Глава 4. Клієнт

Віктор Вікторович Русаков був чоловіком середнього віку, немолодим, доглянутим, холеним, здатним справити враження як на ділових партнерів, так і на дам різного віку. Слегка засмаглий, підтягнутий, хоч і з невеликим животиком, він привертав до себе співрозмовників відкритою, доброзичливою посмішкою. Але за скляними лінзами його окулярів не всякий помічав пристальний і холодно-обачливий погляд водянистих очей записного шулера, який миттєво прораховував, що він зможе від вас отримати, де він зможе вас обдурити і чи зможете ви після цього завдати йому неприємностей. Він продавав квартиру якоїсь своєї родички в центрі міста кілька років тому, і ми з ним познайомилися, коли я приїхав її дивитися. Не для себе, а для клієнта. І дуже коротко пояснив, чому вона коштує рівно половину від того, що він хоче отримати. Вважаючи себе найрозумнішим, він, звичайно ж, посміявся. Своєму клієнту я квартиру невдовзі знайшов, а от Віктор свою так і не продав. Усе чекав, коли йому на тарілочці принесуть саме стільки, скільки він хотів отримати. Ціни падали. А все ніхто не йшов. Через деякий час він сам зателефонував, і його квартиру ми продали. Не так, як він хотів, не за його ціною, але продали. Отримавши з нашою комісією навіть більше грошей, ніж йому пропонували раніше, він спробував заплатити нам менше, ніж ми домовлялися. Не вийшло. З низки причин. Хоча б тому, що продавці завжди впевнені, ніби в них абсолютний порядок з документами, а це, найчастіше, не так. Випливає все в найневідповідніший момент і може розвалити угоду прямо під час розрахунку. Це не було нашою комерційною таємницею, але після продажу він нас оцінив і почав трошки поважати. Що вилилося в пропозицію не тільки продати йому щось непотрібне, а й купити потрібне та деякий вже допуск у своє близьке коло. Я ж кажу, рієлтор він як домашній лікар, приходить додому, багато бачить, стикається з вашим особистим життям. Тому, люди, які вміють добре рахувати й думати, знаходять собі не тільки постійного лікаря, але й рієлтора, якому можуть довіряти. Не буду вигадувати, я не був тим, кому Віктор готовий був повністю довіритися. Але мені він, тим не менш, довіряв.
Сидячи на його кухні з чашкою кави, я навіть не намагався його вмовляти чи просити. Я просто вислухав ще раз його історію про купівлю будинку, про Костика, якого він послав за грошима. Мовчки слухав його роздуми про те, що це доля і знак згори. Є такі люди, які вважають, що на їхньому шляху до якоїсь мети будь-які перешкоди - це застереження і знак того, що її домагатися не потрібно, що це божественні одкровення. Тобто, щодо не завжди чесного ведення справ, несплати належного державі або низької оплати праці своїх працівників бог не буде їх застерігати, а от від впендюрювання тонни грошей у якусь хатину потурбується. Усе це досить цікава логіка, але сперечатися з таким народом мені завжди здавалося марною тратою часу. Суперечка взагалі не найкращий спосіб ведення справ. Але втриматися від неї - справжнє мистецтво. І хто ним володіє - той багато чого може досягти. Я ж тільки цього вчуся. У всякому разі, намагаюся не сперечатися ось так, одразу. Без підготовки. Віктор чекав на мене. Він готувався захищати свою позицію. Я не знаю, чи справді він так переживав. З нього станеться ще й вимагати через це знижку при купівлі. Це був справжній пройдисвіт, материй ділок, з яким вухо треба було тримати гостро. Саме тому я пив каву і насолоджувався її запахом. Я вже не хотів цієї угоди. Вона мені стала практично непотрібна. Я так йому й сказав.
- Я все розумію. Не я купую, а ви. Ви, звичайно ж, абсолютно праві. Вам там жити, а враження від будинку така подія може отруїти назавжди. Тому, якщо ви вирішили скасувати - скасуємо. Той же втрачений аванс не вартий, звісно, ваших нервів.
- Аванс? - Віктор чи то вдав, що про нього згадав, чи то справді думки про втрачений аванс йому не спадали на думку, - а чому втрачений?
- Ці п'ятдесят тисяч Георгій не поверне при скасуванні угоди. У нього є ваше зобов'язання, і потім, він теж авансував угоду по базі. Плюс документи готував сам, це теж витрати.
- Так? І тут зовсім нічого, думаєте, не можна зробити? Адже це не дві й не три тисячі...
- Чому ж нічого. Це саме те, що ми можемо зробити, щоб до нас не було серйозних претензій. Забути про аванс. Я ж розумію, що трапилася така ситуація, що це форс-мажор, але Георгій усе сприйме інакше. Ви ж розумієте, він хоче викупити підприємство у компаньйона, з яким вщент розсварився. Ледве-ледве тепер домовився. Готував потрібну суму, вирішив продати один зі своїх будинків, в якому навіть не встиг пожити, причому за дуже хорошою ціною... У нього просто свої проблеми будуть на думці, а людина він різка. Не буду сперечатись, ви зможете знайти серйозні аргументи, та тільки все це може обернутися ще більшими витратами. А кому вони зараз потрібні?
- Це точно, - зітхнув Віктор, - Тільки й ви мене, Богдане, зрозумійте, цей будинок був десь навіть мрією, мені давно хотілося купити собі такий. Може, пам'ятаєте американське кіно, з Джеймсом Белуші в головній ролі? Як зробити всі справи він називався або щось у цьому роді, не пам'ятаєте?
- Белуші це не той, що в якомусь дивному фільмі про радянських ментів зі Шварцем грав?
- Вірно-вірно! І в "Червоній спеці" теж. А в цьому фільмі він грав роль дрібного шахрая, який тікає з в'язниці, щоб потрапити на фінал чемпіонату країни з бейсболу.
- Вибачте, але не пам'ятаю!
Віктор усміхнувся.
- Так, це старий фільм, сьогодні він навряд чи збере повний зал. Так от, там був будинок у боса одного з героїв, і цей будинок, уявіть собі, змінив усе моє життя. Сам я тоді був звичайним рядовим інженером, пару років як закінчив інститут. Цей фільм я дивився кілька разів, не знаю чому, можливо, ідея того, що людині лише важливо не розгубитися, якщо потрапив у потрібне місце в потрібний час, а головне, вміти знайти це саме потрібне місце, для чого щось хотіти, до чогось прагнути - справила на мене глибоке враження. Сам фільм може й не шедевр, можна сказати, що це така собі жуйка, американська мрія і все таке, а от запал він мені дав. Коли я зміг дещо заробити, мені зручніше було жити в місті. Одесит же я чи де. Коли все тільки почалося, мені навіть за борги будинок віддали, їздив я туди, але він мені не сподобався. Та й життя там здалося незручним. Далеко, занадто шумно поруч... 
Віктор, заклавши руки за голову, витягнувся в кріслі і, здавалося, розмовляв більше сам із собою.
- Навіть тепер я не хотів купляти будинок для себе, скоріше інвестувати певну суму в ще один об'єкт нерухомості. Після початку тиші та цієї згоди ціни обов'язково ще полізуть вгору. Тільки от вийшов на цю терасу над морем, побачив захід сонця і все, здався, - Віктор засміявся. 
Я чемно йому посміхнувся.
- Та й ви, дивний такий рієлтор, усе ніяк не поспішали нахвалювати, тож довелося самому шукати всі плюси... І за що вам гроші я маю платити? 
Віктор продовжував усміхатися, але очі його якось особливо уважно поблискували з-за окулярів. 
Мовчки сиджу, усміхаюся й п'ю каву. Завжди краще змовчати, якщо будь-які слова будуть зайвими. Зараз ринок нерухомості надзвичайно складний, поки що ніхто не вірить, що ця проклята війна нарешті закінчилася. Економічний розвиток країни не те щоб геть кульгає — пережили вже, слава Богу, найнеприємніше, але, навчені гірким досвідом свого повсякчасного оптимізму, наші люди поки до булочної на таксі не їздять. Більшість, принаймні. А от деяка меншість коверзує. Перебирає, бачте, будинками. Там не те. Тут не се. Комусь це здається дурним, комусь смішним, комусь неприємним, а мені без цього ніяк. Ріелтор заробляє на бажаннях і фантазіях клієнта. Він не просто надає певну послугу, він ще й здійснює мрію. Якщо, звісно, він хороший ріелтор. І, скажу абсолютно щиро, за мрію іноді готові викласти набагато більше грошей.
Звісно, всі вони такі люди, що в усьому шукають вигоду. Але, по суті, це ті самі мрійники, які лише прагнуть обманюватися власною підприємливістю. Одні мріють про свій будинок-мрію, інші — заробити на його перепродажі. Знайти дешевше, продати потім дорожче. Але мріють і ті, й інші. І якщо я вам пообіцяю, що ціною цього будинку ви хвалитиметеся перед друзями, дайте відповідь: як гадаєте, дешево ви його купили чи дорого? Коли вони по-справжньому вразяться, відчують вашу підприємливість — якщо ви дозволили собі заплатити за будинок багато чи зуміли збити ціну, знайшовши терміновий продаж за півціни? Ні-ні, це не таке просте питання, як може здатися спочатку.
- Хоча, правда в тому, що ви дивовижно точно вгадали з усіма моїми вподобаннями. Інші мені вже нецікаві. От тільки Костик... Так невчасно...
- Вирішувати вам, - спокійно повторив я, - Мені бачиться ситуація дуже простою. Ви вже все вирішили. Знайшли, що сподобалося, і навіть змогли домовитися про хорошу ціну. Усе готово. І хай я особа, зацікавлена в угоді, тим не менш, обов'язково скажу - це дуже вдалий варіант. Я був впевнений, що Георгій передумає, знайде грошей сам або хтось із його друзів купить цей будинок. Був там один зацікавлений, чув я краєм вуха, як він жартував, мовляв, ще не так сильно Георгій хоче продати, раз на машину не махнеться. От тільки знаю я абсолютно точно, що ми збили ціну далі нікуди. Нам просто пощастило зробити в потрібний час пропозицію, там були наші колеги-конкуренти, які вели переговори, їхній клієнт нетутешній, і щось там не склалося. Чимось не до душі він продавцю. Хоча прямо зараз може з'явитися якийсь араб чи китаєць і запропонує більшу ціну за цей будинок. У мене є знайомі в тому агентстві, шепнули, що начебто налагоджують контакт із покупцем, і він досі не передумав, але то можуть бути просто балачки. Не збираюся вас квапити, це ж ваші гроші. Хоча ви самі потім будете мені дорікати, якщо ця угода зірветься! Дуже смачна пропозиція! 
Віктор усміхнувся.
- Це вірно.
- Дійсно гарний лікар зараз огляне Костика і дасть свій висновок. Грошей, звичайно, шкода. Але я вас запевняю, що цей будинок коштує дорожче, ніж Георгій його продає, навіть з урахуванням цих вкрадених. Не захочете жити там, інвестуйте в нього, а потім спокійно й докладно будемо шукати на нього покупця. 
Віктор підвівся, прошльопав мармуровою плиткою туди-сюди, потім кинув:
- Я піду одягатися. Подумаю. Ви відпустіть свою машину, мені доведеться в будь-якому разі заїхати в банк. Одягнуся, потім хочу почути вашого лікаря. Якщо нічого серйозного з Костиком, то що ж... 
Телефон мій котрий раз за цей ранок задзвонив.
- О! Це Лариса, - сказав я, - Вибачте... Так! 
Зюкіна щось таке нерозбірливе сказала в слухавку. Потім зв'язок обірвався. Я їй передзвонив.
- Алло! Ларисо!
- Усе гаразд! Дуже швидко ми все це перевернули, вже відвезли Андрійовича.
- Що там із Костею?
- Нічого страшного. Просто невеликі забої та сильні нервові переживання. 
Віктор уважно прислухався до нашої розмови, я йому усміхнувся і сказав:
- З Костею все добре. Легкі забої, він просто перенервував.
- Алло! Дан! Нам до тебе їхати?
- Давай, я буду без машини. Почекаю вас тут. 
Тільки закінчив розмову, і тут смартфон пиликнув, що розряджається. Хотів було попросити зарядку у Віктора, але він розчулився й пішов одягатися, а я згадав, що у Зюкіних в машині є і шнур, і зарядний пристрій, тому вирішив зайвий раз його не смикати.
- Бодя, пийте ще каву, не вагайтеся. Зберуся, поїду в банк, а ви до нотаріуса, - крикнув він мені з гардеробної. 
Взагалі-то, я й не поспішав його покидати. Все одно Зюкіна ще не приїхала. По телевізору йшли якісь новини, я перемкнув на якийсь спортивний канал, але й там теж не показували нічого цікавого. Тому сидів і думав. Несподівано згадав, що внизу чекає Брабус, і навіть вилаявся.
- Вікторе Вікторовичу! Я почекаю вас внизу, мені треба машину відпустити.
Русаков вийшов із гардеробної вже практично одягнений.
- Якщо хочете, можемо вас відвезти.
- Ні-ні, не турбуйтеся. Їдьте, я скоро буду. Треба ще й юристу зателефонувати.
- Тоді не прощаюся, - він зачинив двері, і я спустився вниз. 
Поки я розраховувався з водієм (похизувався так похизувався, нічого не скажеш!), під'їхали Зюкіни.
- Як там? - крикнула вона ще до того, як їхній суперджип зупинився біля мене.
- Ти ще смієш в мені сумніватися? - скривив я їй пику, але тут раптом задзвонив телефон, і це був знову Елтон Джон. Здивувавшись, я відповів на виклик.
- Піднімися сюди терміново! Двері відчинені... - якимось напруженим голосом сказав Русаков і тут же відключився. 
От же напасть! Що ще таке?! Юристу теж по голові дали?!
- Дан? - напружилася Зюкіна і вилізла з машини.
- Зараз! Віктор просить піднятися, зачекайте.
- Тільки не кажи, що він передумав! Давай я з тобою піду, я його Костю бачила.
- Та ну його...
- Ні! Я з тобою! 
Махнувши рукою, я закрокував назад. Кивнувши охоронцю на вході, який читав щось за своєю конторкою, ми пройшли до ліфта. До блиску вичищений коридор був бездушно пустий. Тільки величезні пальми у вазонах махали нам своїм вимитим листям. На персикового кольору стінах подекуди висіли фотографії робіт відомих майстрів, але мені ніколи не подобалися всі ці абстракції.
- З ним точно все нормально? - спитав я Зюкіну.
- З Костею? Та звісно! Якийсь тільки переляканий він. 
Ліфт тихо дзенькнув, спустившись, двері відчинилися, і ми в нього зайшли.
- Та ні хріна йому не зробили. Водієві й то гірше, але теж нічого серйозного, - сказала Лариса, - Знаєш, не подобається мені тільки... 
Що їй не сподобалося, я так і не дізнався, тому що ліфт зупинився, двері безшумно відчинилися, і на мене, хриплячи перерізаним горлом, просто хтось звалився.