Розділ 8

​🏛️ Розділ: Теорія відносності та практика лицемірства

​Частина 1: Ранок, кава і карти Таро

​Ліза:

Ранок зустрів мене не сонячними променями, а криком Насті: «Лізо, твої чакри забиті синьою фарбою! Що вчора сталося?!».

​Я розплющила одне око. На тумбочці сидів Степан, і мені здалося, що навіть гумова качка дивиться на мене з докором. Мої пальці все ще мали ледь помітний блакитний відтінок біля нігтів — сувенір з обсерваторії. Спогад про те, як Марк тримав мене за руку, прошивши моє тіло розрядом струму, змусив мене різко сісти на ліжку.

​— Ми просто... малювали, — пробурмотіла я, намагаючись знайти свою улюблену чорну футболку серед купи ескізів.

​— Малювали? — Настя залетіла в кімнату з колодою карт. — Ти прийшла о другій ночі, пахнучи адреналіном і дорогим парфумом Бєлова. Карта «Закохані» випала тричі! Це знак!

​— Це знак того, що тобі треба перестати пити зелений чай на ніч, Настю, — я вихопила з її рук карту. — У нас угода. Планшет. Юля. Крапка. Те, що сталося вчора — це просто побічний ефект від втечі від поліції. У всіх піднімається пульс, коли за ними женеться охоронець із ліхтариком.

​— Ага, розказуй це своєму пульсу, який зараз підскочив, тільки-но я згадала його прізвище, — Настя хитро підмигнула. — Збирайся, «зірко графіті». Сьогодні в універі буде спекотно. Юля вже виставила сторіз із цитатою про «фальшиві діаманти». Здається, вона щось запідозрила.

​Я зітхнула, натягуючи худі. Мені треба було бути максимально холоднокровною. Я — Ліза, мисткиня-мізантроп. Я не закохуюся в капітанів. Тільки не в тих, хто називає качок талісманами.

​Частина 2: Коридорна дипломатія

​Марк:

Я стояв біля входу в головний корпус, оточений Деном і Владом. Вони щось жваво обговорювали, але я їх не чув. Мої очі сканували натовп у пошуках однієї конкретної дівчини в безрозмірному одязі.

​Вчорашня ніч не йшла з голови. Поцілунок був помилкою. Приємною, пахнучою синьою фарбою і свободою, але помилкою. Нам треба триматися плану. Якщо я дам слабину, Юля зрозуміє, що я не «щасливий у нових стосунках», а просто заплутаний хлопець, який шукає порятунку.

​— О, дивись, твоя «качина королева» йде, — штовхнув мене в лікть Ден. — Виглядає так, ніби вона хоче когось убити. Або поснідати. Скоріше за все — обоє одночасно.

​Ліза йшла через площу з Настею. Вона виглядала як зазвичай: скуйовджене волосся, скепсис у погляді. Жодного натяку на ту ніжність, що була між нами на даху. Моє серце чомусь неприємно стиснулося.

​— Бєлов, — кинула вона, порівнявшись зі мною. — Твоя колишня вже три хвилини свердлить мені потилицю поглядом зі сходів. Починаємо шоу?

​Я глянув угору. Юля дійсно стояла там, тримаючи в руках протеїновий коктейль так, ніби це був кубок із отрутою.

​— Починаємо, — відповів я, намагаючись, щоб мій голос звучав рівно. — Привіт, сонечко. Ти знову забула вдома свій гарний настрій?

​Я потягнувся, щоб приобняти її за плечі, але Ліза спритно вислизнула і сама взяла мене під руку.

— Не сонечко, Марку. Після вчорашнього я принаймні «моя володарка хаосу». Пам’ятаєш?

​Ден і Влад одночасно видали звук «О-о-о-о!», а Настя почала імітувати гру на скрипці.

​Частина 3: Юля йде в атаку

​Юля:

Я спостерігала за цією сценою і відчувала, як жовч підступає до горла. Бєлов і ця... ця розмальована недоречність? Це не могло бути правдою. Марк завжди любив порядок. Він любив, коли все на своїх місцях. А ця дівчина — це хаос у чистому вигляді.

​Я спустилася вниз, цокаючи підборами по мармуру.

— Марку, любий, — я ігнорувала Лізу, звертаючись тільки до нього. — Я тут подумала... Мій тато влаштовує вечірку в заміському клубі в суботу. Твої батьки вже підтвердили присутність. Буде соромно, якщо ти прийдеш один. Ну, або з... випадковими знайомими. Там дрес-код «White Tie». Твоя подруга знає, що це не назва прального порошку?

​Ліза:

Я відчула, як Марк напружився. Його пальці на моєму лікті стиснулися сильніше. Це був виклик. Прямий удар під дих.

​— О, Юлечко, — я посміхнулася своєю найбільш отруйною посмішкою. — Дякую за турботу. Я якраз шукала привід вигуляти свою нову сукню від одного дуже закритого бренду. Він називається «Не Твоя Справа». І так, Марк не прийде один. Ми будемо разом.

​Марк подивився на мене з сумішшю жаху та захоплення.

— Так, Юлю. Ми будемо. І я впевнений, що Ліза затьмарить усіх твоїх подруг у діамантах.

​Коли Юля, пирхнувши, пішла геть, я розвернулася до Марка і різко відпустила його руку.

— Ти ж розумієш, що в мене немає жодної сукні, крім тієї, в якій я була на випускному в дев’ятому класі, і вона тепер на мені не застібається? — прошипіла я.

​— Це дрібниці, — Марк витер піт із чола. — Головне — вона повірила. Але Ліз... вечірка в заміському клубі — це лігво ворога. Ти готова?

​Частина 4: План «Попелюшка під прикриттям»

​Марк:

Ми відійшли в тихий куточок бібліотеки, де нас не могли почути друзі.

— Слухай, — почав я, дивлячись їй в очі. — Вчора... те, що було в обсерваторії...

— Нічого не було, — відрізала Ліза, але відвела погляд. — Ми просто перехвилювалися. Давай триматися професійних стосунків. Ти платиш за планшет, я граю роль дівчини, яка не боїться твого батька.

​— Професійних, значить? — я відчув укол розчарування. — Добре. Тоді як твій «менеджер», я маю організувати тобі образ для суботи.

​— Жодних суконь із криноліном! — виставила вказівний палець вона.

— Домовилися. Але Степана доведеться залишити вдома. Батько не зрозуміє гумову качку як аксесуар до вечірнього туалету.

​— Степан — це мій емоційний щит, Бєлов. Без нього я можу випадково вкусити твого тата за руку, коли він почне розповідати про «логістичні стратегії».

​Ми стояли дуже близько. Між стелажами з книгами пахло старим папером і тим самим напруженням, яке ми обидва намагалися заперечувати.

​— Я не дам тобі нікого вкусити, — тихо сказав я. — Я буду поруч. Весь вечір.