8. "Привіт новий день!" З відеоблогу

Ну що ж, мої дорогі... Сьогодні говоритимемо про переходи. Дивно звучить, так? Почнемо з підземного переходу, а потім, якщо залишиться час, поговоримо про перехід зі звичайного світу до віртуального. Тема більш ніж актуальна, скажу я вам.

Мені постійно пишуть про програму If I were You 2.0. Розповідають свої історії. Про деяких з них я, можливо, колись розповім, як розповіла про Франческу (з її дозволу) минулого разу. А дещо залишиться зі мною назавжди.

Програма працює, причому ефективно. Всі ваші відгуки передаю розробнику. Я ніколи його не бачила, але знаю, що він дуже хвилюється.

У кожному з нас мешкає кілька людей. А тепер уявіть собі, що кожен із цих людей вирішив подивитися навколо. Уявіть! Ці кілька людей, які живуть у мені, побачать різні речі!

Коли мені кажуть «все буде добре», мені завжди хочеться запитати: «А ти звідки знаєш?».

Сьогодні я знову захотіла випити кави у моєму улюбленому переході.

Я ходжу туди не тому, що там варять особливо смачну каву, ні. Я ходжу саме туди, щоб відчути енергетику ПЕРЕХОДУ – з одного стану до іншого. Там, під землею, залишаються думки, почуття та відлуння відчуттів людей, які з ранку до вечора спускаються в підземний перехід і за кілька хвилин підіймаються нагору. Чи помічають вони, що лишається там, у підземному переході?

Зверніть увагу наступного разу.

А я... п'ю свою каву і зазираю у житті інших людей.

...«Розбуди в собі жінку!», - каже плакат, який розвішує у мене перед носом молодик у стилі 80-х. Я розумію, що в одному з бізнес-центрів, розташованих нагорі, праворуч від переходу, проходитиме черговий тренінг для тих, хто ще не розбудив у собі жінку.

Втім, я не дуже розуміюся на стилях. Так само, як і в модних літніх сукнях, які продає Зінаїда Зяблікова майже біля сходів, що ведуть на вулицю.

Треба ж примудритися мати таке дзвінке ім'я! Як в кіно!

На жаль, на цьому зв'язок із кіно закінчується. Зінаїда – практична та твердо стоїть на ногах. Вона точно знає що носитимуть модниці наступного сезону і як виділити з натовпу даму, яка швидше помре, ніж купить собі плаття в підземному переході.

Адже плаття дуже непогані! Іноді краще, ніж з Джума. Тут принаймні ні про що не треба здогадуватися.

Принаймні так вважає Зінаїда. А їй можна вірити! Двадцять років у торгівлі – це вам не жарт.

Біля сходинок, біля суконь Зінаїди, влаштувався промоутер з листівками. Зінаїда бере в нього кілька штук, переглядає і починає посміхатися. Підходить до мене (ми давно знайомі… “перехідне знайомство”) і показує: на листівці надруковано «Маєш проблеми із зайвою вагою? Приходь до нас. Ми позбавляємо зайвого!»

- А у мене проблеми із зайвим віком, - каже Зінаїда так, щоб чув промоутер, - Ви й зайвого віку позбавляєте?

Промоутер не розуміє, що її жарт звернений до нього. Він продовжує роздавати листівки всім підряд: струнким та повним, худим, товстим, нормальним.

Хлопець з дівчиною спускаються сходами та отримують листівку. Хлопець гарантовано має зайву вагу, але, як видно з задоволеної фізіономії, зовсім від цього не страждає. Вони разом регочуть над текстом. А інший міг би й образитися.

Я його знаю, цього хлопця. Він мене не знає, хоча кілька разів купував каву… А я його знаю. Це - моє ведмежа. Попри два метри росту, помітно зайву вагу та грізну ходу, він – добрий.

Я бачу людей.

Його супутниця схожа на лісову фею. Довга сукня, шаль, якісь етнічні прикраси. Вона не знає своєї краси.

- Я вчора йшла додому і так хотіла тебе потискати, - каже Лісова Фея Грізному Ведмедику. Напевно, його приємно тиснути вечорами. Люблячи.

- Ми познайомилися цуценятами, але з віком постаралися не ссучитися, - каже він.

- Це нова пісня? - Запитує Фея.

- Так. Я не хочу бути тихим виром, щоб у мені водилися чорти…

То він ще й поет!

Вони проходять повз, залишаючи за собою шлейф кохання.

Адже про кохання не було сказано ні слова!

Через кілька хвилин Грізне Ведмежа діловим кроком проходить повз мене, посміхаючись у свій телефон. Мабуть, проводив кудись свою Лісову Фею.

Телефон примітивний, кнопковий, як у бабусь. Я знаю, чому це так.

- Купімо тобі нормальний айфон? – Лісова Фея дивиться на нього закоханими очима. Я спостерігала цю картинку кілька тижнів тому. Вона пропонувала йому купити чудове та зручне диво техніки.

- А сенс? - Запитує він. Ймовірно, в очах Грізного Ведмедика це виглядає як пропозиція «бути як усі». Дурник, ти й так ні на кого не схожий. Тобі не потрібно шукати та розмахувати своїми дивацтвами. Вони й так помітні, - Я їх втрачаю або розбиваю приблизно раз на місяць. Тож це ненадовго, не турбуйся.

Сьогодні він не купує кави. Мабуть, поспішає. Хоча… по ньому не скажеш, що він може кудись поспішати. Повна безтурботність. На обличчі та в силуеті.

- Жодного дня без рядка. Жодного рядка без матюка, - пояснює він комусь свою позицію.

"Все-таки, поет", - з іронією думаю я, сподіваючись у глибині душі, що Лісова Фея не здригається від кожного такого рядка.

Хлопець проходить повз мене і підіймається сходами нагору. Прямо в дощ. Схоже, він не помітив, що дощ йде.

На відміну від решти перехожих.

Дощ у підземному переході.

Це подія.

Перехід – це місце тимчасове. Майже для всіх. Інакше... Він називався б якось інакше.

Чому ви мене не зупиняєте?

Я можу говорити хоч до ранку, а у вас, мабуть, є свої справи... Оооо, коментарі пожвавішали.

Бачите, як легко потрапити на гачок просто маркетингу?

Ви пишете: "Ну що ти, нам так цікаво". "Продовжуй, справи почекають!", "Ти - єдиний блогер, якого можна слухати ..."

Мені дуже приємно. Спасибі.

А хтось міг би й порвати шаблон. Я ж чекала, що ви напишете "говори-говори, продовжуй-продовжуй".

А уявляєте, якби хтось написав “нарешті сама здогадалася, що люди можуть мати й інші справи, крім твоєї балаканини”.