15. Це моя думка. З відеоблогу

Ну що ж, любі мої, вітаю вас на своєму каналі.

Про цікаву штуку задумалася я сьогодні. Про інтерес.

Адже інтерес може бути природним і штучним. Так само, як і інтелект. І багато іншого.

І все-таки дорогі мої, я – за баланс. У всьому. Низька самооцінка – це не вирок. У кожному з нас мешкає не одна людина. Дайте ім'я тому, хто вас критикує зсередини. Назвіть вашого внутрішнього критика, наприклад, Маша або Петя.

Цю пораду я почула від Олександра Істоміна та із задоволенням ділюся з вами.

Якщо вам здається, що ви відчуваєте непереборний страх чи сумніви, подумайте про те, що це Маша з Петею нашіптують вам щось. Наведіть порядок у своїх відносинах, чорт забирай. Майте сміливість сказати Маші: "Слухай, а чи не пішла б ти?.."

Якщо ви розумієте, що для неї це дуже грубо, пом'якшіть тон і скажіть: Я чую тебе і поважаю твою думку. Але... Цього разу я вчиню так, як я вважаю за необхідне”.

Спробуйте це працює!

Коли жінка живе з коханим чоловіком, вона не повинна відчувати себе старою, бідною та негарною. Не повинна! І крапка! За умови, що чоловік – коханий.

Мені продовжують писати члени спільноти If I were you 2.0.

З ваших повідомлень я дуже багато дізнаюся.

Знаєте, є така порода людей: роблять так, як їм зручно, а згодом записують це собі в заслуги?

Ще є ті, що пропонують "не займатися самолікуванням", а потім йдуть на триденний курс "як знайти себе".

Є ті, кому прямо зараз нестерпно хочеться повернутися в місто свого дитинства і відчути його на смак. А потім вони розуміють, що того міста, про яке вони мріяли багато років, тепер просто немає. Він є на карті, але не такий. Він залишився лише у спогадах. У спогадах однієї людини. І це сумно.

Є люди, які хочуть і можуть знецінити все, що трапляється на їхньому шляху. З ними важко. І їх дуже шкода.

Одна приємна жінка написала мені, що любить свого чоловіка, з яким вони живуть майже тридцять років. У студентські роки вона була такою, знаєте, дівчинкою-дівчинкою, любила добре одягатися, прикрашати себе та подобатися всім довкола. А він був теж дуже хорошим хлопцем, але... як би це висловитися... не жадібним, ні, а... ощадливим.

А вона так любила його, що хотіла відповідати йому у всьому. Він ніколи не обмежував її у витратах, але вона сама хотіла зробити йому приємне, не купуючи дорогих приємних або не дуже потрібних речей. А у житті жінки мають бути такі речі за визначенням, скажу я вам. Так ось, ця жінка (для зручності назвемо її Галя) ходила в скромному одязі, не купувала дорогої косметики, хоча чоловік жодного разу не заборонив їй нічого.

Ні разу не заборонив... Але коли вони сиділи в кафе, у нього на обличчі було написано чорним по білому - навіщо платити такі гроші за чашку кави, коли вдома є борщ?

Вони жили душа в душу, любили один одного, і коли вона дивилася на інших жінок, які при малих доходах примудрялися мати гарний вигляд, вона говорила собі - мене це не цікавить, у них свій вибір, у мене - свій.

А потім… Вона почала звинувачувати всіх навколо (крім свого чоловіка) у тому, що вона ніколи не мала гарного одягу та гарних прикрас. Вона доводила всім, що це життєві труднощі привели її до цієї точки.

А потім ... Потім вона почала ненавидіти всіх більш-менш доглянутих і симпатичних жінок, говорячи щось типу "мозків немає, залишається тільки начепуритися..."

Вона видавлювала з себе жінку по крапельці протягом усього життя. Пройшла шлях від провини до ненависті... І так і не зрозуміла, що... Він ні в чому не винний…

Після війни ніколи не буває так, щоб обидві сторони виявились переможцями. А от щоб обидві сторони програли, - буває.

Коли мені кажуть "все буде добре", мені завжди хочеться запитати: "А ти звідки знаєш?". Адже ці слова повинен говорити той, хто має хоч якесь значення в ситуації, що склалася. А якщо це говорить чужа стороння людина, це перетворюється на “слова для галочки”.

Чому ще нас навчив Застосунок?

Часто, коли люди декларують свої установки, це практично не пов'язане з їхньою невербальною поведінкою. Є такий ряд дієслів, які – самі по собі – є вже дією. Наприклад, я декларую, я проголошую, я оголошую вас і таке інше. Так ось… Робити треба так, як ти декларуєш.

Все у світі залежить від того, з якого боку дивитись. Розвідник і шпигун - це, в принципі, те саме. Тільки з різних боків. Якщо наш, то розвідник. Якщо їх, то шпигун.

Поведінка людини на публіці часто дуже відрізняється від поведінки наодинці із самим собою. А емоції, викликані теоретичною оцінкою ситуації, часто бувають сильнішими за ті, які виявляються в реальній ситуації.

Самовиправдання – рушійна сила багатьох людей. Я стріляю, бо я - герой. А якщо стріляють у мене, вони - сволота…

Сьогодні у переході я почула чудовий діалог.

Наведу повністю.

- А я завжди говорю те, що думаю. І вважаю, що так правильно.

- Так? Справді? Якщо ти завжди говориш те, що думаєш, то… будь готовий до того, що…

- Тебе не зрозуміють? Чи не почують? Сперечатимуться? Вважатимуть ворогом?

- Ні… Просто не слухатимуть. І тоді ти говоритимеш усе, що думаєш, просто у космос. Дивно виходить, правда? Люди з гордістю та викликом кажуть: «Я завжди говорю те, що думаю!», а потім не розуміють, чому з ними не хочуть спілкуватися. Людина вважає: «Я така принципова і чесна!», а люди вважають: «Йди ти якомога далі зі своєю думкою. Чому ти вирішив, що воно комусь цікаве?

Кожне моє «сьогодні» можна розкласти на чотири складові:

Люди.

Речі.

Події

Стан.

А ви помічали, що коли хтось каже “Це моя думка!” - це означає, що він упевнений у своїй правоті? Він не каже “я тобі скажу свою думку, але хочу почути й твою. І потім ми разом прийдемо до чогось”. "Це моя думка" означає "прийми її та погодься!"