14. Гуляємо інтернетом "за ручку". З відеоблогу

Попри те, що, загалом, мої дорогі, я не люблю давати порад, у цьому подкасті ви їх почуєте. Просто тому, що сьогодні ми говоритимемо про дітей в інтернеті, а також про нас з вами в тому ж місці.

Минулого разу ми поговорили про закони, які починаються з дитинства, і я отримала багато повідомлень на тему “А чи потрібно позбавляти дітей дитинства, розповідаючи та впроваджуючи будь-які правила, у той час, як ми вчимо їх тому, що вони вільні, унікальні, креативні й можуть літати, якщо хочуть?

Відповім одразу всім, причому категорично: так, треба!

Ми ходимо по сайтах, натискаємо кнопки «купити», «зареєструватися», «дізнатися більше», де завгодно залишаємо коментарі, а, заразом, і свої персональні дані, а потім дивуємося, чому за ними «ходить» реклама і звідки Google знає про нас більше, ніж ми про себе знаємо.

З дітьми виходить те саме. Навіть гірше.

Минулого разу ми говорили про те, що, дозволяючи дитині гуляти самостійно на вулиці (тобто, на чужій для неї території, в іншому світі), ми попереджаємо її про те, які небезпеки таїть цей світ, які правила існують у ньому, що там можна робити, а що – ні.

Так ось, інтернет - це така ж чужа територія, новий для дитини світ, де він повинен знати як поводитися, щоб не потрапити в якусь халепу.

Скажу більше! Хоча куди вже…

Навіть дорослий користувач, який сьогодні заходить в інтернет частіше, ніж чистить зуби, повинен бути, так чи інакше, попереджений та поінформований про свої права та обов'язки, про те, що відбуватиметься з його персональними даними, та у яких випадках інтернет (у широкому сенсі) підстраховує себе від ризиків, тим самим перекладаючи ці ризики на користувача.

Хтось має донести це…

Тут хочеться сказати пафосно: якщо не я, то хто ж?

Але я – не юрист. Тож пом'якшу: чому б цього не зробити мені?

Адже там, в інтернеті, таяться такі глибини, про які середньостатистичний користувач - ні сном ні духом…

Можливо, через кілька років чи десятиліть, коли інтернет світ та онлайн бізнес стануть ідеальними з точки зору закону (ви в це вірите?), батькам та дітям не знадобляться мої рекомендації.

Але сьогодні... Як би так висловитись витонченіше?

Дорогий користувач! Толку від того, що ти захищений законом, якщо ти поняття не маєш про свої права, обов'язки та повноваження? Якщо ти не знаєш, що відбуватиметься з тобою та з твоїми даними? Якщо ти не знаєш куди тікати та стукати, якщо з тобою вчинили несправедливо або якщо бачиш явне порушення стосовно себе?

Хоч би як по-дитячому це звучало…

З винаходом автомобіля світ розділився (умовно) на водіїв та пішоходів.

З винаходом інтернету світ теж розділився. На розробників, власників онлайн бізнесу та користувачів.

Закони про приватність іноді нагадують правила дорожнього руху. Для того, щоб їх хоч трохи розуміти, потрібно (хоч трохи) знати предмет.

Водій (власник бізнесу), зрозуміло, повинен знати їх «назубок» та застосовувати. Інакше самі розумієте.

Пішохід (користувач) – як мінімум, повинен мати уявлення про те, «як усе влаштовано». Пішохід не повинен знати пристрій двигуна автомобіля, але повинен зупинитися на червоне світло, чи не так? Користувач може не знати всіх внутрішніх процесів онлайн ресурсу, але свої права та обов'язки на сайті повинен знати.

Можливо, юристи посміхнуться, прочитавши цей вступ. Юридична грамотність - поняття дуже тонке і потребує професійного підходу. Окей, не називаймо це грамотністю. Назвемо – поінформованістю.

Коли ти заходиш у незнайоме місце (магазин, організацію, установу, просто помешкання), ти іноді бачиш таблички такого змісту:

«Обережно, слизька підлога».

"Увага! Попереду – круті сходи».

«У нас – ремонт. Вибачте за тимчасові незручності».

"З домашніми тваринами не входити".

«Адміністрація не несе відповідальності за речі, залишені в камері схову».

Таким чином, «місце» попереджає тебе про те, що може статися з тобою тут, чому ти маєш бути обережним, які у тебе є права та обов'язки.

І начебто ці таблички не є юридичними документами. Просто такі собі таблички.

Однак... Так відбувається до певного часу.

Навіщо це робиться?

З одного боку, безперечно, щоб тобі було краще.

З іншого боку – для того, щоб підстрахувати себе і мати можливість (у разі чого) сказати тобі: «Ми ж попереджали!» Розміщуючи подібні «попередження» та «пояснення» Місце таким чином вбиває відразу кількох зайців.

Перший заєць: Юридичний.

З ним усе зрозуміло. Посковзнувся і починаєш скаржитися? Ми попереджали, що табличка висить на видному місці. Треба було бути обережнішим.

До речі, про деякі речі (наприклад, тимчасові незручності) магазин має попередити відвідувача. Повинен з погляду закону. Не буде таблички - отримає штраф.

Другий заєць: Маркетинговий.

Вони кажуть: Ми - пристойне місце. Ми дбаємо про клієнта. Ми - відкриті та прозорі. Ми - ввічливі та запобіжні. Ми діємо за правилами. Ми цінуємо вашу довіру. Ви можете нам довіряти. Приходьте до нас ще.

Третій заєць: Психологічний.

Ми всі любимо, коли про нас піклуються, коли цінують нашу довіру, коли нам дають інформацію, яку ми можемо використовувати собі на благо. Тут і психологом не треба бути. Коли ми бачимо чарівні слова «обережно», «увага», «вибачте», «це важливо», «чи згодні ви…» і таке інше, у нас в голові вмикається важіль, який активує певні центри в мозку. Якщо нас попереджають грамотно і красиво, ми мимоволі (підсвідомо) враховуємо цю інформацію, і майже підсвідомо погоджуємося з тим, що «нас попереджали».

Ситуація знайома та банальна до непристойності. Правда?

«Так!» - хором сказали покупці, користувачі, слухачі, глядачі, відвідувачі та інші добрі люди, які відвідують різні магазини та установи.

Сказали «хором», пішли в інтернет і… говорячи просто, наплювали на всі (умовно) «таблички», які власник онлайн ресурсу, дбаючи, в основному, про себе коханого, виставив на видних і невидимих ​​місцях.