Глава 20. Ще одна господиня

Більше за все центральне поштове відділення Доброслава нагадувало готичний собор, який замість даху мав ажурні причальні щогли для летючих кораблів. Тільки воно було дещо вищим, ніж собор, і вужчим, а стін практично не було, їх заміняли блискучі спіралі вихрових підйомників. Несучі колони між ними виглядали зовсім крихкими, а контрфорси й того були меншими. При цьому над високим першим поверхом, скоріше височезною залою з великою кількістю всіляких конторок і кас всередині, містився другий, з готелем і рестораном. Стін нагорі було помітно більше, так що будівля пошти, здавалося, ширяє в світлих сполохах повітря, спрямована вгору. А до неї, як бджоли до квітки, підлітають пузаті тільця летюнів. Дуже чарівне видовище. Я навіть деякий час помилувався всією цією життєдіяльністю, але потім згадав, що в мене сьогодні чимало справ, і поспішив всередину. Мені хотілося поспілкуватися з поштовими службовцями, які мали справу з переказами шахти, але не тільки. Ще в мене з собою була упаковка моєї посилки, я все ж хотів дізнатися й про того, хто мені відправив манліп. Ось тільки зустріли мене не зовсім привітно.
- Прошу уточнити, ви відправник чи отримувач? - спитав, досить зверхньо, поштовий службовець, до якого я звернувся.
- Я Хранитель і дію від імені свого клієнта.
- Тоді вам потрібно звернутися з офіційним проханням.
- Проханням чого? Ваш службовець доставив пошту моєму клієнту. І мені потрібно знати, чому він це зробив, якщо цього не було потрібно. Службовець скривився, ніби з'їв щось кисле.
- Знову ця відправка... Вам слід звернутися у вказане відділення. 
Знову? Що це означає, цікаво?
- Центральне поштове відділення не несе відповідальності за дії своїх підлеглих?
- Лише у випадку доведеного порушення.
- Добре, я звернуся до них. А чи можу я дізнатися більше про посилку, якщо я отримувач?
- Звичайно, пане, - ледь помітно зітхнув поштовий службовець.
- Ось ця картка з моїм ім'ям як отримувача. Я хотів би знати відправника.
- Лише в тому випадку, якщо він не захотів залишитися невідомим. 
Тепер мені прийшов час зітхати.
- Мені потрібно брати вимогу Хранителя Закону? Канцелярії Порядку? Тільки для того, щоб з'ясувати, хто мені відправив дуже важливу для мене річ, і подякувати йому?
- Прошу пробачити, знадобиться трохи часу, і вам доведеться почекати. Давайте будемо послідовними й не поспішати! 
На це мені не було чого заперечити. Я сів на лавку, поки службовець пішов щось шукати. Цікаво, як вони тут ведуть документообіг? Чим тутешня пошта відрізняється? Якось ніколи не замислювався про це. Знаю, що можна відправляти листи. І ніяких індексів, якось знаходять. Є газети, які друкують і доставляють за адресою. Навіть можна перемовлятися одне з одним на відстані. Але тільки за певних умов, тут є й варіанти. Наприклад, заговорені дві або кілька речей, за допомогою яких можна спілкуватися. А є й цікавіша штука - річер. Вона складна, досить дорога й абсолютно точно елітарна. Щось на зразок мініАТС приватного характеру у вигляді карт-картинок, що дозволяють тримати зв'язок між їхніми власниками. Може, Дворкін і тут бував? У приймальному віконці з'явився службовець, причому з досить розгубленим виглядом.
- Прошу мене вибачити, але в нас немає жодної інформації про відправника. Вона не проходила вхідної реєстрації.
- Не розумію... - здивувався я, - Вона ж якось у вас з'явилася, лежала в очікуванні, на картці ж вказано минулий рік! 
Службовець розгублено знизав плечима.
- Ви можете написати скаргу на наші дії, це ваше право. Але у відправлення є тільки позначка центрального відділення про відправку адресату.
- Зачекайте! Мене не було тут весь цей час! І варто було приїхати, як прийшла посилка! Хто дав розпорядження про відправку? 
Службовець пошти подивився на мене ошелешено, пожував губами, подумав і відповів:
- Судячи з позначок - ніхто...

Сидяча в кріслі жінка була безперечно людиною. Мені ще не траплялися феї, які були б настільки старі, носили товстелезні окуляри й майже не могли ходити. Колись давно, коли людей у Фейрії було зовсім мало, про них добре піклувалися, сили навіть підтримували їхнє здоров'я. Тоді люди були потрібні. Зараз вже ні. Їх стало більше, та й феї самі пристосувалися жити. Але все одно, можливість повернути собі молодість і здоров'я, на відміну від Землі, тут існувала, але, звичайно ж, мала свою ціну. Мені завжди здавалося, що багаті люди, а власниця орихалкової шахти бідною бути ніяк не могла, і вона цілком точно мала кошти, щоб витратити їх на найдорожче, на себе. Я з великим інтересом роздивлявся господиню Сі, дивно, але вона своїми грошима, здається, не скористалася. Але чому? Потім згадав, що шахта ж виявилася вичерпаною, ймовірно, саме цим і пояснювалася поява голови компанії, яка до цього часу рідко навідувала підлеглих своїми візитами.
Це була сухонька старенька, добре, за мірками Краю, одягнена, яка досить жваво пересувалася у своєму кріслі. До нас вона повернулася дуже швидко й негайно підкотила ближче, трохи витягнувши шию й ледь розвернувши голову, ніби прислухаючись, як усі люди, що погано бачать. От саме крісло було непростим, вже не знаю, чи могло воно ширяти в повітрі або самостійно мчати дорогами, але виконане воно було з дорогої породи дерева, і в нього був вбудований якийсь механізм або пристрій, я помітив комірку зі спеціальними тримачами для зосереджувачів. Втім, роздивлятися крісло мені довго не вдалося, жінка вигукнула високим, пронизливим голосом:
- Це ви, голубонько? Ви, здається, не сама? 
Сі стояла поруч, нервово стискаючи руки.
- Здрастуйте, пані Гайдін. Мене звати Хранитель Дарен, і я справді прибув для зустрічі з вами.
- Чудово. Буде, значить, кому зайнятися валізами. А ви, голубонько, секретар моєї компанії?
- Так, пані. Я рада зустрічі з вами.
- Он як? А по голосу не скажеш. Може я не дуже добре бачу, але чудово чую.
- Я зараз все...
- Зачекайте, пані Ваюль. Давайте ми допоможемо вашій господині з речами, приїдемо в готель, а там вже буде можливість все розповісти. 
Літня жінка схвально мені кивнула.
- Мені подобається ваш голос, молодий чоловіче, і я з вами цілком згодна. Дорога була виснажливою. Сподіваюся, ви забронювали номер, як я просила, голубонько?
- Звичайно, господине! Ось тільки...
- З ним якраз пов'язані деякі незрозумілі моменти, але я впевнений, що ми розберемося, а ви зможете оцінити зручність доброславських готелів. 
Я махнув рукою одному з носіїв, що крутилися поруч, і поставив валізи на його візок. Лоншер відправився особисто розбиратися з поштовим відділенням, Зюкіна не побажала нікого зустрічати, бо мріяла скоріше кудись вирушити, тому нас у візку чекав тільки Шигі, один із братів-близнюків, завжди розпатланих, непосидючих, пронирливих і шкодливих феїв, дуже невеликого зросту. Так-так, чимось схожих на гобітів, куди ж без них! Хоча їх називали інакше. Втім, кілець в мене все одно не було, і  нікуди їх відправляти я все одно не збирався... У візок був запряжений кінь, він сам собі був і візником. Шигі сидів спереду, хоча словом «сидів» важко назвати те, що він намагався робити.
- Шигі, відчиняй дверцята. А ти, друже, давай постав валізи сюди, ми зараз їх закріпимо. Прошу вас, - я галантно допоміг піднятися сходами пані Гайдін та юній феї-секретарці, - Тримай монету... Гей, приятелю, поїхали в готель "Червоний павич".
- Що там з готелем, голубонько?
- Розумієте, пані Гайдін, позавчора ввечері мені зателефонували в контору. Представилися вами й попросили забрати зі станції.
- Прямо як зараз.
- От як! - підтиснула губи господиня шахти й насупилася, - А чому ви тоді в мене зараз не питаєте, хто я? Ось, - вона дістала зі своєї сумочки візитівку. 
Не довелося навіть просити її про це, ділова жінка. Сі Ваюль обережно її взяла, уважно розглянула й навіть якось її прослухала чи відчула, можна сказати - впізнала. І повернула назад.
- Дякую, господине.
- І що ви зробили, голубонько? З тією, першою, мною, - спитала пані Гайдін, повертаючи свій документ. 
Паспортів же тут, по суті, не було. Феї якось повинні були впізнавати, хто перед ними і чи та це людина, за яку себе видає, але багато чого тут залежало від сили. Володаря великої сили можна як легко впізнати, так і не впізнати зовсім, якщо він здатен її приховувати. А проста звичайна людина або зовсім слабенька фея могла іноді користуватися своєю непримітністю, так що могли б знадобитися ретельні розпитування, щоб зрозуміти, хто вона насправді.
- Я відвезла вас до готелю, - сумно промовила Ваюль, - потім ви побажали відвідати контору, влаштували перевірку, переглянули звіти, відправили мене за валізами, в які ми склали всі документи. Після чого призначили мені зустріч вчора в готелі разом із паном Гольмом і поїхали. А коли ми прибули до готелю, нам сказали, що вас там вже немає.
- А ви, молодий чоловіче?
- Я Хранитель, до мене звернулася пані Сі Ваюль, оскільки опинилася в складній ситуації. Адже вранці того ж дня їй доставили з пошти посилку. Ця посилка була відправлена на адресу вашої компанії, і в ній були магси, досить велика сума. На пошті стверджують, що вона була не єдина, але їх усі до цього забрали. 
Літня жінка похитала головою.
- Щось я ніяк не можу все собі з'ясувати. Ви, голубонько, кажете, що хтось видав себе за мене й забрав документи та кошти компанії. 
Ваюль дуже сумно кивнула головою.
- Я ж казала вам, що погано бачу!
- Пробачте, пані. Все так і є.
- А ще, на адресу компанії надходили відправлення з великими сумами, але хто ними оперував, невідомо.
- Так, пані Гайдін.
- А ви, молодий чоловіче, яке маєте до цього відношення? - схилила вона голову в мій бік.
- Як Хранитель. Пані Ваюль непокоять можливі звинувачення пана Гольма на її адресу.
- Послухайте, що я скажу. Я вам вдячна за допомогу, але в даний час розраховую провести бесіди зі своїми працівниками, і мені вирішувати, хто які звинувачення почує. Хоча, зачекайте, я почула, що ви Хранитель, але чи не Порядку?
- Ні, шановна. І навіть не Розрахунків. Я Хранитель Правди.
- Правди? Дивно! Мало що про вас знаю. Але ось ви сказали Розрахунків... і знаєте що, раз ви вже дещо дізналися про мої справи, не буде великої біди, якщо я розповім вам ще. Пару місяців тому до мене з візитом з'явився чемний молодий інспектор Розрахунків. Він довго ніяковів і вибачався, але повідомив, що прибув розібратися, чи не помилилися десь Хранителі Розрахунків і чи не плачу я більший податок, ніж потрібно.
- Чи не платите ви більше, ніж потрібно?
- Так, - кивнула пані Гайдін, досить хитро при цьому посміхаючись, - Не менше, а більше. Бачите, ця шахта довгий час взагалі не приносила доходу, а потім і зовсім стала збитковою. Я тоді збиралася її продати, але не хотіла сильно програти при цьому. Треба ж якось забезпечити собі гідне життя. 
Я кивнув на знак згоди. Наша коляска котила містом, погода була чудова, міг би просто насолоджуватися поїздкою, але мені справді стала цікава ця історія, і я уважно слухав.
- Однак з'явився пан Кріг Гольм і переконав мене зачекати з продажем. І що в нього вийде залучити одного знайомого цверга, і є шанс зробити шахту прибутковою. За закриту й непрацюючу шахту отримати можна значно менше, ніж за працюючу, і я погодилася, звичайно. Все склалося досить вдало, знайшли нову жилу. Тому й сплачений чесно податок зріс. Цей інспектор, надзвичайно чемний фейрі, хотів ще дізнатися, чому операційна діяльність шахти розділена на два етапи: нам оплачують спочатку одну третину за поставку самої руди до печей, а потім вже більшу частину за готовий продукт, але це вже справи пана Гольма, він зумів укласти вдалу угоду. Я навіть показала інспектору надіслані мені звіти, все повністю співпало зі сплаченими податками. Однак деякі питання після цього у мене все ж виникли. Не те щоб я захвилювалася, але вирішила відвідати Доброслав. Тим більше що мені потрібна консультація цілителя, цей контракт за останній час значно поправив мої справи, і я мріяла, що можу зайнятися й своїм здоров'ям. Гольм спочатку був здивований моїм приїздом, але коли я пояснила, що поїздка пов'язана з цілителем, дуже чемно запропонував свою допомогу. Ми домовилися про дату, а тут раптом вчора несподіваний виклик.
- Як? І вам?
- Ну, я не знаю, хто викликав вас, голубонько, а мені сигналив пан Гольм. Коротко спитав, чи буду я тут, як домовлялися, і голос у нього був схвильований. Тепер я розумію чому.
- Розумієте? - перепитав я. - А я не дуже. 
Літня жінка тихо розсміялася.
- Як же... Очевидно, що пан Гольм раніше за вас з'ясував, що ви, голубонько, мали справу не зі мною.
- Це, пані Гайдін, якраз логічно, але мене дивує, що він взагалі став вам телефонувати.
- Телефонувати? А, викликати. Чому вас це дивує? Він хороший керуючий, вирішив перевірити... 
Я похитав головою.
- Розумієте, ми всі троє, з паном Гольмом, були в готелі, в якому ви повинні були зупинитися і в який відвезли ту, хто себе видавав за вас. Але вас, у сенсі господині шахти, там не виявилося. Я особисто спочатку подумав про те, чи ви в безпеці. Але персонал готелю запевнив, що ви виїхали самостійно, не під примусом. Потім мені прийшла в голову думка, а чи це ви. Адже пані Ваюль з вами особисто не знайома, а тут несподіваний приїзд. І надто вже яскравим видався ваш приїзд на станцію...
- Ви маєте на увазі...
- Яскраві валізи, ваш двійник сиділа посеред зали й привертала до себе увагу.
- Так і я можу ще привернути до себе увагу, молодий чоловіче, - гордо заявила пані Гайдін, а потім знову засміялася, - але я вас зрозуміла. Продовжуйте.
- Так от, поки ми ламали голову над тим, де ви могли б бути, з якої причини поїхали, чи це ви були взагалі, при всьому при цьому вашого керуючого більше турбували папери та провинна пані Ваюль.
- Він відповідальний працівник і сильно переживає за справу.
- Так за що переживати? Ну забрав хтось ваші документи по шахті, та кому вони потрібні? Податки ви платите, звітність в порядку... Гроші? Так, це неприємно, але це не надто значна сума. 
Літня пані єхидно посміхалася й, намацавши руку Ваюль, ледь стиснула її.
- Бачите, голубонько, який у вас Хранитель. Він всю дорогу намагається кинути тінь на вашого начальника, щоб я не надто гнівалася на вас. Вдалині показався досить яскравий, помітний фасад готелю, і я зрозумів, що ми практично приїхали.
- Пані Гайдін! Ваш керуючий почав розсипати звинувачення, в той час як є дві речі, які роблять їх сміховинними для мене, але, боюся, не дуже смішними для вас.
- І які ж, молодий чоловіче?
- Чиї гроші пересилаються поштою на адресу вашої компанії? І де підпис Сі Ваюль або іншого співробітника під роз'ясненнями від керуючого, як їм слід визначати особу власника компанії?