Глава 17. Зникла господиня

- Звертаю вашу увагу, відчиняю вам абсолютно вільні кімнати, де нікого немає. 
І справді, в номері нікого не виявилося. Гольм намагався прорватися всередину, але розпорядник притримав його.
- Прошу вас, Хранителю, - сказав він мені, - ви можете пересвідчитися, що тут порожньо. 
Ми пройшлися по всіх приміщеннях, яких тут виявилося цілих п'ять. Невеликий хол-передпокій, вітальня, спальня, санвузол і гардеробна. Солідний такий сьют, можливо, не найкращий, що я бачив, але справді гарний. Мені на секунду здалося, що я вдома й вивчаю об'єкт для подальшого його продажу. Але, на жаль, ні. Не те щоб я був сильно засмучений, просто несподівано подумалося, що я борсаюся з якоюсь нісенітницею замість того, щоб зайнятися важливою для мене справою. Я навіть зазирнув у спальню, ліжко було не застелене, навколо панував ідеальний порядок, який буває в готельних номерах перед самим заселенням.
- Вибачте, - сказав я розпоряднику, - я не дізнався вашого імені.
- Корін, пане Хранителю. Корін Ґоті.
- Дорогий пане Ґоті, давайте дещо прояснимо. Бачу, що кімнати порожні й речей тут немає. Але...
- Хранителю, леді виїхала, як вам вже казав!
- Можливо. Але її немає на важливій зустрічі, яку вона сама призначала! Турбувати через дрібниці Вартових я не хочу...
- Я взагалі бажаю без цього обійтися, Хранителю. Ви ж розумієте, репутація нашого готелю...
- Якщо так, то ви повинні нам допомогти. Опитайте, будь ласка, ваш персонал. Усіх, хто тільки був тут минулого дня. Хтось мусив щось бачити, не могла ж літня жінка... не могла ж леді, яка ледве ходить і погано бачить, безслідно зникнути! Хоча, зачекайте, стіни вашого готелю захищені від проникнення?
- Абсолютно вірно, Хранителю. Не враховуючи, звісно, Великих... - Ґоті кивнув угору, - сюди дуже складно потрапити. Мало того, у нас росте в кімнаті охорони синдаський горіх на замкненій лінії. 
Горіх, горіх... Щось таке в мене крутиться в голові про нього.
- Ах, так! Обов'язково подивіться, чи не змінили його листки свій колір. Раптом хтось зумів відкрити Шлях прямо до вашого готелю.
- І викрав леді Артелі? - усміхнувся розпорядник, - Ні, цього не могло статися! Ви навіть можете зазирнути до наших книг, вона абсолютно самостійно виїхала з номера!
- Не будемо поспішати з висновками. Якщо горіх усе такий самий зелений, значить, ніхто сюди шляху не відкривав. Леді могла переїхати. Її могло щось затримати. 
Мені спала на думку несподівана думка. Дуже несподівана, треба визнати. Але вона докорінно змінювала всю справу. Правда, я не став нею ділитися зі службовцем готелю, який і без того рвався негайно кудись бігти.
- Давайте все з'ясуємо. 
Зробивши над собою зусилля, я постарався викинути зайве з голови й поки про це не думати, ситуація вимагала уваги й дій, а не роздумів і непотрібних спогадів. Ми покинули апартаменти й спустилися вниз. Люб'язний Корін Ґоті помчав розпитувати обслугу готелю, Кріґ Гольм із досить збентеженим виглядом сів у холі, подалі від нас, чому, чесно кажучи, я був тільки радий.
- Забавна ситуація, мій друже, - сказав я Лоншеру. 
Той тільки похитав головою, але нічого не сказав. Поунс був щось зовсім мовчазний, може, йому було ніяково від того, що ми займалися справами його родички. Ця юна особа теж сумувала, сидячи поруч у позі скульптури, що зображувала світову скорботу.
- Ну-ну, друзі, не вішайте носа. Знаєте що, давайте складемо компанію нашому бравому розпоряднику, веселіше буде. 
Червоний костюм Ґоті виявився в компанії зі швейцаром. Помітивши нас, він тут же повідомив:
- Леді Ґайдін покинула наш готель. Вона виписалася, носій допоміг їй із валізами, а наш швейцар, - він ткнув пальцем у представницького фейрі в розшитому позументами костюмі, етакому гібриді гвардійця парадного розрахунку й новорічної ялинки, - відчинив їй двері й провів до фіакра.
- І вона поїхала?
- Абсолютно вірно.
- Чи не буде самовпевнено з мого боку припустити, що біля готелю можуть стояти лише деякі візники? - поцікавився Лоншер. 
Ґоті знизав плечима.
- В нас солідний готель, ми маємо навіть власний виїзд. Леді Ґайдін якраз і скористалася нашими послугами, адже їй була необхідна допомога з валізами. 
Лоншер навіть усміхнувся й підморгнув мені.
- Можна з візником поговорити?
- Звісно. Ходімо. 
Йти виявилося недалеко, до вулиці. Гольм ув'язався за нами, і при вигляді такого натовпу, спритний фейрі, що сидів на козлах і зовні нагадав мені Шоґо та Шиґі, помітно пожвавішав, злетів униз і почав відчиняти нам дверцята свого фіакра, але, почувши, навіщо ми прийшли, якось знітився й засмучено засопів.
- Відвіз, як же. До Трифонтанної площі, якраз до відходу Західного експреса. Допоміг завантажити валізи. Помчав шукати носія...
- Що далі, Фрею?! - суворо спитав Ґоті.
- А нічого, - візник сплюнув собі під ноги, - Леді вирішила залишити бідного Фрея без чайових і пішла.
- Як пішла? - здивувався я, - Вона ж не ходить і тим більше не могла потягти валізи.
- Допоміг хтось, - гірко зітхнув цей Фрей, - мало там охочих заробити?! 
Ґоті повернувся до нас і тільки руками розвів.
- Вибачте, але більше я вам нічим не зможу допомогти. Однак, як ви могли переконатися, леді Артелі самостійно нас покинула, хоча сьют ще оплачений. 
Я подякував йому на прощання, хотів спитати дещо в юної родички Лоншера, як тут дав про себе знати Гольм.
- Бачите, Сі, як одна неправильна дія обертається низкою неприємних подій! - невдоволеним тоном вимовив він, - Усього цього можна було уникнути...
- Ось тут ви маєте рацію, - розлютився я, - усього цього можна було уникнути, якби ви більше уваги приділяли власній роботі! 
Моя репліка, однак, не надто зачепила управляючого.
- Мене нема в чому дорікати. Справи компанії Ґайдін моїми стараннями йдуть добре, у цьому може переконатися кожен, коли схоче ознайомитися. Неприємно те, що господиня забрала купу важливих паперів. Вони дуже потрібні, і я за них несу відповідальність.
- Перед ким?
- Як перед ким? Перед власником... Ах, так! Клянуся благоволінням Фаргота, знов ви радите пекареві, як пекти хліб! Я знаю, що вона власник і без вас! Але правила є правила! 
І, пробурмотівши щось зовсім незрозуміле на прощання, Кріґ Гольм пішов.
- Але я не розумію, чому господиня поїхала, - засмучено спитала Сі, здавалося, вона знову була готова розплакатися.
- Дарене! Нам слід добре розпитати всіх на станції. Я вважаю, Шиґі з цим впорається. 
Я лише розвів руками.
- Ви, звичайно, маєте рацію, Лоншере, але в мене тут виникла одна думка. І досить нав'язлива. Самі посудіть, важливого гостя чекають у певний час. А вона прибуває раніше. Виявляє велику цікавість до тих справ, які її не дуже турбували довгий час. Негайно, після довгої дороги, будучи при цьому не юним, спритним створінням, а літньою людиною, саме в день, коли в конторі немає співробітників, вилучає звідти важливі документи, гроші та потім зникає. 
Лоншер же похмурнів, пожував губами, глянув на мене й лише зітхнув.
- І ще. Під час зустрічі на станції далекого льоту, як я зрозумів з розповіді пані Ваюль, господиню компанії зовсім не потрібно було шукати, вона сама просто впадала в око. Про що все це може казати?
- Ви хочете сказати...
- Мабуть, ви знайшли найсмачніше яблуко, Дарене, - сказав Поунс, — Це могла бути зовсім не господиня компанії, а інший, вміло начепивши її образ. 
Юна фея з такими виразними очима й ляльковим личком тільки ахнула, притиснувши руки до грудей і вражено дивилася на мене.
- Як... Але тоді... - Сі розгублено переводила погляд з Лоншера на мене, - Тоді я віддала папери компанії невідомо кому! 
По правді кажучи, після цих слів я чекав сліз або істерики, але юна фея змогла мене здивувати. Замість сліз, очі її заблищали від гніву, здавалося, вона навіть стала вищою на зріст.
- Нехай тільки посміють звинуватити мене в їхній пропажі! Їх забрала господиня, і все тут! Магси я теж не вигадала, вони прийшли поштою, їх же хтось відправляв, правда все одно стане відома!
- Саме так, молодець, - розцвів Поунс в усмішці, - Та й ми не дамо тебе скривдити. Поки це лише припущення Дарена, я міг би знайти й інші доводи. Наприклад, зверну увагу якраз на те, що господиня компанії людина, і людина, якій просто могли терміново знадобитися кошти. 
Я задумливо потер рукою ніс. Дивний орган цей, я вам скажу, прямо ключ до запуску думок, ніби вони сидять на ньому.
- А коли ви чекали господиню, Сі? Сьогодні?
- Ні, вона мала приїхати вранці дев'ятниці.
- Тобто, завтра? Чудово! 
А Лоншер, криво усміхаючись, замість носа тер свої маленькі долоні.
- Я теж про це подумав, як і ти, мій хлопчику. 
Сі здивовано дивилася на нас.
- Мені шкода, що я порушила ваш спокій сьогодні, - нерішуче сказала вона, - І скажіть мені, скільки я винна за приділений мені час?
- Ви? Мені здається, я знаю, хто мені заплатить. Вже точно не ви.
- Моя дорогенька, Дарен хоче сказати, що витрати у цій справі цілком може оплатити господиня. Зрештою, ви діяли в її інтересах.
- Але ж вона кудись поїхала! 
Я озирнувся, фіакр ображеного на Ґайдін візника все ще залишався на місці.
- Їдемо, друзі мої. Гей, Фею!
- Фрей, пане! - над високими козлами показалася розпатлана голова. Візник з надією подивився на мене.
- Вибачте, Фрею. Нам потрібно негайно на Водопровідну, потім відвезете до Трьох Фонтанів. Згода? 
Маленький гном засяяв, як таке собі руде сонце.
- А шанівки дасте чесної?
- Може, така монетка підійде? - я намацав у кишені свого піджака портмоне й вивудив звідти одну із залишених монет, здається, це були німецькі півмарки середини 20 століття. 
Візник спіймав монету, уважно її розглянув і кинувся вниз, до дверцят.
- Справжня монетка, хвала Порядку! - послужливо розчинив він перед нами двері, - Милостива пані! Вельмишановні пани! Прошу вас! 
Я допоміг Сі, потім усередину скочив Лоншер, і тоді вже заліз і сам я.
- Цілком можливо, - сказав я Ваюль, коли ми рушили й поїхали, - що вам доведеться завтра зранку знову йти на станцію.
- Мені? Навіщо?
- Тому, що завтра твоя господиня може туди приїхати, - Лоншер підскочив на своєму місці й почав влаштовуватися зручніше.
- Нічого не розумію, - Сі замотала головою, - Що значить, приїде? О, сили Порядку! Ви вважаєте, що вчора це була не вона?
- Це ми завтра й спробуємо з'ясувати! Я знаю двох спритних шукачів пригод, які поки шукатимуть сліди вашої господині на станції, пошту я візьму на себе, мені все одно там потрібно дещо розвідати.
- Сподіваюся, Дарене, ти пам'ятаєш, що на тебе сьогодні чекають? 
Це правда, вранці, поки я ходив до майстра Трота, Місі віднесла мою візитівку Ешмунару. Це до мене всі являються абсолютно без попиту, а тут доводиться бути чемним. Напевно, Ешу було глибоко начхати на мою чемність, але хтозна, в чий бік він чхне. Я ще думав сам сходити, так мої підняли такий шум, що довелося мовчки й тихо ретируватися. Тепер стало цікаво, як там Зюкіна, яку обіцяли підготувати до візиту "як треба"? Мені ще її повертати в родину, якби вона потім від неї не відмовилася.