Глава 15. Нові справи

Тут ми перезирнулися з Лоншером, він знизав плечима й дещо роздратовано заявив:
- Обдурити можна будь-кого. А ще можна не давати ставити запитання й просто заборонити вам говорити в суді. Пройдисвітів вистачає.
- Тобто, ви хочете, щоб я розібрався в усьому цьому? - спитав я.
- Не зовсім так, - Поунс так енергійно схопився, що стіл ледь не перекинувся на мене.
- Ах ти, нестерпна потворо, - тут же закричала Лоума, - ти мені ще й господаря окропом облий!
- Ох, вибачте! - притиснув руки до грудей Лоншер, але очі його сміялися. Як розпатланий горобець, він почав бігати туди-сюди по їдальні. Лоума, переконавшись, що нічого не впало й навіть не сильно розлилося, спокійно сіла назад на свій стілець, вона чудово знала про звичку повіреного бігати в роздумах. Як і мене також.
- Дарене, ти просто не розумієш, що таке шлях Правди. Думав, у суді просто так явище сили сталося? Ні, друже мій, це все не просто так. Тепер той, хто бажає правди, може тебе шукати, а ти відчуватимеш його поклик. 
Я тільки витріщився на нього. От не було клопоту!
- Ви хочете сказати, що тепер уся Фейрія буде... 
Лоншер ледь не ткнув мені в ніс свого пальця.
- От вже не будь дурнем! Уся не буде, ще чого! Стати на шлях Правди – це значить відкритися їй, а хто в здоровому глузді цього захоче? Ох, пробач старого дурня, крихітка. 
Сі сама була дещо збентежена й здивовано дивилася то на Лоншера, то на мене.
- Дорогий мій Поунсе, давайте про це ви мені потім докладніше розповісте, а зараз мені важливо зрозуміти, чим я можу допомогти.
- Як чим? - перепитав Лоншер.
- Захистіть мене, пане! - одночасно з ним скрикнула Сі, - З'ясуйте правду! 
Несподівано я відчув якесь раптове, дивне й нетерпляче бажання, не те щоб кидатися захищати зовсім незнайому, хоч і зовні привабливу молоду фею від невідомих небезпек, а дуже навіть сильну потребу з'ясувати все, що відбувається. Треба визнати, що тутешні місця взагалі світ сильних почуттів і бажань, де вони дуже яскраві й досить явні. Але тут було щось інше, щось схоже я вже відчував удома. Там, на Землі. Необхідність і бажання дії. Жагу справедливості. Вона ж має бути! За неї треба боротися. Тьху, прямо знайомий голос почув, от що нав'язані ідіоми роблять...
- Не знаю, чи можна це буде назвати захистом, але, дорога пані, я постараюся вам допомогти. У всякому разі, ми з вами можемо вирушити до вашої господині. А доти є завдання для наших непосид. Нехай забіжать в управу й тихцем порозпитують у знайомих про пана Гольма. Про всяк випадок. Адже... Знаєте, що мені спало на думку, Лоншере? Ви сказали про присяги, але варто згадати, хто насправді є власником усієї справи й кому ці присяги складалися!
Поунс зупинився на деякий час, глянув на мене, замислився, потім знову почав крокувати. Лоума подивилася-подивилася на нього, потім підвелася з місця, пробурмотівши собі під ніс:
- Мабуть, піду сніданок нашій гості принесу, поки в мене голова не запаморочилася від цієї біганини. 
Втім, далеко піти їй не вдалося, бо вниз спустилася Лариса й, почувши наші голоси, увійшла до їдальні. Маленька фея, побачивши її, навіть якось зіщулилася на своєму стільці, немов намагаючись стати непомітнішою.
- Не хвилюйтеся, - заметушився Лоншер, одночасно саджаючи за стіл мовчазну Ларису й заспокоюючи малечу Сі.
— Ну, з моєю колегою, Ларисою, ви теж уже познайомилися, — сказав я, підвівшись зі стільця.
- Вибачте, якщо я не зовсім вчасно зайшла, - Лариса, здавалося, не дуже й виспалася, вигляд у неї був досить сумний, втім, зрозуміло, рідний дім за вчорашній день ближчим до неї не став, і поки мені тут хвалитися було нічим, - Так смачно пахло, що я не могла втриматися... 
Лоума тут же заойкала й почала тягати тарілки з їжею та нові чашки свого вару.
- Добра пані, оскільки часу в нас не так багато до призначеної вам зустрічі, прошу вас, розповідайте все. 
Юна фея схлипнула й, схопивши чашку вару, зробила кілька судорожних ковтків.
- Хоча шлях до шахти й назад був неблизьким і зайняв майже половину дня, залишалося багато різних справ, і я повернулася на роботу. Вже ввечері раптом зателефонували на річер...
- На що? - здивувалася Лариса.
- У вас він є? - здивувався й я.
- А що це таке? 
Оце ж допитлива, наче реп'ях.
- Це щось на кшталт місцевого телефону.
- Телефону? Тут є мобільники? Чи що?
- Потім розповім! Отже, ближче до вечора зателефонували.
- Так. Це була дуже роздратована господиня, яка почала питати, чому її ніхто не зустрічає на станції. Я вже нічому не здивувалася, лише сказала...
- Стривайте, а чому її не зустрічали? Ви знали, що вона цього дня приїде? 
Сі шморгнула носом.
- Я про це й кажу, Хранителю. Її ніхто того дня не чекав, оскільки вона прибула раніше! Це я їй і сказала.
- А вона хіба не розуміла, що прибула раніше домовленого терміну?
- Чому ж, просто була дещо роздратована. Сказала, що дорога була виснажливою, і вона втомилася.
- Звідки, кажете, вона прилетіла?
- З островів у Серединному морі. Дальнім рейсом з Аріки. І вона хотіла, щоб її хтось забрав зі станції. Як я казала, бачить вона погано, їй вже багато років і навіть ходити важко. Покинувши всі справи, я вирушила на цю станцію й виявила господиню прямо посеред зали.
- Як ви її впізнали? Вам її вказали?
- Ні, але її важко було не впізнати. Літня пані сиділа в оточенні дорожніх валіз. Ці валізи були величезні, я ніколи раніше таких не бачила! Великі, жовті й з величезним арійським гербом, тисненим на одній зі сторін. Я кинулася до неї, вона досить холодно поцікавилася, чому так довго ніхто їй не відповідав, і почала засипати мене запитаннями. Де Кріґ Гольм? Чи готові її апартаменти? Що взагалі в компанії? У мене голова пішла обертом. Пан Гольм щотижня їде відпочивати й вимагає його не турбувати, навіть якщо просто грає в клубі. Апартаменти були замовлені лише на дев'ятницю, і чи погодяться розмістити мою господиню раніше, я не знала. Тут ще ці магси. Не пам'ятаю, що я відповідала. Вона попросила викликати візок, знайти носія, розрахуватися з ними, а в мене, до всього іншого, не виявилося грошей. О, це були жахлива мить... 
Сі схлипнула, ковтнула вару й продовжила.
- Господиня дістала кілька арійських чеків і сказала мені розміняти їх. Вона стверджувала, що це чеки на десять магсів кожен, а коли я їх узяла, то побачила сотенні. Я вказала їй на це, вона тільки відмахнулася. І ми вирушили до готельних покоїв, дорогою вона весь час розпитувала про справи компанії, цікавилася моєю думкою про пана Гольма, вимагаючи повної відвертості. 
Я скосив очі на Лоншера, він слухав з такою увагою, ніби не було в житті в нього нічого цікавішого. А от мені ця історія вже порядком набридла. Ну чим тут можна допомогти? Що тут такого важливого, з чим не міг впоратися такий чудовий повірений у справах? Але цей повірений, помітивши мій нудьгуючий вигляд, звів брови й скривив мені такий лютий та осудливий вираз обличчя, що я ледь не відчув себе школярем, захопленим під час уроку за тим, що ганяв жука шпилькою. Добре, що ще за вухо не схопив! А маленька фея продовжувала тараторити, не звернувши уваги на наше переглядання.
- Я розповіла їй усе, що знала! Вона захотіла негайно вирушити до нашої контори. Довелося лише заїхати до готелю, де їй надали можливість зняти апартаменти раніше домовленого терміну. В конторі господиня вивчила всі-всі документи. Переглянула мій звіт, зажадала розрахунки щодо доходів і витрат, зрештою погнала мене за парою валіз, щоб усе відвезти.
- Відвезти? - прокинувся я.
- Так, Хранителю. Вона хотіла неквапливо й дуже уважно їх вивчити, стверджувала, що знайшла шахрая.
- Але ж її зір?
- О-о! - усміхнулася Сі, - у неї був із собою спеціальний пристрій, яким користуються ювеліри. Вона його возила з собою. Невеликий такий, складний.
- І ви купили їй валізу?
- Навіть дві! Однієї не вистачило. Виглядала вона втомленою, але задоволеною. Сказала мені обов'язково розшукати пана Гольма й повідомити йому, що вона чекає на нас сьогодні в готелі за годину до полудня. 
Я знову глянув на свої ходики над каміном. Годинник там також був, і він показував, що до полудня залишалося не так багато часу.
- Вона поїхала до готелю, а я почала шукати...
- Дозвольте спитати, - вкрадливо перебив гостю Лоншер Поунс, - а ви розповіли вашій господині про ці надіслані магси? 
Сі опустила голову й раптом заплакала.
- Пан Гольм був досить люб'язний... Мені не хотілося... за його спиною...
- Ви не розповіли?
- Вона мене питала, що за пакунки лежать у заскринку, коли розбирала документи. Вона ж господиня, я не могла не розповісти. 
Я вже почав здогадуватися, що стривожило Сі Ваюль.
- Ви знайшли цього Гольма?
- Так, добрий пане. Він страшенно розлютився, що я його потурбувала, а коли я повідомила, що приїхала господиня, то взагалі розкричався... 
Сі знову гірко схлипнула, Лоума тут же прибігла з купою хустинок витирати їй очі.
- Він кричав, що я мала негайно його знайти й без нього не їхати до контори.
- А, то ви йому повідомили, що ваша господиня забрала документи?
- Звісно! Він на мене так кричав, що від незаслуженої образи я й сама на нього розсердилася. І сказала про ці магси, хай вони проваляться! 
Ми з Лоншером перезирнулися й тут же в один голос спитали:
- І що Гольм?
- Тут він злякався. Сказав, що нічого не знає. Що я все вигадала й ще пошкодую про це.
- І тоді ви вирішили шукати захисту в Хранителя? - поставив я дурне запитання, оскільки відповідь і так була очевидна.
- Так. Я зрозуміла, що зі справами на шахті не все було гаразд, а тут ще й ці посилки. Згадала про нашу зустріч і мого доброго троюрідного дядечка... 
Сі знову схлипнула, Лоншер збентежено усміхався, Лоума бігала навколо, як квочка, тільки Лариса відсторонено попивала свій вар із булочками.
- Еге-ге, - підвівся я з крісла, - Дядько добрий, так. Він, напевно, теж поїде з нами знайомитися з вашою господинею, вірно?