Глава 24

Карета рухалась трактом і розмірено погойдувалася, а за опущеними шторками не видно було мандрівників, що мовчки сиділи навпроти. Едвін вільно відкинувся на спинку і поклав ноги на сидіння поруч із братом, ніби навмисне провокуючи його на нову сварку. З моменту їхнього знайомства минуло всього кілька днів, і тиха ворожнеча нікуди не поділася, а лише посилилася завдяки обставинам. Спосіб, який Філіпп обрав, щоб зайняти законне місце, навіть із натяжкою не можна було назвати шляхетним. Щодо воскреслого близнюка, йому нітрохи не хотілося знову йти в тінь і ховатися, як того вимагав візит до королеви.

- Все ще думаєш, що чудово впорався б і без мене? – глузливо заявив Едвін. Це була перша фраза після виїзду з таємного притулку, і Філіпп неохоче підвів очі.

- Варто було б запитати про це Катріну…

Герцог тільки скривився, бо надія таким чином зачепити його за живе була марною. Він ніколи не кохав дружину і був байдужим до її почуттів, але спроба розбудити ревнощі зробила брата в його очах ще більш ницим.

- Хочеш ударити нижче пояса?

– Ні, просто бачу прямий зв'язок. Ти не втримав коханку, не впорався з дружиною, упустив трон! Може хоч ця вистава у королеви тобі вдасться.

- Побудеш у моїй шкурі - дізнаєшся! Що б ви там не планували, Ельфріга не поступиться своїм місцем! Так що максимум, чого ти доб'єшся - житимеш у чорта в дупі з дружиною, яка скоро наставить тобі роги, і чужою дитиною. Мої вітання!

Ця суперечка була схожа на сварку малолітніх дітей, кожен з яких намагався довести свою перевагу. Невідомо, чи закінчилося б воно мирно, якби карета, нарешті, не наблизилась до місця призначення. Алехандро, який  не втручався в розмову, був як завжди спокійний і зосереджений.  Сварка близнюків його не тривожила, а ось погода, яка почала швидко псуватись - так. Їм залишалось проїхати зовсім недалеко, але, якщо дорога розкисне, вони точно затримаються! 

Віконт нахилився, щоб відкинути фіранку і його обличчя похмурніло. Це змусило близнюків припинити розмову, і вони знову рушили в дорогу в повному мовчанні.

- Я бачу, панове, що мирні переговори проходять безрезультатно, - Алехандро з невдоволенням глянув на синів.

- Ну чому ж, - скривився Філіпп, - дорогоцінний братик мальовничо описав моє майбутнє. Трохи розходиться з тим, чого очікуєте ви, батьку.

- Я чекаю, що в тебе вистачить терпіння зникнути на кілька днів до того, як небезпека мине. А тепер, поки ми маємо час, обговорімо деталі. Мої люди вже зняли кімнату в «Умбрійському ведмеді», де вас навряд чи шукатимуть. Випивка і їжа там пристойна, головне, Філіппе, щоб ти не вплутався в чергову бійку, інакше вашу подібність ще швидше поставлять під сумнів. Що до тебе Едвіне…

Договорити він не встиг. очі у герцога гарячково блищали, а сам він став таким блідим, як завжди перед спалахом гніву. 

- Не хотів переривати, але перш ніж вислухати, що і коли я маю зробити, можу я дещо запитати? Чому ви впевнені, що я не видам вас, якщо мені надасться така можливість?

Така думка дійсно приходила йому в голову і неодноразово. Єдина причина, через яку Едвін не вдався до такого способу одразу стосувалась матері. Йоханна точно не пережила б нової втрати, тим більше подвійної, а для герцога королева залишалась єдиною близькою людиною. Він очікував, що на батька це справить враження, але марно, бо той відповів без жодної емоції:

- Я передбачав, що ти можеш задумати щось подібне, тому ось, - віконт витяг з внутрішньої кишені куртки згорнутий листок, списаний косим почерком, і простягнув його синові.

– Що це? – Едвін скривив недовірливу гримасу.

- Список гостей. Я отримав його щойно від своєї людини.

Герцог поволі розгорнув папір і пробіг поглядом. Вираз його обличчя змінилося так швидко, що Філіпп своєю чергою перейнявся цікавістю до послання. Хто б не був у списку гостей, ця людина була явно небайдужою до брата.

– Але як це можливо?- вигукнув Едвін, на щоках якого раптово спалахнули яскраві плями. -  Адже вона віддалена від двору?!

- Її величність готова повернути свою прихильність разом зі спадщиною, - віконт підняв одну брову, багатозначно дивлячись на сина. - І я чув, граф пропав безвісти після якоїсь авантюри, не можна ж залишати бідолашну саму, щоб вона скотилася на саме дно. Ти отримаєш свого янгола, а ми з матір'ю подбаємо про ваше безхмарне майбутнє.

Едвін приголомшено мовчав. У самому бажаному сні він не міг би уявити, що знову побачить Шарлотту. Опиниться поряд. Викраде, щоб ніколи більше не відпускати! 

- То це ціна за те, щоб я поступився дорогою?

- Ціна твоєї свободи, Едвіне, і подумай ще раз про все, поки ми не дісталися місця. Якщо в тебе знайдуться заперечення, я готовий їх вислухати, а ти, Філіппе, можеш прибрати з обличчя посмішку. Колись ти зрозумієш — деякі жінки варті того, щоб заради них відмовитися навіть від трону.

Філіпп нічого не відповів. Те, що Алехандро вмів гарно говорити, не було для нього секретом, як було зрозуміло і те, що він натякає на свої почуття до королеви. Ось тільки за цим коханням стояло бажання піднятися так високо, як тільки можливо, а не відмовитись від всього, що маєш. 

Доки йшла ця розмова, вони подолали більшу частину шляху, але раптом Едвін занепокоєно помітив, що карета повернула з дороги. Після викрадення і полону його почуття болісно загострилися, і він у будь-який момент чекав каверзи. До того ж вже почало темніти, а небо зникло за непроглядними хмарами. Якби справа була навесні або в розпал літа, коли трапляються короткі грози, візник зупинився б у безпечному місці і перечекав зливу, але для листопада така погода була непередбачуваною і він ще більше підганяла коней, поспішаючи вибратися на головний тракт.

Струмені дощу хлюпали під поривами вітру, дорога миттєво розкисла і з-під копит коней летіли грудки багна. Мандрівники не наважувалися обговорювати стихію, щоб не видавати тривогу, але у герцога морок, що згущувався, викликав якийсь тваринний страх. Філіпп теж не любив грозу, часто згадуючи, як батько виховував у ньому характер, забороняючи плакати або ховатися під час гуркоту грому. Природа зіграла злий жарт і цього разу. Колесо в'їхало в розмите колію, карета похитнулася, і вони ледь не перекинулися.