Глава 36

Вислухавши це «зізнання», Шарлотта на мить втратила дар мови. В її душі наростав протест, ще не пізно було спростувати слова герцога, щоб очистити свою репутацію, але це означало б арешт і туманне майбутнє, в якому багатство і свобода ставали зовсім нереальними. 

- Прошу вас поставити свій підпис! - пілер повільно підсунув папери, де були записані свідчення. Дочекавшись, коли розчерк пера засвідчить документ, він зробив ледве помітний рух головою. - Ви вільні, пані. Прошу вас поки що не залишати палац!

- А як же Ізабелла? - що б там не було, Шарлотта не могла кинути приятельку в такому становищі. 

- Якщо вона підтвердить ваші слова, то зможе повернутися до виконання своїх обов'язків, - він сів, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.

За хвилину Едвін із Шарлоттою були вже на сходах, що ведуть нагору. Герцог зупинився на половині шляху, зітхнув із полегшенням і заговорив першим. 

- Я не знав, що вас заарештували, а то прийшов би раніше. Сподіваюся, я трохи виправдався в твоїх очах. Шкода тільки, що в моїх словах не було ні краплі правди!

- Ви збрехали пілеру, Едвіне, навіщо?! Мене не потрібно було рятувати, я ні до чого не причетна!  

- Усе набагато складніше, ніж ти думаєш, перлинко! Я підозрюю, що причетний навіть я, хоча ще не розібрався в чому саме! - він зробив рух назустріч, але визволена полонянка одразу відступила на півкроку назад. 

Від необережного руху нога графині зіслизнути з краю кам'яної сходинки і її довелося підхопити під лікоть. Тепер вони опинилися так близько одне до одного, що Шарлотта відчувала його подих, а разом із цим - хвилювання, що зростало. Вона притулилася спиною до стіни, і Едвін використав своє становище, щоб позбавити її шляху до відступу. Очі герцога гарячково блищали, він кинув швидкий погляд на всі боки, нахилився і пригорнувся губами до її солодкого рота, обхопивши обличчя долонями і занурившись пальцями в довгі локони. 

- Едвін, ні!.. - слова потонули в новому поривчастому поцілунку. Шарлотта вперлася долонями в його груди, відчуваючи, як шалено стукає його серце. Ще одна марна спроба зупинитися! 

- Я не хочу тебе відпускати, але мушу йти! Нікуди не тікай і нічого не бійся, я сам тебе знайду, - від його шепоту, такого близького і гарячого, у Шарлотти запаморочилося в голові. Едвін провів пальцем по її вологих губах. - Подивися на мене!

Графиня знехотя підкорилася - тільки заради того, щоб скоріше закінчити це побачення в стінах темниці. Блакитні очі дивилися з ніжністю, яку підкріплювала ніжна усмішка. 

- Скоро все закінчиться. Я зроблю все, щоб ти була щаслива! 

Тієї ж хвилини позаду почувся скрип дверей і важкі кроки. Магія розвіялася. Графиня використала момент, щоб звільнитися і кинулася нагору, не озираючись на того, хто йшов позаду. Вона вибігла в коридор і поспішила подалі від цього місця, поки не дісталася до спальні Ізабелли. Хай буде, що буде! Треба спробувати забрати документи і втекти звідси, інакше герцог її погубить! Судомно озираючись навколо, Шарлотта згадувала, куди Ізабелла сховала ключ. Це має бути десь тут, поруч із туалетним столиком! 

Вона перевернула й обнишпорила книжки, висуваючи шухляди, доки нарешті на очі потрапило те, що потрібно. У підставці статуетки з пастушкою була ледве помітна виїмка - якраз така, що пасує для ключа! Графиня витягла його зі схованки і швидко відкрила верхнє відділення секретера. Паперів на місці не було. Вона відчула, як земля йде з-під ніг, ще раз перевернула і пересунула всі коробки - порожньо, як і в наступній шухляді, у скриньці для листів... 

Шукати в інших місцях було марно. Залишалася одна надія - дочекатися повернення Ізабелли, раптом приятелька вирішила переховати все цінне перед від'їздом? Ця думка давала крихітний промінчик надії, хоча й примарної. Схоже, Едвін мав рацію - хтось знову втягнув їх у небезпечну гру, і вони ще не знали своїх ролей.

Сам він у цю хвилину поспішав до королеви - як сказав Алехандро, «виконати свій обов'язок». Це був тяжкий тягар, особливо після того, як його душа щойно побувала в раю і занурилася в найсолодший нектар. Штори в спальні виявилися приспущеними - і це для загального блага, тому що Ельфрігу неможливо було впізнати. Лікар перев'язав їй рани й наклав шину на зламану ногу, але найжахливіше відбувалося з її розумом. Королева металася по ліжку, бурмотіла щось незрозуміле, постійно намагаючись піднятися, і служниця насилу утримувала її на місці. Придворні стояли осторонь, а священник, як видно, щойно закінчив читати молитву. 

- Готуйте до найгіршого, ваша світлосте, - прошепотів він на вухо принцу. - Якщо ви хочете попрощатися, то зараз - найкращий час. Ми будемо молитися, але я не впевнений, що її величність доживе до вечора. 

Едвін кивнув і насилу проковтнув клубок, що стояв у горлі. Їх із сестрою не пов'язувала взаємна прив'язаність, але все-таки дивитися на неї було боляче і страшно. Він підійшов ближче, сів на край ліжка і торкнувся руки королеви. 

- Ельфріга, це я! - герцог відчував, як важко б'ється серце, і хотів піти якомога швидше, але раптово королева затихла і розплющила очі. Її погляд став усвідомленим і спальнею пронісся тихий ропот. 

- Едвін... Це все-таки ти, не той, інший! 

Герцогу знадобилося все самовладання, щоб не видати свій страх. Він і уявити не міг, що Ельфріга знає його страшну таємницю. На щастя, недавній напад божевілля захищав його від звинувачень. 

- Я тут! - він простягнув руку і її величність стиснула долоню брата.

- Бачиш, як усе вийшло! Я йду, а ти займеш моє місце! 

- Ви видужаєте! - невпевненим пошепки промовив він. - Я тут, тому що я ваш брат, а не заради трону.

- Тоді помолися за мене... - погляд королеви зупинився і наповнився жахом. Знову з'являвся хтось видимий тільки їй одній, і вона знову впала в буйне безпам'ятство. 

Відчуваючи неприємне тремтіння, Едвін відірвав погляд від нещасної і піднявся. Від його уваги не вислизнуло те, якими очима поглядають слідом придворні, а вже біля самого виходу до вух долинув голос священника: «Рука короля зцілює. Герцога вибрав сам Господь!» Едвіна ця новина не тішила, він не переставав думати на що ще здатен його батько. Спочатку викрадення, потім підміна, тепер замах на вбивство. І саме від цієї людини залежала його подальша доля!