Глава 31

Ніч, що настала після приїзду Шарлотти, для багатьох видалася безсонною. Поки в палаці розставляли тенета, у заїжджому дворі не обійшлося без пригод. Господар «Умбрійського ведмедя» спочатку радісно потирав руки - багаті постояльці у нього з'являлися нечасто, а щоб відразу стільки, він і пригадати не міг. Ось тільки панове поводилися не найкращим чином, він досі відчував холодок, що біжить по спині. Ну взяти, хоча б цю компанію волоцюг, яка ввалилася вночі й притягла за собою стільки бруду, наче всі вони ночували у свинарнику! 

Хіба міг високоповажний Осгод уявити, що перед ним герцог Ламарський зі свитою? Такої лайки їхні вуха, напевно, не чули від Різдва Христового... Коли ж усе прояснилося, господар відчув, що шия в нього заніміла, так, немов на неї вже накинули зашморг. Довелося ледве на колінах просити вибачення, і якби не мила Луїза, що в сльозах цілувала руки герцога, невідомо, чи залишився б він живим! На щастя, ця історія закінчилася добре, якщо не брати до уваги десяти відер гарячої води, які довелося тягати нагору. До ночі все затихло, на світанку троє з чотирьох гостей поїхали, але та сама скалка в дупі, що відповідає за погані передчуття, не давала хазяїну спокою, і не даремно. 

Першим, хто ні світ ні зоря спустився вниз, був граф Рос Джонс. Його похмуре обличчя і скуйовджена голова говорили про поганий настрій, а погляди, які він раз у раз кидав у вікно, - про те, що, мабуть, треба чекати ще гостей. 

- Вина - буркнув він, сідаючи на лавку, і Осгод особисто кинувся виконувати замовлення. 

- Не бажаєте поснідати, ваша милість? - схилився він у шанобливому поклоні, що було нелегко, враховуючи комплекцію.

- Ні, - відрізав Дерік і одразу хлюпнув собі добру порцію Фульдського.

Шарлотта так і не повернулася і не надіслала звісток, а хміль завжди допомагав йому приймати швидкі рішення. Швидше за все доведеться самому з'явитися з візитом, що ж, небіжчики іноді оживають. Кроки ще одного постояльця почулися на сходах, і граф озирнувся, кого принесло в таку рань. Від несподіванки його рука з кухлем вина зависла в повітрі. Світловолосий гість, позіхаючи, підійшов до стійки й наказав подати сніданок, але, перш ніж сісти, пройшовся поглядом залом у пошуках більш-менш чистого столу. Їхні очі зустрілися - нічого! Постоялець не здригнувся, не змінився в обличчі, він узагалі поводився так, немов уперше бачив Дерика і сів, закинувши руки за голову. Граф одним духом випив залишки вина, і за хвилину його постать виросла за спиною у суперника.

- Яка зустріч, ваша світлість! - його рука лягла на плече, не даючи піднятися. - Дозволите приєднатися? Вам варто погодитися і навіть не думайте, що можете мене випередити, тільки сіпніться і я вб'ю вас просто тут. 

Співрозмовник, який не промовив ні слова, прибрав руку, що вже потягнулася до кинджала, і лещата на його плечі розтиснулися. Дерік обійшов стіл, з огидним скрипом відсунув стілець і сів навпроти, спрямувавши на «його світлість» чорні очі, які палали, як вугілля. 

- Уперше бачу, щоб у вас віднявся язик! - граф увіткнула ніж у стільницю, - але раз так, почну першим. Що ви тут робите? 

- Запитаю вас про те саме, - Філіпп виявився захопленим зненацька. Його схожість із братом не залишала сумнівів - людина навпроти знайома з Едвіном і налаштована, м'яко кажучи, недружньо.

- Радий був би відповісти, що шукаю вас, але ні. Скільки людей охорони ви взяли із собою? 

- Охорони? Ви приймаєте мене за іншого, - криво усміхнувся принц.

- Отже, нам ніхто не завадить. Тим краще, мені не хотілося б відправити на той світ випадкових людей. У мене до вас багато запитань, чи не краще перебратися у ваші «покої», поки не повернувся господар?

- Я не налаштований нікуди йти, поки не поїм...

Філіпп ніколи не стикався з Дериком раніше і не очікував від нього такої спритності. Усе, що він встиг помітити - це перекинутий стіл і п'ятірню, що схопила його за комір. 

- Коли посилатимете до мене найманих убивць наступного разу, обирайте когось кращого, ваша світлосте! А тепер відповідайте, де моя дружина? Не вірю, щоб ви не були до цього причетні! Це запрошення до палацу - знову ваших рук справа???  

Відповісти Філіпп нічого не міг, його обличчя почервоніло від припливу крові, а розбитий ніс не покращував здатність говорити виразно. Коли ведмежа хватка ослабла, принц насилу відкашлявся і витер кров рукавом. 

- Дайте вгадаю, ви Рос Джонс? 

- Діво Маріє, ви прозріли? - він зробив попереджувальний рух, помітивши боковим зором господаря, який з'явився на шум. Той із відкритим ротом і тацею зі сніданком так і застиг на місці. 

- Зняв би перед вами капелюх, але забув його у своїй кімнаті! Дозвольте і мені представитися - Філіпп ді Лагот! І ні, ваші очі вас не обманюють, деяка схожість із герцогом у мене, сподіваюся, все-таки є. 

Дерік опустив зброю і дивився на суперника, розмірковуючи, чи не збожеволів той випадково з якоїсь злощасної причини. 

- То ви тепер носите інше ім'я? Що ж, ваша світлосте, вам це не допоможе! Питання все те ж, де Шарлотта? Я рахуватиму до трьох! 

- Ваша милість! - нещасний Осгод готовий був знову впасти в ноги панам, аби запобігти вбивству у своєму закладі. - Він правду каже! Я сам подумав було, що на старості років з глузду з'їхав, коли побачив. 

- Старий дурень! - вилаявся Філіпп, але Осгода було вже не зупинити. 

- Його світлість, герцог тобто, ще вчора поїхав! - він трохи пом'явся і для власного виправдання додав, - Я так, ненароком, краєм вуха чув.

- Ось це вже цікавіше, давайте все ж таки поговоримо, пане ді Лагот або як там вас. І не раджу надто фантазувати, я це навряд чи оціню! 

Такого повороту Дерик точно не очікував і при близькому розгляді почав помічати дещо, що підтверджувало слова суперника. Печатка з вепрем на руці Філіппа ніяк не в'язалася з любов'ю Едвіна до витончених прикрас, та й у зовнішності було щось невловиме, але таке, що сильно відрізняло його від герцога Ламарського. Він назвав би це самовпевненим нахабством, що вже робило розмову по-справжньому цікавою.