Глава 37

Новини з палацу застали Йоганну зненацька. Ельфріга при смерті - як таке могло статися???  Збори були короткими, вже за годину вона готувалася до від'їзду і тепер сиділа за столом, де віддавала письмові розпорядження. У двері постукали, і фрейліна поспіхом пішла дізнатися, в чому справа, щоб не відвертати її величність. Повернулася вона із запискою і, передаючи її, побоювалася, щоб це не було те саме, страшне сповіщення. 

Йоганна кинула перо і негайно розгорнула зім'ятий листок. Їй знадобилося кілька хвилин, щоб повірити в повідомлення і весь цей час її величність мовчала, намагаючись зберегти видимість спокою. Тільки остаточний негідник міг у такому тоні розмовляти з жінкою, а вже тим паче - з матір'ю майбутнього короля. Вона кілька разів прочитала останні рядки, дедалі більше втрачаючи над собою владу і не знаходячи слів для вираження гніву. 

«Якщо Ви хочете побачити й визнаєте в особі Філіпа ді Лагота сина, у Вашій владі викупити його життя, яке коштує ***. Гроші мають бути доставлені сьогодні, без свідків і охорони. В іншому разі завтра ви можете замовляти заупокійну молитву.»

Підпис був відсутній, але королева майже не сумнівалася в вірогідність намірів викрадачів. Вона на хвилину прикрила очі, зосереджено розмірковуючи над правильним рішенням.

- Покличте сюди Модесто, негайно! - відповідь спала на думку сама собою. Цей молодий офіцер був єдиним посвяченим у таємницю їхнього сімейства і, судячи з усього, вмів тримати язик за зубами. Його послуги були зараз потрібні, як повітря! 

Поки Паскаль не з'явився, Йоганна наказала принести свою скриньку. Вона зберегла не так багато коштовностей, але деякі з них коштували цілий статок. Тонкі пальці королеви з ніжністю торкнулися прикрас, що дісталися від матері, діамантової брошки, подарованої королем у день заручин, печатки з фамільним гербом... Усі вони були нагадуванням про минуле, але жодне з них не коштувало більше, ніж життя Філіппа. 

Нарешті біля дверей почулися впевнені кроки і в покої увійшов той, на кого вона чекала.

- Усі геть! - на церемонії в Йоганни часу не було, вона встигла зібрати викуп і сховала його в оксамитовий мішечок. - Я покликала вас, Паскаль, з однією метою. Одного разу ви вже послужили мені, зробіть це ще раз. Якщо ви впораєтеся із завданням, я обіцяю, що посприяю вашому просуванню по службі. 

- Я зроблю все, що накаже Ваша Величність. 

- У такому разі, не затримуйтеся. Ви маєте прибути за цією адресою сьогодні, - вона простягнула записку. - Вас зустріне людина, якій ви віддасте пакунок. Будьте дуже обережні, він не повинен потрапити в чужі руки!

Модесто кивнув, його серйозність і небагатослівність імпонували королеві дедалі більше. Тепер їй належало розповісти про найголовніше, і зробити це так, щоб не зачепити його почуття.

- Ця людина - буду чесною, я не знаю ні її обличчя, ні імені, - має вказати вам, де ховають Філіппа ді Лагота. Ви розумієте, про кого я говорю і повинні знати, що його життя висить на волосині. Подивіться мені в очі, Паскалю, я можу довірити вам таку місію? 

- Безсумнівно, але якщо він згадає завдану йому образу, я не зможу ухилитися від відповіді, - слова давалися Модесто важко, але він був до глибини душі зворушений довірою цієї незвичайної жінки, якою мимоволі захоплювався. 

Королева могла кинути його в темницю, але не зробила цього, а надала місце в особистій охороні. Про таке будь-хто з його соратників міг тільки мріяти! До того ж усе, що він робив, наближало його до Катріни, а Паскаль, як усякий закоханий, переконав себе, що йому достатньо буде хоча б її погляду. При згадці про герцогиню йому стало важко дихати, в душі палав вулкан - суміш ревнощів, пристрасті, кохання... Модесто не міг згадати того часу, коли не був закоханий у юну баронесу Оссервам. Ще коли вона була шістнадцятирічною дівчинкою, він потайки милувався нею в церкві під час недільної служби. Тоді охоронець не смів навіть мріяти про те, що одного разу торкнеться руки майбутньої дружини герцога Ламарського...

Усе, що трапилося між ними потім, було щасливим випадком. Едвін виявився поганим чоловіком, він набув звички пропадати на кілька днів, розважаючись спершу з коханкою, а потім - із друзями. В один із таких самотніх вечорів Катріна зіткнулася з начальником охорони в порожньому коридорі. В її очах блищали сльози і Паскаль зупинився на шанобливій відстані, не знаючи, що робити.

- А, це ти! Зі мною все гаразд, допомога не потрібна! 

Він уклонився і вже зібрався покинути свою прекрасну пані, коли Катріна сама його затримала.

- Скажи, Паскалю, ти не сумуєш за домом? Там зараз усе цвіте, якщо вийти на терасу можна вдихати запах жасмину!

- Іноді сумую, ваша світлосте.

- А якби можна було повернутися? - вона спрямувала на нього темні, як сливи, очі.

- Для мене велика честь перебувати тут...

- Ти щаслива людина! А я хотіла б знову опинитися вдома або хоча б доторкнутися до чогось, що нагадає мені про нього! 

- Якщо мені буде дозволено... Це подарунок моєї матері, частинка нашої землі, - він зняв із шиї шнурочок із ладанкою і вклав його в руку герцогині.

Можливо, амулет і справді мав якусь силу, а може, Катріну просто охопила ностальгія, але вона прийняла подарунок - ба більше, піднесла його до губ, поцілувала й вдихнула запах ладану та трояндової олії. Кілька нескінченних секунд потому з її грудей вирвалося мимовільне зітхання, і губи тронула усмішка.

- Що ти хочеш натомість? Не можна просто так розлучитися з таким скарбом!

- Нічого! - голос Модесто не корився йому, видаючи заборонені почуття. 

- Зовсім? - Катріна підступила ближче і поклала долоню йому на груди. Серце билося важкими, частими ударами, отже, вона правильно все зрозуміла.

Достатньо було лише натяку, крихітного кроку, герцогиня втратила свою недоступну велич, підвелася навшпиньки і наблизилася до губ Модесто. Поцілунок був боязким, майже дитячим - вона торкнулася його, не розмикаючи вуст, і відсторонилася, щоб поглянути в очі.