Глава 30

- Я шукав тебе, - заговорив він навпошепки, - чорт... я хочу сказати, мені треба було давно з тобою побачитися. Я пробував написати, але подумав, що твій ... що Дерік дуже любить читати чужі листи. 

- Навіщо? - відсахнулася Шарлотта, налякана таким шаленим проявом почуттів. - Хіба ми не все сказали одне одному? 

- Ти багато чого не знаєш! - він схопив її за руки і стиснув їх до болю, не маючи змоги негайно відкрити всю правду. - Наше минуле… мої вчинки, цього не можна пробачити, але тоді мені здавалося, ти сама хочеш свободи. 

- Прошу вас, я не хочу про це згадувати! - на мить полонянка прикрила очі. - Все минулося! Я задоволена своїм життям більше, ніж могла колись мріяти, а у вас є дружина, прекрасна дочка, багатство, друзі. Тієї Шарлотти, яку ви знали, більше немає, я ніколи не погоджусь вашою коханкою…

Саме цієї миті Едвін чекав найбільше, бо вона сама заговорила про головне і дала йому в руки зброю. 

- А що, якщо скажу, що готовий заради тебе від усього цього відмовитися? 

Шарлотта нічого не відповіла. Вона ще добре пам'ятала розмови про усамітнений будиночок, де вони будуть щасливі, а також усі ті реальні будинки й укриття, де довелося провести стільки днів в очікуванні хвилинного побачення. 

- Ти мені не віриш? Скажи, як усе виправити, що мені зробити? Ти тут через той спадок, що перейшов до Ельфріги, я вгадав? Ми все повернемо, я тобі обіцяю! 

Він використовував слово «ми», ніби вони, як і раніше, були пов'язані. Щоб перервати цей монолог, Шарлотта вхопилася за рятівну соломинку:

- У цьому немає потреби, папери вже мали підписати... 

- Якщо ні, я сам нагадаю про них королеві. Коли ти отримаєш свою спадщину, обіцяй, дай мені слово, що вислухаєш мене! Тут не місце для розмови, мені потрібно дуже багато чого тобі пояснити. 

- Я нічого не буду обіцяти, - вона вагалася, згадуючи попередження Фалько і водночас палко бажаючи покінчити з цим якнайшвидше.

- Я сам тебе знайду! - він притиснув її долоню до губ, з видимим зусиллям відірвав від себе тонкі пальці та швидким кроком повернувся туди, де й належить бути щасливому батькові новоспеченої герцогині Дамп'єрської. 

У вирі подій Едвін геть забув про брата і ні секунди не думав про людей, не менше за нього причетних до того, що відбувається. Якщо приїзд Шарлотти був ініціативою королеви, то необхідність затриматися в палаці виникла за участю ще однієї зацікавленої особи. Алехандро ні на мить не спускав очей із сина і невістки, а для страховки залучив людину, на яку цілком міг покластися. 

Фалько ді Гірс не даремно заробив свою репутацію: це був на рідкість розумний і хитрий аристократ, чий дід володів величезними статками, і чий батько все розтринькав.  За гроші він був готовий на все, або майже на все, крім того, щоб даремно віддати своє життя. Він ніколи не ризикував даремно і, зіткнувшись із Рос Джонсом, уперше за багато років визнав у ньому гідного супротивника. Тепер вони виявилися пов'язані з багатьох причин і одна з цих «причин» сьогодні відмовилася від його допомоги. 

Шарлотта відчувала, що потрапила до пастки, але ще розраховувала вибратися з неї, як тільки документи буде підписано. У крайньому разі вона мала передати звістку Деріку, але поки не хотіла його втягувати, а тим більше приймати допомогу від такої людини, як Фалько. Вона зовсім втратила б спокій, але змушена була брати участь у світських розмовах і залишатися на святкуванні аж до вечора. Тільки о п'ятій годині після щедрого і страшенно нудного застілля Ельфріга піднялася, щоб піти до себе і дозволила придворним розважатися на свій смак, а вірніше напиватися і фліртувати понад будь-яку міру. 

Гості перемістилися в салон або приватні апартаменти і Шарлотта приєдналася до Ізабелли, щоб розкласти пасьянс і поговорити до душах.

- Моя люба, бачу, ви не можете заспокоїтись, але причин турбуватись немає жодних. Чому ви не сказали мені, що у вас у палаці є ще один покровитель? – фрейліна  з докором похитала головою. – Якщо це через мого дядечка Деріка, то можете бути впевнені, я ніколи не обмовлюся навіть словом. 

- Про що ви кажете?! – Шарлотту така надмірна відвертість ніяк не радувала, вона не шукала дружби фрейлін і тим більше не хотіла обговорювати своє особисте життя. 

У відповідь Ізабелла посміхнулася зі змовницьким виглядом.

- Я кажу про найбажанішого чоловіка при дворі, а може й у всій країні, про герцога Ламарського! Як він дивився на вас! Боже, я б пів життя віддала за такий погляд! 

- Вам це здалося, – пробурмотіла Шарлотта, при цьому її обличчя почервоніло від досади й це остаточно переконало Ізабеллу у власній правоті. 

Вона приготувала новий жарт, але тут до столика підійшов лакей із розпорядженням для графині. У нього на таці лежали папери й одного погляду вистачило, щоб зрозуміти – Ельфріга не стала турбувати себе особистою зустріччю, але все ж таки підписала документи! Шарлотта зазнала невимовного  полегшення, у неї ніби виросли крила – нарешті можна було покинути палац і всіх його мешканців! Вона пробігла очима документ, перевірила підписи та вперше за весь день щиро посміхнулася.  

- Якщо так, я не затримуватимуся. Дякую вам за доброту, Ізабелло, це був важкий день, і ви мені дуже допомогли! 

- Ви хочете їхати зараз? У темряві, у негоду?! Це ж божевілля, залишайтеся сьогодні зі мною або принаймні дозвольте подбати про ваші зручності. 

Про відстрочку не могло бути й мови, залишитись тут хоча б на голину - і то було надмірно для графині. 

- Це зайве! - промовила вона і потиснула подрузі руку. - Я розраховувала виїхати ще до обіду, тож - до побачення! 

- А як же це? – фрейліна очима вказала на аркуш паперу, який графиня з необережності впустила з таці. – Прочитайте, раптом щось важливе?

Графиня здогадувалася, що записка може бути тільки від однієї людини, але варто її розгорнути і стало ясно, що вона не вгадала:

«Не сідайте у свою карету, якщо хочете зберегти свободу».