Глава 16. Готель

Усі готелі, а мені довелося багато їх побачити, мають певну схожість попри всі зовнішні відмінності. Навіть найдорожчі серед них виявляються якимись безликими й холодними. Щось подібне відчуваєш у сучасних житлових комплексах із великою кількістю квартир на поверсі, де за зовнішнім добробутом і комфортом ховається байдужість одне до одного. Тільки в готелях це ще й постійне відчуття своєї присутності в минулому, теперішньому чи майбутньому, людей, що снують туди-сюди. Здавалося б, ось дорогі апартаменти, суцільні мармур і золото, гарне оформлення, зручні меблі й чудове прибирання, великий простір і мінімум непотрібних контактів, а ні! Все одно виникає дивне відчуття, ніби заліз у чуже житло, і зараз раптом прийдуть три ведмеді гнівно питати, хто тут спить на їхньому ліжечку. Як каже один мій знайомий, треба просто вміти почуватися в будь-якому місці, як удома. Але мені здається, що не тільки в цьому річ. Просто деякі відсталі від життя індивідууми, яким подобається перебувати в оточенні знайомих особистих речей і створювати або намагатися це робити свій власний затишний світок, усе ще існують. Вони в цьому сьогоднішньому технічно досконалому мінімалізмі малюють свої жалюгідні подоби бідермаєра, намагаючись якщо не розфарбувати, то хоч роздивитися інші, яскраві й теплі кольори в чорно-білому динамічному океані життя. Треба сказати, що в Фейрії, попри всю її інакшість щодо звичайного світу, мого звичайного світу чи, хай там як, світу Зюкіної, раз я належу і тому, і іншому; так от і тут не так багато є того, що мабуть чекав би від казкових місць. Ті ж готелі, ну де, скажіть мені, казкові джини, готові тебе облаштувати як султана? Де басейни з прозорою водою й тінисті алеї біля них, повні якихось гурій...
Поки чекаєш готельного розпорядника, про що тільки не встигнеш задуматися. Тут, у готелі "Червоний павич", може й було гарно, але, як і всюди, якщо ти не клієнт, то йди собі, не стій на проході. Нам заявили, що жодних розпоряджень щодо нас не отримували, тому довелося чекати розпорядника. Прийшли ми навіть раніше призначеного терміну, а от господиня Сі, власниця компанії "Гайдін", чомусь запізнювалася. Зате, рівно за годину до полудня, разом із появою з фонтана в холі яскравого червоного павича, що злетів у водяних бризках високо вгору й розсипав по всьому холу блискучі іскри, які, правда, тут же зникали під його курликання, у величезних дверях готелю з'явився солідно одягнений фейрі в циліндрі й дорогою тростиною. Увійшовши, він деякий час оглядався, потім упізнав Сі й підійшов до нас, нахмуривши свої густі брови.
- Бачу, ви вже прийшли, - голос у пана Гольма виявився приємним, глибоким і виразним, а сам він був ретельно й зі смаком одягнений, - Не маю честі знати ваших супутників... 
Лоншер підняв капелюха.
- Лоншер Поунс, повірений у справах.
- Пане повірений? - Гольм здивовано кліпнув очима, - але...
- Дарен Веселин, Хранитель, - злегка схиливши голову, представився й я.
- Хранитель? - тепер уже Кріґ Гольм майже кричав, - Чому ви звернулися до Хранителя, дурне дівчисько?
- Я попрошу вас, пане, бути обережнішим зі словами, - спокійно зауважив Лоншер.
- Обережнішим, - розлютився ще більше той, - обережнішим треба бути не мені, повірений, а тим, хто забуває про свої обов'язки! 
Гольм різко повернувся до юної феї, яка спробувала сховатися в мене за спиною.
- Що все це означає, Сі? Чому ви влаштували всю цю виставу? Де наша господиня й що роблять тут ці добрі люди?
- Спокійніше, добродію! - вирвалося в мене, - Мені здається, що саме ви зараз влаштовуєте тут виставу. 
Гольм зло блиснув на мене очима, але збавив тон.
- Можу припустити, що ви Хранитель, але це не дає вам права сунути носа у справи моєї компанії.
- А мені здавалося, що компанія все-таки не ваша! І ви в ній лише керуючий. Який, як мені стало відомо, висуває якісь звинувачення на адресу цієї юної леді! Саме тому я вирішив зустрітися з власником компанії. 
Гольм пихато підняв підборіддя.
- Мене привів сюди мій обов'язок. І я маю намір його виконати, незважаючи ні на що. І ось що я вам ще скажу, ваше перебування тут я вважаю абсолютно зайвим. Пані Ваюль не повинна була залучати вас до внутрішніх справ "Ґайсін", крім того, вона ще й порушила правила внутрішнього розпорядку, що спричинить... 
Цей фейрі нагадав мені одного директора філії в нашому агентстві, який також був великим шанувальником різноманітних правил і діловодства. Про нього говорили, що він навіть дружині за добу подає заявку на інтимну близькість і вимагає письмової відповіді в обумовлений термін. Мені стало смішно. Почувши мій сміх, Гольм замовк, здивовано й дещо ображено звівши брови. Обпершись на свою тростину обома руками, він прийняв гордовиту, як йому здавалося, позу, але мене цей пихатий вигляд чомусь ще більше розсмішив.
- Вибачте, пане. З того, що мені відомо, юну леді, навпаки, слід заохотити. 
Гольм оторопіло кліпав очима.
- Да! Саме так! У найкоротший термін вона змогла забезпечити вашій господині те, що їй було потрібно.
- Вона не повинна була сама зустрічати леді Ґайдін і тим більше, за моєї відсутності, ритися у важливих документах!
- Вибачте, пані Ваюль мала доступ до цих документів через свою посаду?
- Так, але...
- Нагадайте, я щось забув, кому належить ця компанія "Ґайдін"?
- До чого це?
- Хочу лише уточнити, чи є ви її власником. 
Кріґ Гольм дещо втратив свій бравий вигляд і виглядав збентеженим.
- Ні. Я керуючий розпорядник.
- То ви так само найманий працівник, як і пані Ваюль, який служить власнику компанії. Ви вважаєте, що ваша господиня мала перед вами звітувати про свої дії?
- Вважаю, що справи нашої компанії вас не стосуються! Я розумію, що ви займаєтеся своєю справою, і це не ваша вина, а Ваюль, яка зводить якісь безглузді звинувачення...
Управляючий був досить войовничо налаштований, він навіть почав постукувати тростиною об підлогу.
- Хто казав про звинувачення?
- Як же, Хранителю, хіба ви не чули цю нісенітницю про те, що заскринок виявився ущерть набитим магсами?
- Яке ж це звинувачення, це всього лише правда! 
Кріґ Гольм у неприхованому гніві ступив уперед.
- Хто сказав, що це було? Хто бачив там магси?
- Як хто? Пані Ваюль. 
Управляючий нахабно розсміявся.
- Дійсно? Тоді слід було б знайти когось, хто зміг би підтвердити її слова.
- Що ви маєте на увазі? - здивувався я.
- Те, що жодних магсів у заскринку немає. 
Сі зойкнула, Лоншер розсерджено засичав, а я розлютився.
- Послухайте, а ви це звідки дізналися? 
Кріґ Гольм злегка оторопів.
- Ви про магси? Так я був у нашій конторі й перевірив. Немає там їх.
- От як! Тоді вам теж було б непогано знайти того, хто зміг би підтвердити, що ви їх не брали! 
Управляючий широко розплющив очі, його брови, здавалося, вирішили завітати до волосся, що вибилося з-під капелюха.
- П-прошу... вас. Я не звик, щоб у моїх словах сумнівалися!
- А чому тоді маємо сумніватися в словах пані Ваюль? Втім, нехай ваша господиня з цим розбирається. Ми до неї піднімемося самі.
- Тоді мені знадобиться тутешній розпорядник, - сказав Гольм і кинувся кудись углиб холу.
- Ходімо, - сказав Лоншер і галантно підставив руку Сі. 
Ми піднялися красивими сходами, якщо не мармуровими, то з якогось дуже схожого на мармур каменю, тільки грубішої фактури й не шліфованого. Коридорний, що спробував нас спитати, куди ми йдемо, за тихо ковзнулу в руку монетку вартістю в чверть магса, сам відвів до апартаментів, які займала господиня компанії. Сі, на щастя, згадала їхній знак, номери тут не дуже любили. Дуже цілеспрямовано коридорний закрокував попереду, а ми всі, мовчки й упевнено, йшли за ним. На третьому поверсі він провів нас довгим коридором, немов вирубаним у товщі каменю. Тут панував м'який і таємничий напівморок, наші кроки були абсолютно нечутні на шорстких, щільно припасованих один до одного каменях. Вставлені в ніші світильники робили цей кам'яний грот теплим і навіть затишним. Біля одних із дверей коридорний покинув нас. Після невеликої паузи я голосно й рішуче постукав у двері. Але ніхто не відповів, як би ми не тамували подих і не прислухалися.
- Вибачте, - разом із Гольмом до нас поспішав представницький фейрі в дуже яскравому костюмі, на грудях його, прямо на кишеньці для хусточки, був вишитий червоний павич, який почувався в кольорах одягу чудово, оскільки був там практично нерозрізнений, - ви даремно гаєте час. Леді Артелі тут уже немає! Мені повідомили, що вона залишила наш готель ще ввечері.
- Але ж вона вранці призначила тут зустріч! - вигукнула Сі.
- Не можу більше нічим допомогти, пані, - розвів руками готельний службовець.
- Ви абсолютно впевнені, що вона виїхала й її тут немає? - спитав я, - Ця літня леді збиралася зустрітися з нами!
- Її сьют абсолютно вільний. 
Лоншер нахмурився й тихо виступив уперед.
- Це дуже дивно, дорогий пане. Чи не трапилося б чого... 
Розпорядник миттєво насторожився.
- Не бачу причин для занепокоєння.
- А я бачу, - несподівано підтримав Лоншера Кріґ Гольм, - ви не знаєте цю леді, якщо вона сказала за годину до полудня, то так і має бути! Скільки я її знаю, вона ніколи не дозволяла собі запізнитися на встановлений термін! Ніколи! 
Розпорядник дещо розгубився.
- Послухайте, - звернувся до нього вже я, - я Хранитель Веселин, і хочу вас запевнити, що ми тут не для розваги або чиїхось забаганок. 
- Справді, як би чого не трапилося! 
Готельний розпорядник застиг у нерішучості. Він збентежено роздивлявся нас, потім раптом тупнув ногою й вигукнув:
- Чудово, заради вашого й мого спокою, я просто відчиню вам ці апартаменти. Але, попереджаю вас, їх було звільнено й там зроблено прибирання.
- Покажіть! - у відповідь закликав його Гольм.
Розпорядник дістав зі своєї кишені невеличкий жетон, найімовірніше металевий, але роздивитися детально не встиг. Напевно, це був спеціальний ключ, ледь він його вставив у вузьку щілину, як замок із легким скреготом клацнув, і двері відчинилися.