Глава 20

Дерік недовго залишався бездіяльним після того, як уникнув найгіршого. Його не залишала думка обійти своїх таємних і явних ворогів, які бажали привласнити землі, а то й позбутися самого їхнього власника. Граф влаштував негласне стеження і незабаром переконався, що шпигунів немає поблизу, або вони ховаються так ретельно, що не залишають жодного натяку про своє існування. 

Хтось чи що їх злякало – неважливо, головне, тепер можна було найняти людей, які готові ризикнути та спуститися для розвідки в шахту. Вілл першим виявляв палке бажання приєднатися до відчайдушної компанії, але Шарлотта повстала проти цієї витівки з усією можливою суворістю. Вона звикла до хлопця, та переживала за нього майже як за рідного, пропускаючи мимо вух насмішкуваті зауваження чоловіка. 

- Деріку, ти ж не дозволиш Віллу ризикувати? - Шарлотта дочекалася, поки граф поставить мітки на карті і зробить записи.

– А чому ні? – не відриваючись від паперів, промовив він. - Хлопець бував там і раніше, і знає дорогу краще за багатьох дорослих. У нас інша проблема, Летті, люди забобонні і не хочуть працювати навіть за гроші. Вони бояться! Чорт!

Він відкинув перо з виглядом явної досади на обличчі і в задумі спрямував очі кудись перед собою. 

 – Я думала більшість з них будуть раді заробити, то що саме їх так лякає? 

- Краще не розповідатиму тобі, не хочу, щоб ти тремтіла від страху. Люди з селі забобонні, Летті, а ця шахта не дуже приємне місце.

Дерік згріб папери, абияк заштовхав їх у скриньку і потер стомлені очі. Рана майже загоїлася - сухожилля не було зачеплене і граф кілька разів стиснув і розтиснув пальці. Ховатися як павук у своєму лігві він більше не збирався, але його рішучий вигляд не сподобався Шарлотті. 

- Тільки не кажи, що ти сам полізеш у це пекельне підземелля! - вона подивилася на чоловіка, який і рад би був позбавити її від тривоги, але вважав за краще сказати правду.

- Я не маю вибору. Людям потрібен хтось, за ким вони будуть готові піти не заради грошей, а нам вони потрібні не менше.

– То ти вважаєш, вони підуть за тобою?

Він кивнув головою, глянувши на дружину спідлоба. Дуже вже йому подався її тон, не інакше в цій прекрасній голівці народився власний план.

- Щоправда, поки я знайшов лише кілька охочих, а мені потрібна хоча б дюжина, - він запустив руку в шевелюру і розворушив її, начебто це допомагало думати.

- У такому разі я піду з тобою! - не роздумуючи запропонувала Шарлотта.

- Ти полізеш у темну сиру дірку, де бігають щури? Будеш півдня без перепочинку брести по коліна у воді поряд із робітниками? Облиш ці вигадки, люба, навіть з твоєю фантазією важко вигадати щось подібне.

- Цього не знадобиться, - вона зупинила його на півслові. - Дай мені сказати.

Дерік присунув стілець і сів у центрі кімнати, зображаючи пильну увагу.

- Продовжуй! Я тебе уважно слухаю!

- Я не кажу, що мені самій не обов'язково лізти в шахту, але я була в селі, Деріку, і розмовляла з людьми. Більшість з них ніколи не дозволять жінці заткнути їх за пояс, вони підуть, просто візьми мене із собою!

- Щоб відчайдушна пані не обійшла чоловіків в хоробрості? - його рот розтягнувся в скептичній посмішці. 

Ні, варто було одружитися з Шарлоттою хоча б заради того, щоб побачити, на що вона здатна. Він мав би гніватись, але замість цього відчував себе щасливчиком, якого можуть кохати більше за власне життя. 

- Саме! Щоб не здатися боягузами поряд зі мною! - закінчила Шарлотта. - Сподіваюсь, у шахтарів немає таких самих прикмет, як у моряків, чи у них жінка «на борту» для них  теж до біди?

- Уявлення не маю! Але одне я знаю точно - на мене можливо, досі чекають наймані вбивці, а ще десь поблизу тиняються люди герцога. Ти відчайдушний шукач скарбів, Летті, але моє слово: “Ні”, ти не підеш.

- Тоді тобі доведеться мене замкнути! – з несподіваною впертістю промовила вона.

– Так і зроблю! - Дерік втратив терпець. Мало було непоступливих робітників і наляканих селян, то ще власна дружина вирішила йому суперечити.

Він схопився, впіймав Шарлотту за талію і відірвав від підлоги, а потім перекинувши, як варвар, через плече, попрямував до спальні, де опустив на ліжко. Обидва вони важко дихали і обличчя Шарлотти палало від гніву.

- Якщо залишиш мене тут – я вилізу через вікно!

- Тоді прив'яжу тебе до ліжка!

- Навіть не думай...

- Ні, міледі, ви мене слухатиметесь, або я не знаю, що з вами зроблю!

Покривало, акуратно розстелене на ліжку, сповзло на підлогу, Шарлотта схопилася рукою за полог і край обірвався, накривши їх обох з головою. Виплутуючи з-під важкої тканини, Дерік на секунду відпустив зап'ястя дружини, і вона з дивовижною спритністю вивільнилася з залізних обіймів. Його обличчя накрила хвиля розсипаного волосся, щоку обпалило гаряче дихання і в цій метушні їхні губи мимоволі торкнулися один одного.

- Відпусти! - видихнула Шарлота, перш ніж граф полонив її солодкий, привабливий рот. Дерік по черзі перехопив її руки й завів за голову, зупиняючи останні спроби до опору. Він розірвав поцілунок тільки коли напружене, як струна тіло дружини обм'якло і знову стало податливим. Як ведмежа хватка послабла, її руки обвили шию графа, а кінчики пальців ковзнули під сорочку. Він відчував, як гаряче від боротьби дихання змушує підійматися її груди під тісною сукнею і подумки послав до біса всіх творців модного вбрання.

- Деріку… - у тихому шепоті було щось неймовірно привабливе, але їй необхідно було сказати головне 

- Помовч, - граф зробив спробу закрити губи поцілунком, та вона вислизнула.

- Меня потрібно дещо знати, - очі Шарлотти гарячково блищали - вірний знак того, що її переповнюють почуття.

- Чорт забирай, Летті! Ти не знайшла іншого моменту? - він стиснув її в обіймах.

- Подивися на мене! Скажи, ти мене дійсно кохаєш? Я хочу бути твоєю половиною, другом, а не річчю, яку ти береш, коли захочеться, а потім залишаєш на самоті мучитись невідомістю!