Глава 29

Величезний зал був сповнений голосів та яскравого вбрання придворних. У відчинених навстіж дверях застигла охорона, а вздовж стін вишикувалися наближені королеви повним складом. У цьому збіговиську можна було побачити й офіцерів, що заслужили свої регалії, і гульвіс, і зовсім молоденьких фрейлін. Кожен зайняв місце відповідно до статусу, і Шарлотта змушена була розлучитися зі своєю новою подругою. Вони перебували тут уже добрих пів години, і графиня втомилася нерухомо стояти в очікуванні, поки процесія пройде через палац. Увесь цей час вона молилася тільки про одне - залишитися непоміченою, що за подібних обставин було нескладним завданням з огляду на її скромний вигляд на тлі пишно вдягнутих дам.  

Нарешті гучний голос сповістив про появу Ельфріги, і всі повернули голову в бік парадних дверей. Королева крокувала, високо піднявши підборіддя, і Шарлотта зазначила, що в її зовнішності стало ще більше зверхності. Трон не додав її величності краси, але герцогиня з надлишком відшкодувала її прикрасами, вартість яких було навіть складно припустити. Складна зачіска і діамантова діадема відвертали увагу від худого обличчя, в якому не було нічого жіночного. Здавалося неймовірним, що її величність доводилася сестрою Едвіну, настільки різними вони були!

Герцог ішов позаду поруч із Катріною і мимоволі притягував погляд. У всьому залі не було жодної фрейліни, здатної зберегти байдужість, і, хоча Шарлотта не робила авансів, безпристрасною залишитися вона ніяк не могла. Коли процесія порівнялася з графинею, вона шанобливо опустилася в реверансі перед королевою і лише на секунду підняла очі. 

Едвін помітив її, у цьому не могло бути жодних сумнівів, і на його щоках спалахнув нездоровий рум'янець. Тільки після того, як новоявлені батьки пройшли повз, Шарлотта з полегшенням видихнула і вже без побоювання подивилася їм услід. Якраз у цей момент Едвін озирнувся і спрямував на неї погляд, сповнений нетерпіння, бажання, благання, будь-чого, крім байдужості. 

Катріна, яка переживала свій зоряний час, не могла втриматися від отруйного зауваження. 

-Опануйте себе, Едвіне! - прошипіла вона, виблискуючи очима - Ви скрутите шию! 

- Головне, щоб не вашу! 

Обмінятися більш «милими» фразами їм заважали обставини і присутність сотні гостей. Всі вони попрямували слідом за королевою і незабаром заповнили бальну залу, щоб особисто принести свої привітання молодим батькам, попліткувати, випити вина, а може, й отримати посаду при герцогині Дамп'єрській. 

Едвін змушений був вести світську бесіду, стоячи поруч із Катріною, але очі його постійно блукали залою, поки до них не підійшов Алехандро. Віконт вклонився і попросив у герцогині дозволу відірвати її чоловіка всього на одну хвилину «для приватної бесіди».

- Утримайся від крайнощів, Едвіне! - самовладанню Алехандро можна було тільки позаздрити. - Ти привертаєш увагу.

- Невже, і чим же? - уїдливо зауважив принц.

- Своїм нетерпінням. Ти отримав знак найвищої милості, випромінюй задоволення, заохочуй вельмож, невже я маю пояснювати тобі такі прописні істини? 

Віконт вкотре жалкував, що був позбавлений можливості виховувати сина. Перебування поряд з Йоханною та опала короля зробили Едвіна м’якотілим слабаком, на якого важко покласти найменш відповідальну місію. навіть тепер він не здатен був хоч трохи вдатися до акторського таланту.

- Задоволення? - скривився “щасливий” батько. - Багато чого ж ви від мене хочете.

- Не надто, враховуючи те, скільки було зроблено для твоєї горезвісної свободи. 

- Ви хочете сказати для піднесення Філіппа. - гнівно зиркнув очима Едвін.

- Тихіше, ваша світлосте... - віконт озирнувся, побоюючись, як би їх не почули, і продовжив, понизивши голос. - Ось папери! - він непомітно простягнув срібний циліндр, позначений фамільним гербом Лаготів, - Тут дарча на землі в Дармі і твої документи. 

- То я можу скинути личину принца, що, як кажуть, мені зовсім не личить? І чиє ж ім'я мені дістанеться?

- Моє! - Алехандро відкланявся. Довга бесіда могла привернути непотрібні вуха, але в Едвіна залишилося надто багато запитань. Він сховав папери у внутрішню кишеню і постарався надати обличчю невимушеного виразу. 

Поки він розмовляв з батьком, увагою Катріни цілком заволоділа одна з придворних дам, яка мріяла наблизити до неї свою дочку. Її величність, як і належить, була оточена натовпом наближених, і герцог отримав хвилину свободи. Він узяв зі столика келих вина і пройшовся, обмінюючись нічого не значущими люб'язностями, поки очі вишукували сріблясту сукню Шарлотти. Знайти її виявилося непросто, графиня зробила все, щоб залишитися невидимкою. 

Вона стояла спиною до герцога і не помітила його, тож Едвін, підходячи ближче, сподівався перегородити шлях до відступу. У якусь мить він майже віддався бажанню, що раптово спалахнуло - поцілувати завиток на її шиї, просто щоб переконатися, що це відбувається не уві сні! Можливо, він зробив необережний рух, або Шарлотта відчула погляд спиною, бо одразу ж повернулася, зблідла і змінилася в обличчі. Молода фрейліна, що стояла поруч, першою прийшла до тями.

- Ваша світлість, - Едвіну дістався реверанс і сліпуча усмішка, - прийміть мої вітання!

- Дякую! Не відрекомендуєте мені вашу подругу?

Дивно, що він згадав про етикет, коли в душі вирувала справжня буря.

- Звісно, - змішалася Ізабелла, якій не залишалося нічого іншого, як підіграти принцу, - я не припускала, що ви не знайомі, Шарлотта рос Джонс - моя далека родичка.

Навіть якщо досі фрейліна ні про що не знала, то ця зустріч видала їх із головою. Збентеження Шарлотти перевершувало будь-яку природну сором'язливість, як і пильний інтерес герцога. 

- Вітаю вас, ваша світлосте, - прийшла черга графині зробити реверанс, і Едвін зажадав руку для поцілунку - надто велика вільність, що супроводжувалася таким поглядом, що Ізабелла вирішила якнайшвидше піти геть.