Глава 42

Дерик пустив коня кроком: вони повільно рухалися, голова Шарлотти лежала в нього на плечі, однією рукою граф притримував поводи - іншою обіймав дружину. Майже не розмовляли дорогою, спочатку поспіхом залишаючи палац, потім - намагаючись замести сліди. Фалько дотримав слова - в обмін на гроші королеви та папери графа він вивів його на викрадачів, точніше провів потаємним ходом до палацу.  У глибині душі рос Джонс був радий, що все сталося саме так і не його рука відправила принца до праотців. Якби він опинився на місці того божевільного, то назавжди прибрав би Едвіна з дороги, але як вони могли б після цього залишитися разом із Шарлоттою? Граф зітхнув і притиснув її трохи сильніше.

- Ти втомилася? Скоро ми будемо на місці. 

- Ні, все добре. Куди ти мене везеш? - вона розплющила очі й озирнулася. Місця здавалися знайомими і водночас ні. 

- Боїшся, що я теж захочу тебе викрасти? - Дерік нахилився і заглянув дружині в очі. Вона не плакала, просто виглядала блідою і змученою. 

- Ні, забирай куди хочеш, з тобою я поїду хоч на край світу! Але поки ми не приїхали, я маю тобі щось розповісти.

Граф зціпив зуби, серце відповіло важкими ударами, і він приготувався почути зізнання, яке буде важко стерпіти. 

- Моя спадщина... У мене вкрали папери, не знаю, хто це зробив і навіщо, адже вони не мають ціни ні для кого, крім мене! 

- Для когось мають, - Дерік відчув. як з душі впав важкий камінь, сховав усмішку у вуса й обхопив дружину за талію. 

- Ти щось знаєш? - тепер Шарлотта пожвавила і відірвала голову від надійного плеча, до якого було так приємно притискатися.

- Так. Але може ми почекаємо і поговоримо про це пізніше? Я не хочу, щоб ти хвилювалася. 

- А по-моєму хочеш! Я стільки думала про це, гроші - вони ж давали нам шанс на свободу! Ти міг би ні від кого не залежати, навіть від... - вона осіклася і замовкла. Те, що Едвіна більше немає, ніяк не могло вкластися в її голові. 

- Якщо вже ти сама заговорила про це, скажи, як усе сталося? Хто це був? 

- Не знаю, - вона судомно зітхнула. - Якийсь божевільний! Він напав несподівано, щось говорив про Катріну і про інших жінок…

Дерік скрипнув зубами.

- Сподіваюся, ти не звинувачуєш себе? Мені не дуже хотілося б бачити, як ти перетворюєшся на тінь, вважаючи себе до цього причетною, - уряди-годи граф обережно добирав слова, хоча йому хотілося вилаявся найвідлюднішою мовою. Безпорадний шмаркач дозволив убити себе на очах у жінки! - У кожного свій термін, Летті, якщо так було задумано зверху, ніхто не зможе цьому перешкодити! 

- Ти справді в це віриш? Тоді скажи мені, що твій термін буде нескоро! - Шарлотта подивилася на нього з такою надією, ніби слова могли й справді бути пророчими.

- І скільки років тобі потрібно?

- Я б воліла, щоб ти став безсмертним!

Дерік розсміявся, від серця в нього відлягло і він поцілував Шарлотту в маківку, торкаючись щоки рукою в шкіряній рукавичці. Граф раптом відчув, що звільнився від жахливого минулого і тепер йому належала не тільки Шарлотта, а й увесь світ. Він міг діяти відкрито і не думати про те, що за спиною причаїлася змія, готова вкусити будь-якої секунди! 

- Не можу тобі цього обіцяти, але сподіваюся прожити ще достатньо! - вони звернули до села і попрямували до заїжджого двору - низенької будівлі з похиленою вивіскою. - Тобі потрібно переодягнутися, інакше ти до смерті налякаєш Марту. 

Граф спішився і допоміг Шарлотті зістрибнути вниз. Тримаючи її за руку, Дерік увійшов у темне приміщення - двері були такими низькими, що довелося нахилити голову, а всередині виявилося все затягнуте димом. Чадило вогнище, і господар лаявся на чому світ стоїть, поки не побачив відвідувачів. 

- Кімнату, поїсти й вина. І мені потрібна служниця для міледі! - розпорядження були досить стислими й сказаними тоном, що не передбачає заперечень. Якби в господаря не знайшлося вільного кута, він, мабуть, поступився б такому постояльцеві навіть своєю кімнаткою.  

Речей у панів не було, тож не довелося навіть кликати хлопчиська, він сам відвів їх наверх і відчинив двері, на яких до цього висів замок. Пахнуло валяними яблуками соломою і трохи димом, але всередині виявилося досить чисто, а постіль була застелена. Граф сунув господареві в руку кілька монет і дочекався, поки грюкнули стулки дверей. 

- Іди сюди! - він поманив Шарлотту і повернув до себе спиною, швидко розв'язуючи шнурки корсета. Сукня впала до ніг, він підняв її і кинув на дерев'яний стілець, а потім провів пальцями по оголеному плечу. Шпильки випали з волосся і пасма розсипалися, темніючи на білій, гладенькій, мов шовк, шкірі, що ще зберігала ледве помітний, терпкий запах. - Хочеш умитися? 

Шарлотта кивнула, і Дерік, не чекаючи служниці, взяв на себе роль покоївки, поливаючи з глечика і дивлячись, як червоніє вода в мисці. Він намагався задушити залишки гніву й ревнощів, у всій цій історії завдовжки у два роки треба було поставити крапку й змити спогади разом із кров'ю... Прохолодна вода принесла Шарлотті полегшення, вона притиснула до обличчя рушник і певний час мовчала, не рухаючись із місця. 

- Усе! - він відібрав не надто чистий клапоть тканини, взяв її на руки й відніс у ліжко. - Зараз принесуть поїсти, проковтни хоч що-небудь і лягай спати. Я буду поруч, Летті, ні про що не думай! 

У відповідь вона потягнула чоловіка за рукав, так що він не встиг зробити й кроку:

- Не йди! Я хочу, щоб ти мене обійняв!

- Прямо зараз? Можна хоча б роздягнутися? - він стягнув чоботи, скинув куртку й опустився поруч на низьку подушку. Ліжко жалібно скрипнуло, коли Шарлотта прилипла до нього і поклала голову на груди. - Ти зараз схожа на черепашку, Летті, не уявляю, що буде, коли ми повернемося додому! 

- Те саме, що завжди! Ти знову почнеш пропадати на шахті або займешся будівництвом! А потім будеш їздити на полювання або давати уроки фехтування. 

- Дякую, ви щедро розпорядилися моїм часом, міледі! Дуже може бути, що я так і зроблю, але спочатку точно займуся тобою! А зараз спи! Я накажу випрати твою сукню і вранці ми поїдемо додому, а потім заберемо Артура. Нехай котяться під три чорти! - він поцілував солодкі губи дружини, згріб її в оберемок і накрив ковдрою…