7. Совість інтернету. З життя розробника

- Я думаю, що навіть для тебе це не секрет, Конфуцій. В інтернеті люди виставляють те, що бажають виставити.

- Не зовсім зрозумів це "навіть тобі"... Ну гаразд... Продовжуй…

- Люди виставляють себе на загальний огляд. Від "як класно я відпочиваю, як смачно їм, які гарні бантики вишиваю..." до "стійкий розвиток суспільства як характерна ознака цивілізації..." та інша лабуда... Ми не виставляємо те, де ми - у невигідному ракурсі. З усякого погляду.

Нині, щоправда, є всякі юзери... Їх - мільйон. Наприклад, якась мадам пройшла повз бідну стареньку і написала піст: “Мені стало соромно за мою гарну зовнішність, багате життя та шикарну тачку…” Думаєш, їй правда стало соромно, Конфуцій? Може, й стало, звичайно, але... Вона цим своїм соромом вигідно скористалася - повідомила всім, яка вона гарна (їй соромно стало!), а також про всі свої блага. І написала вона це-е-е... тільки у своєму профілі-і-і.., і що ви все це побачили-и-иі.., так вона не винна-а-а... Тому що передплатників багато-о-о-о... Все ж таки нею милуються-а-а-а... Ну ти зрозумів, так?

- Що тут не зрозуміти?

- А в моєму застосунку (якщо ти пам'ятаєш, називається він “If I were You 2.0”), перш ніж ти зареєструєшся, програма тебе чесно запитує: “Ти готовий, що я буду зчитувати твої СПРАВЖНІ почуття, емоції, відчуття та стани?” Не готовий? Вибач. Завантажуй гру про Кальмарів, гарна штука теж. Готовий? Тоді ти проходиш через кілька рівнів підтвердження. І тут програма працює з твоїм мозком безпосередньо. Точніше, програма працює з твоєю суттю. Без ролей та масок, розумієш? Ти не можеш її обдурити. Ти можеш, звичайно, ще зіскочити на якомусь енному рівні. Або програма тобі скаже - вибач, друже, вистачить викручуватися. Хочеш вдавати? Вперед у свій профіль на інсте!

- Ну, нічого собі, які строгості!

- А з чутливими даними тільки так і можна, Конфуцію. Тому що для людей (і в цьому є людська суть!) їхні почуття цінніші, ніж, наприклад, аналіз сечі, який якийсь хакер знайде в якійсь лабораторії. Хоча з медичними даними все теж ой як суворо!

- Уявляю!

Коли ми розповідаємо дітям про те, що вони унікальні, талановиті, прекрасні, неповторні та мають право бути собою… не забуваємо одну маленьку деталь. Тихесенько, щирим голосом, пошепки або дрібним шрифтом (як люблять юристи) нагадуємо діткам - інші теж унікальні й теж мають право.

- До речі, ця фіча може мати практичне застосування і в інших програмах. Наприклад, підліток заходить на порносайт і натискає кнопку "так, я маю 18". А розумна програма йому каже - таким сцикунам, як ти, тут не місце поки що. Підрости ще!

- Кла-а-ас!

- Чи навпаки. Якийсь дядечко реєструється на форумі для школярів під ніком Морги-2, щоб, на кшталт, вивчити їх звичаї (а насправді маніячина ще той), а програма йому каже - йди старий пердун і заграйся зі старенькими біля під'їзду.

- Незрівнянно.

- Скажи? Так? Вбудований "детектор"!

- А як же право висловлювати свою особисту думку?

- Ти маєш право і "бути", і "здаватися", і "придурюватися", і навіть... обманювати, лицемірити, прикидатися і так далі. З одним застереженням… Ти маєш на це право у себе вдома чи у своєму профілі. Тобто… НА СВОЄЇ ТЕРИТОРІЇ. А, якщо ти заходиш на чужу територію… Будь ласка, враховуй правила, які там є. Як на будь-якій чужій території. Зважай на правила. Або пішов геть.

Прозвучало, звичайно, не “пішов геть”, але Конфуцій зрозумів усе напруження пристрастей у промові Микити.

- Ну, нічого собі, - сказав Конфуцій. У його вустах (або що там у котів на цьому місці) це прозвучало нетривіально. Конфуцій не любив показувати своє здивування, - Ну ось я зареєструвався... І що далі?

- А далі… Програма формує твій особистий ключ у момент і змінює його кожну секунду. Хочеш, щоб хтось зрозумів тебе чи просто пожив твоїм життям хвилин десять? Ти даєш свій ключ цій людині. Він може його не взяти, якщо це не потрібно. Він може бути тобою, але не зрозуміти тебе. А може взяти та… Побувати у твоїй шкурі…

- Про шкіру – це добре сказано.

- Не чіпляйся до слів. Це такий вираз. Крилатий…

- Яка можливість злому та витоку даних, тобто почуттів та станів?

- 0, 0003%

- Круто! А якщо я хочу пожити твоїм життям? Що мені робити?

- Відкрито попросити ключ. Адже не йдеться про тих, кого ми бачимо по телеку або в інтернеті - відомих особистостях, чиє життя нам здається красивою картинкою. Йдеться про тих, до кого ми маємо якісь реальні почуття. Не надумані, навіяні картинкою, а реальні.. Ти просиш ключ, але за людиною залишається право - дати тобі його чи ні.

- А якщо я хочу зрозуміти когось, зазирнути в чиєсь життя, але не хочу, щоб ця людина про це знала? Це можливо?

- Можливо, але не на 100%. Тоді система зчитує з тебе образ цієї людини, порівнює (за почуттями та відчуттями) з образами тисяч інших людей, які мають схожі характеристики та… Ти отримуєш можливість зазирнути в життя не реальної людини, а віртуальної особистості, тобто людини, яка МОГЛА Б відчувати ті ж почуття та відчуття, що і твій об'єкт. Точніше… Суб'єкт. Розумієш? Тут є чимала похибка… По-перше, сюди домішуються твої почуття до цієї людини - програма зчитує його з тебе. А по-друге... У кожного - свої радості та смутки. Коли кажуть, що кожна людина унікальна… У цьому немає жодної краплі брехні. Систематизувати та сегментувати почуття – найневдячніша справа у Всесвіті. Технології, звичайно, можуть допомогти, але... поки що ми не можемо розв'язати це питання остаточно. На сьогодні інтернет не має совісті… Можливо, цей день колись настане…

- Совість інтернету? Гідна фраза. Особливо з твоїх вуст.

- А знаєш, Конфуцій... Якщо вже пішла така розмова... Пам'ятаєш, ми говорили про те, що екстрасенсорні здібності людей були втрачені в часі?

- Звичайно пам'ятаю…

- Так от, я особисто вважаю, що вони були втрачені не через цивілізацію, прогрес чи технології… Я знаю, що десь є “глушилки”, які “допомогли” людству втратити багато. Найпростіше списати на технології. Я навіть знаю в чиїх руках, ці “глушилки”.