.

Тільки-но він рушив, як поруч пролетіла фея, ледь не зачепивши його обличчя своїм крилом. 

 - Вибачте! - фея зависла у повітрі і склала свої маленькі долоні у жесті вай. 

 - Та нічого, буває, то пусте! - крикнув Сергій їй у відповідь і поїхав далі. 

Ну от є ж гарні, ввічливі феї… А до нього причепилася така що… Краще і не згадувати. Він продовжував крутити педалі, а спогади самі спливали у голові. 

Вчені усього світу назвали то апокаліпсис. ООН, та уряди країн, до того як щезнути, називали то позитивними змінами світового устрою. Особисто Сергій називав то навалою паразитів. 

Пʼять років тому наш світ почав злиття з іншим, паралельним світом. Ніхто не знав чому, і як вони, ці світи, узагалі зустрілися, але факт того можна було помітити куди оком не глянь. І наскільки у нашому світі були розвинені технології, так у іншому - магія. Навіть дужче, адже феї - володарі того світу, легко підкорили людство. І абсолютно безкровно. 

Ні, спочатку люди спробували опиратись, трішки дригатись, так би мовити… Та куди там… Коли твій будинок зливається з будинком фей, твій транспорт, набравши у себе мани, стає розумним і йде, куди собі забажає, коли зброя перетворюється на дерева - сильно не поопираєшся. І люди здались. Почали жити разом з феями і прийняли нові закони світу. Що вони тепер не єдина тут розумна раса. 

Загалом Сергій визнавав, що злиття світів позитивно вплинуло на землю - за кілька днів зникли диктатури і тоталітарні режими, за кілька місяців - розмилися навіть кордони держав, злочинність зійшла нанівець, не кажучи вже про війни. Навіть невиліковних хвороб не лишилося після того, як люди теж оволоділи магією. 

Люди називали Сергія диваком через те, що він був невдоволений такими змінами. Просто вони не знали причину. Причина і справді була. Одна. На імʼя Фейочка. І та причина сиділа у нього вдома. Вірніше, у себе вдома. А, якщо бути зовсім точним - у їхньому, тепер спільному, будинку. Все через те, що через кілька діб від початку злиття світів, Сергій, повернувшись з роботи додому, не упізнав свій будинок. Він став, скажімо так, химерний. А всередині на нього вже чекала вона  - Фейочка. 

Фейочка, загалом, була цілком ординарною феєю, але з невеликим прибабахом у своїй голові. Вона боялася виходити надвір, тому майже увесь час проводила вдома. І злиття двох світів виявилося для неї справжнім подарунком. Справа у тому, що раса фей мала дуже слабо розвинену культуру. Книги, музика, кіно, компʼютерні ігри - із цим всим вони познайомились лише завдяки катаклізму. І вражені, феї заохочували людей створювати якомога більше такого контенту. Для себе. Якщо зовсім коротко - вони паразитували на людях. Так вважав Сергій. 

Крутячи педалі, він відраховував повороти з головної дороги, аби не проґавити свій. Не те, щоб важко було потім розвернутися, просто після катаклізму, йдучи незнайомою дорогою, можна було вийти зовсім не там, де очікуєш. Сергій сам недавно, збираючи гриби у лісосмузі, вийшов у поля, де вздовж дороги стояли банери з написами чеською мовою. Тож довелося повертатися слід у слід, аби потрапити додому. 

А минулого тижня якийсь нещасний бедуїн, увесь в сльозах, на верблюді проїздив повз його майстерню, шукаючи дорогу назад до Північної Африки. Хоча були й плюси, адже тепер з Решетилівки можна було короткою стежкою пройти до Центрального Парку у Нью-Йорку. Тож кому горе, кому щастя - кожен вирішував сам. Довелося тій Решетилівці усі написи англійською дублювати… Бігуни та дами з собачками із Центрального Парку також, бувало, блукали і забігали до райцентру. 

Сергій пригальмував і зʼїхав на вузеньку вулицю до свого будинку. Свого часу він витратив десять років і купу сил, щоб самотужки його збудувати. Майже щовечора після роботи, і кожні вихідні - усе то робив своїми власними руками. Але насолоджуватись вийшло недовго, адже за пів року після новосілля стався катаклізм. Дівчина Сергія, Оксана, не витримала проживання утрьох з феєю і покинула його, саркастично побажавши щастя їм удвох. Тож тепер він вже майже пʼять років проживав сам. З феєю. Чи то фея з ним. Якось так. 

Хвіртка, помітивши наближення Сергія, почала привітливо хряпати об одвірок, і навстіж відчинила себе, аби він заїхав у двір. Бетонний фундамент паркану знову поплив до сусідів. Сергій копирснув його носаком кросівка. 

 - Ти куди?! Межа є межа, ти маєш на ній стояти! 

Фундамент чавкнув, махнув іржавими ребрами сталевої арматури і поповз на місце, збираючи на своєму шляху уламки і притуляючи їх на своє місце. Сергій лише похитав головою, пригадавши, скільки сил він витратив на те, щоб добре вимішати ті кубометри бетону. А зараз ця падлюка повзає де хоче, змінюючи своїми діями розміри його присадибної ділянки. 

Щодо ділянки… По ній, поміж дерев, стрибав високий чорний собака, вибилискуючи бензобаком з нержавіючої сталі. Аби не привертати його увагу, Сергій швидко забрав поліетиленовий пакет з грибами з багажника велосипеда і побіг до дверей свого будинку. 

Будинок же… Важко сказати, на що він став схожим. Ще років пʼять тому це була одноповерхова будівля з газобетону під бляшкою, та зараз… Наче на нього натягнули величезного чорного пенька, вкритого мохом. Хоча, деінде, особливо на кутах та навколо вікон, ще можна було побачити фрагменти фасаду, пофарбованого у фісташковий колір. 

 - Я вдома! - гукнув Сергій відчинивши двері. 

З вітальні було чути звуки компʼютерної гри, що була запущена на планшеті. Ігри були саме тим, на що щільно присіла Фейочка. Сергій навіть був невпевнений, чи спить вона взагалі, адже уся вітальня заповнена порожніми пляшечками з-під зілля витривалості. Він, загалом, був не проти - можливо вона вбʼє себе тим алхімічним лайном, тож питання з будинком вирішиться само собою…

Сергій зазирнув до вітальні, перед тим, як йти на кухню. Фейочка лежала на спині поперек дивану, що було не важко з її зростом, а планшет вільно висів у повітрі над нею. Одною рукою вона щось тицяла на екрані, у іншій тримала білу шиншилу і задумливо гризла їй пухнастого хвоста. І той її дивний одяг… Слід сказати, що феї не шили собі одяг із тканини - вони його вирощували на собі. Брали, наприклад, стебло якоїсь травички, притуляли до своєї шкіри, і те починало розростатися, формуючи одяг самих різноманітних фасонів. Фейочка ж вподобала тонкі червоні корінці з верби, що росла поруч з озером за будинком, і творила собі одяг з них. Завжди червоний і завжди напівпрозорий.