Розділ 2

​Мій ранок почався не з кави, а з того, що мій кіт, Піксель, вирішив перевірити закон гравітації на моїй склянці з брудною водою для пензлів. Вода була темно-синя. Моя єдина чиста футболка тепер виглядала так, ніби я щойно повернулася з фестивалю Холі, але в дуже депресивних тонах.

​— Шикарно, — пробурмотіла я, натягуючи зверху безрозмірну чорну толстовку, щоб приховати цей мистецький провал.

​Я запізнювалася на зустріч із замовником, який хотів «логотип, що дихає свободою, але пахне стабільністю». Що це взагалі означає? У кав’ярню «Double Shot» я влетіла як торнадо. Моє волосся, яке я намагалася приборкати олівцем (так, замість шпильки), жило своїм життям.

​За сусіднім столиком сидів якийсь хлопець у білосніжній сорочці. Він виглядав так стерильно, що мені захотелося витерти об нього руки. Але справжнє шоу почалося, коли до мене підійшов офіціант-стажер і, затинаючись, повідомив, що мій улюблений сироп закінчився.

​— Слухай, друже, — я подивилася на нього максимально серйозно, дістаючи з кишені маркер. — Якщо я зараз не отримаю дозу цукру та кофеїну, я почну малювати карикатури на всіх відвідувачів прямо на твоїх стінах. І повір, я зроблю тебе дуже схожим на сумного мопса.

​Офіціант пирхнув, а хлопець у білій сорочці (той самий Марк, як я дізналася пізніше) ледь не подавився своїм лате, спостерігаючи за цим перформансом. Але фінальним акордом став момент, коли я, намагаючись дістати гаманець, випадково висипала з сумки: три жмені скріпок, запасний акумулятор, сухий корм для кота і... іграшкову гумову качку, яка видала гучне «КВА!» на всю кав’ярню.

​Я не кліпнула й оком. Просто підняла качку, серйозно подивилася на неї й сказала:

— Не зараз, Степане, ми працюємо.

​Саме в цей момент я почула з-за сусіднього столика тихий сміх.

​Мій ранок був нудним до нудоти. Я сидів у «Double Shot», ховаючись від Юлі (вона терпіти не може цей район, бо тут «недостатньо престижно»), і намагався зробити вигляд, що читаю підручник з економіки. Насправді я просто помирав від одноманітності свого життя. Біла сорочка, ідеальна зачіска, ідеальні плани. Фу.

​І тут у двері ввалилася вона.

​Вона виглядала так, ніби щойно вижила після вибуху на фабриці фарб, але трималася з впевненістю королеви. Коли вона почала погрожувати офіціанту портретом мопса, я вперше за день посміхнувся. А коли з її сумки вилетіла гумова качка, і дівчина почала з нею розмовляти...

​Я зрозумів: це вона.

​Юля ненавидить диваків. Вона ненавидить людей, які не вписуються в рамки. Якщо я з’явлюся на благодійному вечорі мого батька з дівчиною, яка носить качку в кишені й не боїться бути смішною, Юля нарешті зрозуміє, що між нами все скінчено. І, що важливіше, вона залишить мене в спокої, бо вирішить, що я остаточно з’їхав з глузду.

​Я дочекався, поки вона отримає свою каву (офіціант таки знайшов той сироп, мабуть, злякався долі мопса), і підсів до неї.

​— Твоя качка завжди така вибаглива, чи тільки по четвергах? — запитав я, намагаючись не видати, як сильно мене забавляє ця ситуація.

​Ліза повільно повернула голову, зміряла мене поглядом «ти що, з Місяця звалився?» і зробила великий ковток кави.

— Степан не любить непроханих гостей. І я теж. Що тобі треба, Кен з упаковки?

​Оу. Вона гостра на язик. Мені це подобається ще більше.