Глава 23. Леді Гайдін

Я спустився у вестибюль готелю "Червоний павич" і озирнувся. Лоншер знайшовся на диванчику біля вікна. Він сидів заплющивши очі, мені навіть здалося - заснув, але ледь я наблизився, як він одразу схопився, спритно підхопивши свого капелюха.
- Ви пішли самі чи вас попросили піти?
- Попросила піти пані Гайдін. Та й мені набридло слухати їхні запитання по третьому колу. 
Лоншер розвів руками.
- Ви ж знаєте, це наш Порядок.
- Я сказав, що хочу випити чогось і з'їсти, тут же має бути якась кухня в цьому готелі?
- Як там моя крихітка, сильно її мучать?
- Хвилинку, мій друже... - я підійшов до стійки адміністратора, - Послухайте, люб'язний, а є у вас тут в готелі можливість пообідати? Чи якийсь пристойний заклад поруч?
- Звичайно, добрий пане! - кивнув фейрі в уніформі "Червоного павича", - прошу вас. 
Він провів нас через двері вниз сходами, і ми опинилися у великому залі, досить симпатичному, треба сказати. Кам'яні стіни, солідні меблі з темного дерева, міцні балки на стелі, великий камін. І усміхнений персонал. Нам вказали вільний стіл, запропонували меню і тимчасово залишили в спокої. Але з вибором ми не зволікали.
- Вони, я маю на увазі Порядок, все ж розуміють, що пред'явити вашій родичці нічого. Та й не це їх зараз хвилює.
- Шахта?
- Саме так. Пощастило, що там не було робітників. Охоронець, той, якого ми бачили, начебто живий, йому надали допомогу. Сама ж шахта, судячи з їхніх обмовок, досить сильно пошкоджена. Працювати там зараз неможливо.
- Жахливо. Вони вирішили, кому в голову могло прийти її обвалити?
- Ну, Гольма знайти поки що не можуть. Вдома у нього нікого не було, підозрюють, що втік.
- І вбив керуючого шахтою? - уточнив Лоншер.
- Вони вважають це можливим, але я не став їх переконувати.
- Відмінно, - лукаво глянув на мене з-під окулярів Поунс, - Значить, будуть рішучіше його шукати.
- Шукати вони його будуть хоча б тому, що вибух на шахті явно з ним якось пов'язаний.
- Це ви так думаєте, та й я так вважаю. А от з'явиться пан Гольм і скаже, що сам вирішив відпустити робітників і знати нічого не знає про вибух.
- Мій друже, там інше виявилося. В будинку цього нещасного справді знайшлися деякі документи. Шахта працювала. Не надто активно, але все ж таки працювала. І відвантажувала руду, яку відправляла якомусь покупцеві з Дому Потуги. Але орихалку в ній практично не було, судячи з документів, шахта давно вичерпала себе. При цьому покупець за неї платив ціну вищу, ніж могли запропонувати інші. Більше того, судячи зі звітів Гольма, які той відправляв господині, звідкись бралася ще більша сума... 
Лоншер хитро глянув на мене.
- Ми можемо нарешті стверджувати, що знайшли одержувача магсів на пошті?
- Після того, як Шого знайшов за описом цього слугу чи камердинера Гольма, і ми з'ясували, хто забирав посилки? Так, тепер у нас є цьому ще одне підтвердження.
- Дивовижний пан Гольм! Як чудово вів справи - продавав порожню руду за ціною готових злитків! Хранителі Розрахунків і Дім Колеса напевно заплачуть від розчулення. І навіть шахту йому пробачать...
- Загалом, Порядок не розуміє що до чого.
- А ви що думаєте, Дарене? 
Я помовчав. Нам саме принесли замовлення, але я не поспішав їсти. Питання було справді цікаве. Ця справа з крихіткою Сі, здавалося б, відволікала мене від пошуку Шляхів... Але я чекав відповіді Ешмунара. І тут така загадка.
- Я думаю, що ми поки щось упускаємо з виду. Ось, розглянемо факти. Шахта обрушена. Навіщо?
- Щоб щось приховати, звичайно. Вона ж все одно мало що видобувала, як виявилося.
- А чому зараз?
- Логічно припустити, бо був шанс, що щось приховане розкриється.
- Але що?! Що налякало? Коробка? Приїзд господині? 
Лоншер, набивши рота, щось промугикав, енергійно пережовуючи.
- Так, приїзд господині Гольма не лякав, - продовжив я, - Навіть якби вона дізналася, що він продає каміння замість орихалку, навряд чи це викликало б її невдоволення, навпаки. А от пропажа документів його злякала. Тому боявся він чогось, пов'язаного з шахтою, але не уваги господині. Просто тому, що вона отримувала значно більше, ніж повинна була. 
Поунс схвально мотнув головою.
- І щось змусило його примчати на шахту. Якщо ми пов'яжемо знайдену в підвалі коляску і жіночий одяг з тим, що хтось видав себе за Артелі Гайдін і поцупив документи з його контори, то можна припустити, що саме ця лже-Гайдін приїхала на шахту, і Гольм про це дізнався. Від кого? Ймовірно, від керуючого. Ланцюги, кайдани та розкидані речі дозволяють також обережно уявити собі такий хід подій - лже-Гайдін прибула на шахту щось дізнатися додатково або не отримавши того, що було потрібно в конторі. А керуючий повідомив Гольму. І, ймовірно, схопив лже-господиню...
- М-м, ні, - замотав головою Поунс, - якщо він схопив її, то вже знав, що вона зовсім не та, за кого себе видає. Гольм телефонував господині, дізнався, що вона ще й не виїжджала, тоді зрозумів, що його провели, і повідомив керуючому. А коли почув від нього, що вона там, то кинувся на шахту.
- Тоді цього керуючого могла пристукнути наша лже-Гайдін і звільнитися.
- Логічно, що, дізнавшись про це, Гольм підірвав шахту та втік. 
Ми згідно кивнули один одному і взялися до їжі.
- От тільки є ще один нюанс, - перервав я, - Гольм, схоже, планував підірвати шахту або був готовий до цього. Це ж не так просто.
- Якщо ви не володар Сили землі або у вас є необхідні матеріали. 
Я подумав, але не погодився з Лоншером.
- Думаю, для Сили там немає необхідності підривати, вона б самою землею маніпулювала. Але щось таке серйозне у нього все ж таки було.
- Чи не бажав він завалити у шахті цю несправжню господиню компанії? - завмер Поунс.
- Треба послати наших спритників порозпитувати, чи бачив хтось сторонніх осіб. Тільки там міг бути лише охоронець, а він непритомний. Чи потрібно це? Хіба що, зрозуміти хто це був.
- Шкоди від нього наче не було... Але, справді, бозна що хотів. Та потрібен він вам, Дарен? 
- Нехай розпитають, коли не буде чим зайнятися.  
Тут у залі з'явився службовець готелю, який супроводжував Шиґі, що аж підстрибував від нетерпіння. Помітивши нас, він одразу примчав з якимось згортком.
- Господарю, про вас вечірні відомості надрукували!
- Тихіше, друже, - шикнув на нього Лоншер.
- Які відомості? Газети, чи що? - здивувався я, - З чого раптом? Ти захопив їх із собою? 
Шиґі шалено закивав, вишкіривши всі зуби.
- Давай сюди! Їсти будеш? - спитав я, взявши у нього цілу купу місцевої преси.
- Можна було й не питати, - пробурчав Лоншер, дивлячись на сяючого Шиґі, - Щоб ці ненажери відмовилися від їжі... Що там пишуть, мій друже? 
Я поділився з ним частиною пачки, видання були пристойної товщини. Щоправда, шукати довго не довелося, замітки про нас красувалися на перших сторінках. Заголовки просто кричали про обвал шахти, загибель керуючого і нас, таких гарних...
- Ну, Корик, коли встиг тільки... - крізь зуби вилаявся я, - Та щоб я ще раз тебе кудись попросив поїхати. 
Схоже, мій знайомий розливався перед журналісткою місцевою братією солов'єм, а вже вони пустили в хід усю свою буйну фантазію, страждаючи від нестачі місцевих подій. В одному виданні все описали навіть так, ніби ми виявили нехорошого працівника, який псував заступи іншим шахтарям, вистежили його, переслідували, після чого він обвалив на нас шахту, але ми вибралися, наздогнали його, і в жорстокій січі верхи на візках задушили ремінцем від жіночих панчох. Що видало в нас романтичних осіб, не чужих відомій частці еротизму. Хранитель Дарен, який повернувся з далеких країв, зі своїми вірними друзями з Порядку знову став на службу Краю і Доброславу. Бійтеся, негідники, тремтіть, недобрі, працюйте спокійно, чесні... Ну, і вірші. Звичайно ж! Нові не за горами, а поки що відчуйте старі... 
Шиґі уминав усе, до чого міг дотягнутися, Лоншер беззвучно хихотів, витираючи сльози, що виступили, а я від сорому міг тільки ховати за газетами обличчя.
- Ну, мій друже, - нарешті зміг вимовити Лоншер, - саме час запустити вашу нову збірку віршів. Ручаюся, викуплять пристойний тираж.
- Вистачить, щоб виїхати кудись подалі? - простогнав я, - Де б мене ніхто не знав.
- Ех, Дарене, Дарене. Цінуй вдачу, лови момент і живи.
- Господарю, - раптом втрутився Шиґі, який зазвичай не дозволяв собі відволікатися від улюбленого заняття, - Доставили ще візитівку.
- Від Еша? - стрепенувся я.
- Ні. Запрошення на "вечірку" від Лапе. 
Старий приятель, щось я зовсім про тебе забув. Однак зануритися у спогади мені завадили. Знову з'явився службовець "Червоного павича", який, напевно, вже думав, що ми сюди переїхали працювати.
- Служителі Порядку вже відбули, добрі панове. На вас чекають нагорі у відомому сьюїті, - чемно й з усмішкою сказав він. 
Сплативши за рахунком і відправивши Шиґі кудись здати всю цю купу газет, ми з Лоншером піднялися нагору, до кімнат пані Гайдін. Постукали, дочекалися дозволу і змогли нарешті побачити в'язнів совісті... Жарт так собі, обидві вони виглядали стомлено, але чекали на нас.
- Треба було нам залишитися! - вирвалося у мене, ледь я увійшов і побачив, в якому вони настрої, - Вони вас зовсім замучили. 
Артелі Гайдін, господиня шахти, чиїм ім'ям була названа компанія, лише роздратовано скривилася.
- Я впевнена, якби ви залишилися, вони б вирішили, що мені є що від них приховувати. Так, і ваша пропозиція залучити одразу службовців готелю, щоб вони підтвердили, як я провела день, дуже допомогла уникнути непотрібних підозр і зайвих питань.
- У підвалі було крісло, схоже на ваше, і одяг, вони могли припустити, що це ви туди пробралися і смертельно образилися на свого керуючого.
- Ох, от вже точно, смертельно образилася... Сі, мила, розпорядися про міцну, гарячу каву нам і нашим гостям. 
Не менш стомлена Сі Ваюль кивнула і вийшла.
- Панове, - Гайдін гордо підняла голову, - Ви не мої службовці, я не наймала вас захищати мої інтереси, тим не менш, я повинна оплатити ваші послуги.
- Вибачте, - перезирнувся я з Лоншером, - ми не вважаємо, що змогли зробити щось суттєве, тому достатньо буде оплатити лише невеликі витрати на транспорт.
- І за ваш час, панове, - кивнула Гайдін, - Ви його витратили на мою компанію. Не можу сказати, що справи у неї тепер йдуть добре, але це неважливо. 
Вона виписала чек, який Лоншер з легким поклоном у неї взяв.
- Чим задовольнилися служителі Порядку?
- Шахта поки що опечатана. Збираються провести на ній якісь дослідження. Пана Гольма шукають у зв'язку з можливою причетністю до події на шахті та підозрою у вбивстві. Будь-які звинувачення на адресу пані Ваюль я висувати не буду, ця мила істота й так сильно це все переживає, - літня жінка зітхнула і, схиливши голову набік, постаралася нас роздивитися, - Може, ви мені зможете пояснити, у що це я вляпалася, а то так і не зрозуміла. 
Повернулася Сі Ваюль і тихо сіла поруч зі своєю господинею.
- Кхм, - кашлянув Лоншер і виразно глянув на мене.
- Так, - розвів я руками, - Ми й самі поки що погано розуміємо, якщо чесно. Гольм зумів провернути дивну угоду, він продавав просте каміння напрочуд вигідно.
- Ах, дорогенький ви мій, те, що угода непроста, я давно зрозуміла, - махнула пані Гайдін рукою, - Але ще раніше знала про те, що багато платять лише тоді, коли розраховують отримати ще більше! І, судячи з того, що сталося з шахтою та її керуючим, можливо, я зуміла вберегтися від великих неприємностей. 
Вона повернулася до Лоншера і підкотила своє крісло до нього ближче.
- Ви ж повірений, правильно? Скажіть, ви могли б зайнятися продажем моєї компанії разом з усіма залишками цієї злощасної шахти?
- О, ні! - скрикнула Ваюль, - Вона ж така вам дорога.
- Безперечно, мила моя, - усміхнулася їй Артелі Гайдін, - але життя і здоров'я важливіші. Я розраховувала на більше, але краще менше, ніж нічого. Якщо її можна хоч за щось продати, можливо, вистачить на цілителя, не найкращого, але й не зовсім слабкого.
- Шахта, можливо, і не надто ліквідна, але концесія на видобуток чогось варта, - задумався Поунс.
- Головне, щоб я не мала до неї жодного стосунку, - рішуче сказала Гайдін, - Мені ще доведеться деякий час наймати охорону.
- Я не вважаю, що вам щось загрожує, - я підійшов до вікна і подивився на вулицю вниз, - Пан керуючий діяв би інакше. Ви ж хотіли її продати й раніше?
- Так. І саме він мене й відмовив. Запропонував розробити нібито перспективний напрямок. За звітами, там багатий пласт.
- Але... Прошу вибачення, пане Поунс, а що потрібно для продажу шахти?
- Оцінка її стану. І обсяг розвіданих запасів. Причому оцінка запасів важливіша. Але в такому стані, як зараз, питання ціни взагалі не має сенсу, потрібно, щоб її взагалі захотіли купити.
- Ні, - повернувся я до нього, - Це неправильний підхід. У цій шахті є щось цінне, не варто кидатися на будь-які пропозиції. Гольм щось знав і хотів це всіляко приховати. І щоб це з'ясувати, треба навести довідки про нього самого. Зібрати та вивчити всі документи, звернути найпильнішу увагу на період, що передував появі цього махінатора.
- Ви вважаєте, шахта ще чогось варта? - здивувалася пані Гайдін, - Це мене сильно надихає. Мені поки що все одно потрібно знайти цілителя і домовитися з ним, якийсь час є. Мила, ви не погодитеся мені з усім цим допомогти?