Глава 21

Наступні два дні вони не повертались до розмови про шахту, але сподіватись на те, що Дерік змінить плани було марно. Єдине, чого досягла схвильована Шарлотта - згоди взяти її з собою. Це була перемога, і немаленька, хоча вона і досі не припадала графу до душі. 

Коли вони приїхали до села, робітники вже чекали на вході в шахту. Їх було всього п'ятеро - навіть не десяток, але багато цікавих трималося трохи осторонь. Старший із шахтарів щойно показався зі штольні, куди спускалися натягнуті мотузки. У нього з-за пазухи стирчала згорнута карта, а в руках був дорожній ліхтар. Граф щойно спішився і одразу пішов до нього назустріч, а Шарлотта навмисне сповільнилася, перш ніж зістрибнути на землю. Багато хто з подивом і несхваленням поглядав на її чоловіче вбрання і перешіптувався, коли графиня рішучою ходою наблизилася до місця майбутнього видобутку.

- Ваша милість, - старший із робітників вклонився - Я якраз казав, що де-не-де проходи обвалилися. Нам потрібні робочі руки.

- І що ж, таких не знайшлося? - поцікавилася Шарлотта, ніби ненароком глянувши в бік селян, що стоять осторонь.

- Так самі розумієте, кому хочеться завчасно віддати богу душу.

- Ви дозволите? - Вона простягла руку, щоб узяти ліхтар, але рукавичка графа перегородила дорогу.

- Думаю, Вас, міледі, краще залишитись тут! - Чорні очі Деріка небезпечно блиснули, але вона й не думала відступати.

- Я набагато менший на зріст і мені буде простіше пройти!

- Та ні, пані, ви не повинні... я покличу старшого сина, нехай, якщо вам так буде спокійніше, він піде! – зніяковів начальник, махнувши комусь із чоловіків? стоячих віддалік на пагорбі.

Народ заворушився, а Дерік відвів дружину на пару кроків убік і схилився до її вуха.

- Я поступився тобі, Летті, але не для того, щоб ти лізла на рожен! Залишайся тут і не надумай спускатися! Ти мене зрозуміла? Що б не сталося!

- Візьми, - вона швидко поклала в долоню чоловіка маленький пакунок.

– Що це? - Він, не розтискаючи рукавичку, з подивом глянув на Шарлотту.

- Оберіг. Я дізналася, що такі носять усі робітники. Може це і забобони, але я менше боятися за твоє життя, - вона стиснула руку чоловіка. - З нами стільки всього сталося, що я готова повірити у будь-що, якщо це врятує твоє життя.

- Ти не перестаєш мене дивувати. Як оберіг я візьму краще ось це, - він обійняв її потилицю і поцілував у губи, але пакунок таки сховав за пазуху.

Через хвилину робітників, а разом з ними і Дерика проковтнула темна паща шахти. Тільки тепер Шарлотта відчула кожен нервом - граф мав рацію, уявляти жахи, сидячи вдома, і спостерігати все на власні очі - дуже різні речі. Час тягнувся безбожно повільно, але нагору ніхто не повертався. Мотузки, натягнуті і ведучі вниз, жодного разу не сіпнулися.

За якихось пів години команда на чолі зі старим шахтарем забралася досить далеко. Спочатку прохід був широким, а ґрунт під ногами – сухим, але поступово стеля все більше знижувалась, тож доводилося нагинати голову. Ставало холодно, навіть високі чоботи не рятували від крижаної води та бруду, якою йшли люди. Майже ніхто не розмовляв, тільки один чи два рази той, хто йде попереду, звірився з картою і перекинувся парою слів з Деріком. Якоїсь миті всі зупинилися. Зважаючи на план, йти треба було лівим коридором, але навіть слабкого світла ліхтаря вистачило на те, щоб розглянути завал.

- Далеко буде, якщо піти ось тут, оминаючи? – він тицьнув пальцем у схему, на якій перепліталися коридори.

- Ні, ваша милість, футів двісті, але місце згубне!

 - Назад не підемо, - заявив граф. - Я піду першим, але нікого примушувати не стану!

Він озирнувся на робітників, яких було погано видно в напівтемряві. Двоє з них опустивши голови, не поворухнулися, інші, хоч і без великого захоплення зголосилися йти далі. Тримаючись за страховку і нагинаючись при кожному кроці, Дерік почував себе, як Тесей у лабіринті, ось тільки Мінотавр тут був ще небезпечніший. Через тісноту стало важко дихати і робітники намагалися не відступати один від одного далеко. Світло ліхтаря здавалося примарним і давало моторошні тіні, але в той самий момент, коли напруга стала нестерпною, коридор закінчився і вивів їх на кшталт зали.

Старий шахтар поставив світильник на один із каменів і руками почав обмацувати стіни. Інші вдивлялися в малюнок на камінні - то сіруватий, то глинистий шар перемішувалися із щільними вкрапленнями.

- Знайшли, ваша милість! Потрібно тільки взяти пробу!

Один удар кирки відвалив одразу шматок породи, яка виявилася несподівано м'якою. Граф і старший із робітників схилилися до світла, щоб розглянути свою здобич ближче, коли загальну увагу привернув легкий шум. Здавалося, чиїсь невидимі ноги ступають прямо по стіні, посипалися дрібні камінчики, а по обличчю пробіг легкий подих вітерця. Дерік не був забобонним, але навіть у нього по шкірі пішов мороз.

Люди за спиною почали озиратися, хтось поспішно перехрестився, а наймолодший з хлопців кинувся назад — на щастя мотузка дозволяла йому рухатися навіть у непроглядній темряві. Як тільки він відбіг на пару десятків кроків, за спиною почувся виразний гул, а потім ніби хтось з силою смикнув мотузку назад. Ледве не посивівши від страху, молодик припустився ще швидше. Його підганяв страх, а ще почуття сорому, що нагадувало, що десь на глибині залишилося його товариші. З брудним, похмурим обличчями він вибрався нагору і по одному вигляду Шарлотта зрозуміла - сталося непоправне.

-У чому річ? Де всі інші? - вона сама зістрибнула вниз - прямо до входу в штольню.

- Скарбник прокинувся, - бурмотів молодий робітник, витираючись рукавом. Виглядав він як безумець, і селяни відтягли його убік. Краєм вуха Шарлотта почула лише одне слово: «обвал»

- Як обвал ... - вона вся застигла від жаху, - Вони що, залишилися внизу?!

- Так попереджали його милість... говорили. Вважай на смерть іде, тільки хіба він послухає!