.

Рівно о пʼятій вечора Сергій вийшов зі своєї маленької майстерні з ремонту телефонів і зачинив двері. Замок на дверях, як завжди, потягнувся своїми волохатими, мов у віслюка, губами до його руки, коли Сергій витягав ключ. 
 - Заспокойся! 
Сергій злегка ляпнув долонею по тим губам і сховав ключ до кишені. Замок ображено фиркнув і підібгав губи поближче до замкової щілини. Він робив то щоразу двічі на день - о восьмій ранку, коли Сергій відчиняв майстерню і о пʼятій вечора, коли зачиняв. Невідомо, чи то ритуал у замка був такий, чи хотів він спілкування, а можливо і просто мав характер - лайно. 
Дорогою, повз майстерню, повільно прокотився Мерседес S класу, неквапливо обмацуючи асфальт попереду себе хоботом. Він тихо гарчав, не звертаючи на пішоходів жодної уваги. Що за модель Сергій точно визначити не міг, адже за останні кілька років ті моделі розвивалися як самі того хотіли, створивши цілий зоопарк назв. 
Сергій зітхнув і понюхав ще тепле жовтневе повітря. Пахло смаколиками з сусідньої пекарні і магією. Її тепер, після кінця звичного людству світу, було хоч греблю гати. 
 - Дивись куди преш! - заскиглив коричневий каштан під ногою Сергія тонким голосом. 
 - Ой, вибачте, не помітив! Перепрошую! 
Треба бути ввічливим. Дуже ввічливим. Або прилетить так, що будеш довго зуби з асфальту збирати. Сергій знову зітхнув і підійшов до свого велосипеда. На рамі виросли якісь яскраві гриби, що довгими язиками ловили павутиння у повітрі. Теж розумні? Чи квазі розумні? Краще б аби звичайні. Тоді їх можна просто зірвати з рами і поїхати додому. До свого, але вже і не зовсім свого дому. 
 - Панове, мій транспортний засіб… - звернувся Сергій до грибів. 
Ті мовчки далі ловили синіми язиками павутину. Виходить, або вони несповна розуму, або узагалі без. Сергій зірвав гриби з рами, витягнув поліетиленового пакета з сумки і поклав їх туди. Буде що на вечерю до картоплі засмажити. 
Дзвінок на велосипеді тихо дзенькнув, вітаючи хазяїна, коли Сергій сів на велосипед і крутнув педалі.