Глава 28

Жодними словами неможливо було описати здивування і збентеження Шарлотти, що послідували за зустріччю з Едвіном. Що він подумав, коли вона раптом заявилася ось так, немов сама шукала побачення? Ця безглузда помилка змушувала відчувати обурення, провину і сором, хотілося швидше сховатися з очей, хоча їй навіть на думку не спадало, що його світлість почне її переслідувати... 

Він зовсім не змінився, хіба що був одягнений за останньою палацовою модою. І ці пронизливі блакитні очі, від одного швидкоплинного погляду в неї серце до болю стиснулося в грудях! Ні, після розриву, що ледь не коштував їй життя, вчорашній фаворитці не хотілося знову опинитися в обіймах принца, від цієї мани потрібно було тікати, як від вогню, і вона бігла, навіть не замислюючись над тим, куди несуть ноги.   

Здавалося, минула ціла вічність, перш ніж графиня зупинилася і перевела подих. Едвіна поблизу не було, зате швидким кроком до неї прямувала Ізабелла.

- Куди ви пропали, я збилася з ніг, намагаючись вас знайти! Щось сталося?! - вона дбайливо схилилася і доторкнулася до щоки своєї підопічної тильною стороною руки. - Та у вас жар! 

- Зі мною все гаразд! - Шарлотті ніколи ще не було так важко себе опанувати. - Можу я попросити склянку води?

- Звичайно! Ви, напевно, застудилися в дорозі, був жахливий ураган! Мені щойно розповіли, навіть близьким її величності не пощастило, дорогою на карету впало дерево, можете собі уявити?  Герцог дивом залишився живий, добре, хоч міледі Катріна з дитиною добиралася іншою дорогою. 

Може Шарлотті здалося, але погляд Ізабели став занадто співчутливим, наче вона хотіла натякнути на те, що не можна говорити вголос.

- Добре, що все обійшлося для її світлості і дитина не постраждала, - вона навмисно не згадала про Едвіна. - Я не знала, що вона тут…

- Дрібниці, у вас ще буде час. Власне, через них королева змінила свої плани. Думаю, після обіду ми їх побачимо і зможемо віддати належне маленькій герцогині! 

Шарлотта слухала Ізабеллу і намагалася зрозуміти - вона просто наївна пліткарка чи на «відмінно» грає свою роль? Адже це за порадою так званої родички графиня і зайшла до приймальні, де її ніхто не чекав. Схоже, у палаці нічого не змінилося - з усіх боків оточували нескінченні інтриги, брехливі посмішки й придворні з кинджалом за спиною. Їй до болю захотілося сховатися в обіймах Дерика, у чиїй прямоті ніколи не доводилося сумніватися! Поряд з графом її не покидало відчуття спокою і внутрішньої сили, якого ніколи не міг дати Едвін. Шкода, що вона не змогла оцінити цього з самого початку! Тепер гру треба було довести до кінця хоча б заради чоловіка...

Слухаючи щебетання фрейліни й пропускаючи половину слів повз вуха, Шарлотта дісталася в її товаристві до одного з будуарів, де не було ні душі. Ізабелла одразу ж подзвонила, щоб покликати покоївку і, виявляючи майже сестринську турботу, посадила свою приятельку в глибоке крісло. У хід пішли нюхальні солі та найкраще вино, які, нарешті, подіяли. Обличчя Шарлотти набуло легкого рум'янцю, тремтіння вгамувалося, і вона змогла як годиться подякувати фрейліні за турботу.

- А тепер розкажіть, що вас так схвилювало? Сподіваюся, це не якась неприємна новина, пов'язана з вашими грошовими справами? 

- Я не дізналася нічого нового, у юриста був відвідувач, коли я туди заявилася. - зізналася королівська гостя. - Адже це порушення всіх пристойностей, не кажучи вже про палацовий етикет. 

- І це все?! - Ізабелла розсміялася, - У вас було таке обличчя, ніби ви зустріли привида. 

- Так і є...

- Хіба ви не знаєте придворних? Лікар, юрист, та всі вони тільки й думають, як підняти собі ціну! - Ізабелла пропустила відповідь повз вуха. - Упевнена, це звичайний збіг, все зроблено так, щоб пан Вілмон виглядав зайнятим понад усяку міру! Коли він з'являється в палаці, вічно виникає плутанина. Усе, щоб під шумок попросити в її величності підвищити утримання! 

- Мені так не здалося, він дійсно був зайнятий... паперами герцога, - про самого Едвіна вона вважала за краще промовчати.

- Повірте, на розгляд вашої справи це ніяк не вплине! Упевнена, ще до кінця дня все буде вирішено, і ви зможете повернутися додому. Шкода, що Дерік не зміг до вас приєднатися... але я не буду вас про нього розпитувати, хоча тут ходять різні чутки. Кажуть він зник безвісти, чи переховується.

Відповіді вона не дочекалася, тепер у Шарлотти з'явилося ще більше причин приховувати правду. Щось тут було не так... Навряд чи її особа могла так довго цікавити придворних, за рік відбулося стільки подій, що про “мадам Сеймур” мимоволі повинні були забути, чого не скажеш про Деріка. 

Найманці, мисливці на його землю, ця шахта, все свідчило про те, що граф залишився занадто популярним. На щастя, далі продовжувати розмову тет-а-тет не знадобилося. Ізабелла мала виконати кілька важливих доручень і тому наполягла на своєму - Шарлотта може дочекатися аудієнції в салоні, там, напевно, є хтось зі старих знайомих, з ким можна перекинутися кількома словами.

Графиня вирішила, що більш сумнівної ідеї важко придумати, але змушена була підкоритися. На щастя знайомих вона не зустріла, і знайшовши вільний стілець, влаштувалася в дальньому кутку вітальні, звідки можна було спостерігати за присутніми. Вона вибрала це місце ще з однієї причини - якщо тут з'явиться Едвін, їй майже напевно вдасться непомітно вийти через задні двері. Чомусь їй не спало на думку, що й увійти в кімнату так набагато простіше, особливо, якщо йдеться про людину, яка не бажає показуватися притягувати увагу. 

Заклопотана своїми думками, Шарлотта майже не дивилася навкруги, доки її увагу не привернула висока постать аристократа, що здалася на мить знайомою. Він був у формі офіцера і намагався триматися прямо, але рука мимоволі раз у раз притискала бік. Майже напевно це були наслідки дуелі, як і відмітини на обличчі з глибоким, вигнутим шрамом. Чоловік схилився до одного з вельмож і щось коротко сказав йому на вухо, після чого, як ні в чому не бувало, продовжив прогулюватися залом. Коли він наблизився ще на кілька кроків, Шарлотта вчепилася пальцями в підлокітники, не зводячи з невідомого очей. Помилки бути не могло! До неї неспішно прямував пан Фалько ді Гірс - той самий, якого вона не змогла покинути на дорозі. То, якого Дерік вважав лютим ворогом.