Глава 17

Філіпп, який перебував у гарному настрої, не помітив нічого особливого в похмурому вигляді охоронця. Навпаки, зсунуті брови та губи, стиснуті в одну нитку, здавалися дуже кумедними, зважаючи на роль, яку для солдата приготували. 

- Слухай, Модесто, ми тут затіяли гру, але нам не вистачає однієї людини, не хочеш скласти компанію? - своє”прохання” двійник герцога виказав якомога ввічливіше, але всім було ясно, що воно не передбачає відповіді “Ні”. 

- Не знаю, ваша світлість, я не знайомий із правилами.

- Немає нічого простішого! Ти будеш ось тут, у центрі, я зав'яжу тобі очі. – Філіпп помахав шарфом Катріни. – Треба буде просто зловити того, хто до тебе торкнеться!

Охоронець покосився на держак у руках Філіппа:

- Торкнеться? – йому раптом спало на думку, що Катріна могла проговоритися, і тепер його просто хочуть віддубасити за «провину».

- Всього лише, але я впевнений, я у тебе хороша реакція, – посміхався Філіпп.

- І що робити з тим, кого я зловлю? 

Питання викликало сміх у всіх присутніх, але герцог подав знак мовчати. Треба було говорити з цим телепнем так, щоб він все зрозумів правильно.

- Ну, друже, уяви, що ти зараз не на службі! Не обов'язково валити його на землю та викручувати руки, тут усі свої!

Якби Філіпп не був підшофе, він би помітив, як блиснули в цей момент очі суперника. Загалом охоронцеві не надавали вибору – «прохання» було завуальованим наказом, який потрібно було виконати на втіху гостям. Хазяїн простягнув Модесто шарф – ніжна тканина ще зберігала запах парфумів Катріни і серце болісно стиснулося в грудях у закоханого. Під насмішки і голоси аристократів «жабі» зав'язали очі, а Філіпп перевірив надійність пов'язки і підштовхнув гравця до центру майданчика. 

Те, що відбувалося далі, мало нагадувало цивілізовану розвагу. Тички палицями, і затріщини посипалися на Модесто з усіх боків, але він досить вдало ухилявся, водночас прислухаючись до голосів. Потрібно було розібратися, де саме знаходиться так званий герцог Боуді, і невдовзі коханцю Катріни це вдалося. Під час чергового туше він перехопив палицю Філіппа і смикнув до себе. Герцог не втримався на ногах і за інерцією пробіг уперед кілька кроків. Інші гості зареготали, але сміх був не довгим. Модесто спіймав суперника за плече і не знімаючи пов'язки, завдав йому удару, який припав прямо в перенісся. З розбитого носа ринула кров, Філіпп ахнув і затулив обличчя руками. Учасники гри кинулися до дуелянтів, але «жабеня» вже встигло зірвати шарф з очей.

- Тут не всі «свої», ваша світлість, – промовив він напівголосно і бігом кинувся геть, на ходу ховаючи дорогоцінний шарф за пазуху. Поки двоє з гостей відводили побитого вбік, щоб посадити на землю, Годелот оголив клинок і з люттю на обличчі кинувся слідом за втікачем, посилаючи йому в спину попередження та погрози. До бійки справа не дійшла, боротися з панами начальник охорони не збирався, хоч і не поступався їм силою чи спритністю. У нього давно дозрів свій план викриття. Тепер, насолодивши душу помстою, Модесто стрибнув у сідло і так хльоснув коня, що він мало не скинув його на землю. 

Помітивши, що гра перейшла в бійку, жінки припинили свій невгамовний щебет. Катріні вистачило секунди, щоби все зрозуміти. Її «чоловік» з розбитим у кров обличчям, Модесто, що втік, переслідувач зі зброєю – закінчиться все це дуже погано! Вона сильно зблідла і не могла вирішити, до кого бігти насамперед. Годелот змушений був зупинитися і припинити погоню – гості приїхали в кареті та гнати за самотнім верховим було безглуздо. Переслідувач ледве переводив дух, на щоках горіли червоні плями, і він звернувся безпосередньо до Катріни. 

- У вас служить божевільний, міледі! Потрібно негайно його зупинити та заарештувати! Ще варто розібратися з тим, хто він насправді.

- Я знаю хто, і тепер я сама вживу заходів! – Катріна повернула на столик свою склянку і поспішила до чоловіка. 

Філіпп сидів, закинувши голову і весь одяг у нього був крові. Герцогиня витягла свою хустку і приклала її до обличчя нещасного, намагаючись заспокоїти лагідними словами. Близнюк Едвіна ніяк не міг прийти до тями після того, що сталося, він міг чекати чого завгодно, але не такої витівки від слуги! Все це виглядало дуже дивно і викликало в нього невиразні здогади. Ким би не був начальник охорони, він теж ховався під маскою, інакше не наважився б напасти на принца крові. Як тільки поранений повернув собі пристойний вигляд і зміг говорити, він відразу віддав розпорядження знайти Модесто хоч з-під землі, але, віддаючи наказ, уже був упевнений, що втратив одного зі своїх таємних ворогів.  

Це припущення було не так далеко від істини – охоронець, що втік, не мав наміру повертатися назад. Він виявився єдиним зі слуг і приятелів, які миттєво розкусили так званого принца, і збирався оприлюднити це. Не маючи ні зв'язків, ні гучного титулу, Модесто не міг бути прийнятий при дворі, де правила Ельфріга, але одна людина захотіла б поговорити з ним обов'язково... Зупинившись у заїжджому дворі, щоб змінити коня, охоронець написав коротку записку і сховав її халяву чобота. Через годину він був на місці і зажадав негайної аудієнції королеви-матері. Цей візит зламав плани одразу двом учасникам змови, і мало не коштував голови одному з них.

Саме тоді, коли записку принесли, королева була наодинці зі своїм коханим. Алехандро приїхав напередодні і раптово занедужав. Тепер біля його ліжка сиділа найдбайливіша і любляча доглядальниця. Вона тримала свого сердечного друга за руку і розважала розмовою, з тривогою промацуючи його частий пульс.  

- Мені шкода, що через мене ви змушені були залишитися, – сказав він тихим, стомленим голосом, - не варто було пропускати візит до Едвіна, він був би радий побачити вас на своєму святі. 

- Свят буде ще багато! – вона погладила коханця по щоці. – Ви, я впевнена, теж хочете побачити онучку. Зробимо це разом.

- Разом?! – він піднявся на подушках. – Йоханна, ви знаєте, що моє серце належить вам нероздільно, але ви не повинні компрометувати себе.