
- Не допустимо чого? - повернувся до нього Таліос із Обрію.
- Прошу пробачення, - променисто усміхаючись, вліз закутаний у білі шати фейрі, що стояв поруч зі мною, - Чи дозволено мені, о місячнолика, припустити, що обранець вашої Ради - не ваш обранець? 
Усі раптом стихли, наче за помахом руки, й почали уважно слухати Тішу.
- Мною, як Визначальною, думку шановної Ради взято до уваги. 
Серце завмерло й закалатало. А мені що? Мені яка різниця?
- Ми не допустимо... - знову вліз Мондол.
- Це наше рішення, і ви тут не зможете щось допускати! - різко обірвав його Гримір.
- Гриміре! - протестуючи вигукнув Хьогвальд.
- Але яким же буде ваше рішення? - запитав у Тіші поки невідомий мені фейрі. 
Тіша подивилася на мене й усміхнулася так, що защеміло серце.
- За рекомендаціями Великих Домів ми замінили Випроби, але так і не пройшли Вибір. У Краю є одна традиція... 
Ведр, Бережник Традицій, якось сіпнувся й втягнув голову в плечі.
- ...вона існує ще до часів Виходу, це традиція звернення до того, хто може розв'язати суперечності, хто може піднятися над законом і правом, захистити малого й вкоротити великого. 
Матінко Божа! Невже... Ні!!!
- Ці Хранителі з'являються завжди несподівано, і їхні рішення не завжди всім зрозумілі. Але я, названа Визначальною, яка володіє правом Вибору свого чоловіка, хочу закликати собі на допомогу такого Хранителя. Хранителю Правди Дарене, я призначаю тебе Розпорядником моєї долі, передаю тобі на це право й запитую - прямо і чесно, кого ти вкажеш мені в чоловіки? 
Творець милосердний! Вона стояла, така прекрасна, горда й дивилася на мене з якимсь щасливим очікуванням.
- Що??! - чесно кажучи, я настільки оторопів, що в мене, схоже, навіть відвисла щелепа. 
Хьогвальд застиг із піднятою рукою, мов громом уражений, навколо стало так тихо, ніби нікого не було. Тривало це, правда, лише кілька миттєвостей, буквально пару ударів серця, а потім хтось почав перепитувати, хтось потайки лаятися, хтось хихикати, лише я закрив рота й відчув, як серце починає стукати все голосніше й голосніше. Хоча, кого я обманюю. Відчував я не биття серця, а наростаючу лють. Ніби адреналіну щедро плеснули всередину серця, як бензин у мотор, й воно прямо застукотіло, набираючи обертів. У жилах ніби вскипіла кров, в очах навіть трошки потьмарилося. Ким вона вирішила зробити мене??! Розпорядником своєї долі?! Тим, хто вкаже чоловіка? Значить, тепер я сам особисто маю вибрати їй належного чоловіка?!
- Як? Та хто він такий? - ожив поруч Мондол, приголомшений не менше за мене, хай нещодавно він і кричав, що я нижчий, але от реакція в нас виявилася однаковою, - та як ти...
- Тихо! - раптом гаркнув я настільки люто, що він навіть заткнувся, а Тіша здригнулася, - Це і є те саме, що мені потрібно для тебе зробити? 
В урочистих очах Тіші майнула якась невпевненість, але вона злегка кивнула. А мене ще більше розлютила її дивна радість. Як же так? Та за що така підла помста з її боку? У той час, як сама і Визначальною встигла стати, і помічника для цього знайти, і, схоже, пообіцяти йому щось — он як хвилювався...
Я спіймав спантеличений погляд Айї, яка стояла серед почету Тиші. Я й так не думав, що вона навмисно влаштувала мені цю зустріч, а зараз, із її реакції, переконався в цьому остаточно. Адже в моєму житті все трапляється тільки випадково. І не скажеш, що щось хороше.
Стиснув кулаки й доклав неймовірних зусиль, щоб заспокоїтися. У цьому мені ще раптом допомогло те, що в такт моєму серцю раптом щось завібрувало в кишені, але ця пульсація немовби підбадьорювала й підтримувала. Мов чуттям якимсь, я сунув у кишеню руку й міцно схопив камінчик манліпа. Його приємна прохолода дійсно допомогла опанувати себе.
- І скільки, дозвольте дізнатися, в мене є часу, щоб зробити правильний вибір? 
Тіша невпевнено подивилася кудись убік, де згрудилися її фрейліни-подружки, усмішка раптом зникла з її вуст.
- Я ж, як вірно зволив зауважити он той пан, - непоштиво ткнув я в бік Мондола, - мало що розумію, і, власне кажучи, ніхто й ніщо, мені потрібно поміркувати, щоб зрозуміти очевидне, щоб побачити гідного.
- От воно що! - раптом вигукнув праворуч від мене Таліос, - Ось для чого це все потрібно! Знову на невизначений час відкласти таке важливе рішення, так?
- Тепер ця людина може думати роки! - усміхалися білі шати. 
Голосіння стало голоснішим.
- Хай скаже тут і зараз! - раптом заявив Райєн з Завитку. 
Що мене сіпнуло - я не знаю. Але раптом повернувся до білих шат і, злегка вклонившись, раптом сказав:
- Навіщо мені роки, шановний? Адже я дійсно можу прямо зараз когось назвати. Але, можливо, ви захочете обговорити зі мною цей вибір? 
Тепер представники Великих Домів розгублено затихли. Тут же, буквально секундою пізніше, поруч зі мною опинився Хьогвальд.
- Мудре рішення, - його тихий, крадливий голос немов розлився по залі, й усі його почули, - молодий чоловік, безсумнівно, правий. Йому необхідно обговорити все це з тими, хто допоможе прийняти правильне рішення.
- Усіма! - проскрипів мовчазний і усміхнений досі фейрі в яскравому червоному вбранні.
- Але скільки ж можна вирішувати? - затявся Мондол.
- Навіщо тобі взагалі потрібен цей час... - тихо, дуже тихо, так що я ледь-ледь почув, прошепотіло моє золотоволосе диво, на очах якого, здається, навіть з'явилися сльози.
- Одне коло. Всього лише одне, мале коло, от і все, вірно, дорогий наш Обранець? - голос Хьогвальда немов вливався у вуха, але щойно він назвав мене обранцем, мене ніби по голові вдарили. Порожнім мішком. Обранець? Це що ж виходить? Ще пару миттєвостей тому зверхні й байдужі Володарі раптом розпливлися у фальшивих посмішках і почали потихеньку виводити мене із зали..
- Будь-хто, хто хоч якось вплине на його вибір... Найменше використання сили й погроз - позбавлення права бути обраним і прихильності Краю, - голосно сказала Тіша, в пориві гніву тупнувши ніжкою. 
Схоже, настрій у неї знову змінився, втім, це ж Тіша, невгамовна й непостійна! Зміна її настроїв - немов хмарки на сонці влітку на півночі, то тобі жарко, то дмухне холодом.
- Я вважаю, що нас усіх мають вислухати! - процідив хтось невдоволено скрипучим голосом. 
Не побачив із-за спин, що товпилися навколо, хто там говорив.
- Тільки по черзі! - вигукнув я. 
Як же мені пощастило, що Зала Ради закрита для проявів сил. За винятком Порядку, звичайно. І Голови Ради. Інакше мене вже давно препарували б, обклали своїми потоками, посиланнями й усіляко повчали б цими атрибутами місцевих можновладців. Але хто завадить це зробити їм за межами цієї зали? Щойно до мене достукалася ця очевидна думка, я почав активно вириватися з рук тих, хто тягнув мене на вихід.
- Вимагаю імунітету! - голосно заявив я, і, здається, чиїсь обличчя невдоволено нахмурилися, - Вимагаю обіцянок від усіх тих, хто не буде названий. Адже вибираю я одного, а охочих... 
Тут я зло посміхнувся й подивився навколо.
- Охочих, як бачу, достатньо. Я не шукав права вибору, але прошу гарантій, щоб цей вибір зробити. 
Весь цей натовп женихів зупинився й почав витріщатися один на одного.
- Великі! - як до мене підійшов голова виконавців Порядку, поширюючи навколо себе справжню хвилю панічного жаху, так що багато хто навіть відсахнувся, а мені самому дуже захотілося втекти звідси якомога далі, але залишки люті, що все ще вирувала всередині, змусили навіть зробити крок йому назустріч, і ця хвиля жаху немовби минула мене стороною, - обговоріть це, а мені потрібно поговорити з Хранителем. 
І він мене практично виволік із зали.