Глава 14

Кілька днів після події у шахті Дерік провів у ліжку. Маючи міцне від природи здоров'я, він швидко одужував, а дбайливий догляд графині ще більше допомагав стати на ноги. Вона дуже сумувала за сином, але щодня отримувала про нього звістки і була навіть рада, що не розривається між двома найближчими людьми. Єдине, що викликало у неї тривогу – похмуре мовчання чоловіка. Про зустріч з Едвіном він не сказав жодного слова і наказав Віллу тримати язик за зубами. Всоте граф прокручував побачену картину в голові і не міг знайти їй пояснення: хто і з якою метою позбавив волі принца і чому це сталося одночасно з нападом на нього самого? 

Ці тяжкі роздуми стали причиною постійного головного болю, але сьогодні вранці Шарлотта перервала їх появою в кімнаті чоловіка. 

- Вілл щойно приніс записку. Артур здоровий, все благополучно, – вона все ще крутила в руках уривок паперу, але дивилася при цьому кудись у далечінь. – І знаєш, я хотіла з тобою про нього поговорити.

- Про нашого спритного хлопця? – граф з подивом глянув на Шарлотту.

- Так, це стосується Вілла. Він дуже нам допоміг і навіть більше, якби тоді на дорозі йому не спало на думку відволікти шпигунів... Деріку, я хочу, щоб він залишився з нами, хочу подбати про його майбутнє! 

- А хіба він і так не живе під нашим дахом? Чи ти пропонуєш його всиновити? – судячи з збентеження, написаного на обличчі Шарлотти, граф був не такий далекий від істини і це викликало в нього мимовільну усмішку. Він упіймав дружину за руку і посадив на коліна. – Летті, у тебе прокинувся материнський інстинкт? Це тому, що Артура немає поруч, а займатися моїм вихованням... трохи запізно. Не обіцятиму тобі, що дам Віллу своє прізвище, але можеш не турбуватися, я зроблю все, щоб хлопець вийшов у люди. Хто знає, може колись він вирішить посвататися до моєї дочки.

- Дочки?! У тебе є ще одна дитина? – Шарлотту наче її облили крижаною водою – Від кого?

- Поки що немає, але я збираюся впритул цим зайнятися, – він продовжив розмову, обіймаючи її міцніше і намагаючись зберегти серйозний вигляд. – Мене так часто хочуть відправити на той світ, що нерозумно обмежуватись єдиним сином. Особливо, якщо виросте таким самим, як його батько.

Дерік закінчив цю повчальну фразу поцілунком, відібравши у Шарлотти можливість сперечатися далі. 

- Твоя рука, – вона обережно спробувала виплутатися з тісних обіймів, намагаючись не зачепити пов'язку.

- Руки у цій справі не головне...

- Ти невиправний, – вона підкорилася його раптовому пориву і потяглася назустріч губами, але зустріла лише глузливий погляд.

- Невже? А мені здавалося, що я сама галантність...

Шарлотта зітхнула, заплющуючи очі і заплуталася пальцями у темній гриві Деріка. Розмови про дітей змусили згадати тих жінок, з якими неприборканий граф ріс Джонс колись ділив ліжко. Досі вона вважала, що у своїх пригодах він просто «гасив пожежу», але що якщо це було не так? Якщо в нього справді росла позашлюбна дочка чи роман із якийсь із фрейлін існував не лише у ліжку, а й закінчився появою на світ бастрада? Шарлотта відчула болісний укол у грудях, і Дерік, спіймавши її за підборіддя, пильно глянув у вічі. 

– Скажи, в чому річ, Летті.  

- Ні в чому, - вона зніяковіла, дивуючись власним почуттям. 

- Коли навчишся гарно брехати, можеш спробувати ще раз. Не змушуй мене здогадуватися, мало про що я подумаю або про кого…

Сьогодення графа було сповнено кохання та сімейного щастя, але вологі очі Шарлотти змусили згадати про того, хто колись перейшов йому дорогу. Вона мовчала деякий час. а потім не втрималась:

- Скажи, Деріку, скільки їх було?

- Кого? – його брова здивовано поповзла вгору і граф піднявся на лікті.

- Твоїх коханок, у яких можуть рости діти. Я не знаю, чи зможу змиритися з цим…

- Цариця небесна! – такого він найменше очікував почути і не зміг стримати самовдоволену посмішку. - Люба, ти надумала ревнувати?! Це поганий знак, Летті, невже тобі не пощастило закохатися? Я вже не сподівався, що доживу до цього дня. 

Як і слід було очікувати, вона спалахнула і поспішила піти, але так просто втекти не вдалося. Скута обіймами свого неприборканого чоловіка, Шарлотта сильно пошкодувала про те, що так погано володіє собою. Він відверто насолоджувався зробленим відкриттям.

- Летті, ти неповторна! Якби ти вчинила скандал і жбурнула в мене келих з вином, як це роблять всі інші, я б не здивувався. Але ти дбаєш про мене, наче про немовля і бачиш, що я і на хвилину тебе не полишаю. Що до минулого… - він покрутив вуса, але очі були бешкетні, - можеш жити спокійно, я не пам'ятаю ні облич, ні імен і обіцяю тобі вірність до скону. Мені не потрібен ніхто, крім тебе, за однієї умови, звісно. 

- І якої же? – фарба ще не зійшла з її обличчя, а очі збуджено блищали.

- Якщо найближчими роками двадцять ти будеш такою самою, як зараз. Можеш зображати неприступну фортецю, я готовий і далі полювати за тобою, мій прекрасний трофей! І викинь з голови ці дурниці, а заразом і все, що ти вигадуєш, щоб ускладнити наше життя. 

Мир був укладений до задоволення обох. Шарлотті довелося ще деякий час вислуховувати жарти чоловіка, але до них вона давно звикла. Сімейну ідилію порушувала лише невідомість. Дерику не терпілося вибратися з чотирьох стін, але виходити з укриття поки що було надто небезпечно. Він, як і раніше, міг тільки строїти здогадки, і до них несподівано додалася ще одна. 

Під час обіду подружній тет-а-тет порушила появу Вілла. Хлопчина виконував усі дрібні доручення та робив це з живою участю, а зараз явно захекався, поспішаючи повідомити новини. 

- Ваша милість, я бачив на дорозі карету, такі в наших краях рідко бувають. Вона їде сюди, це точно! 

- Давно це було? – граф відсунув тарілку і одразу встав із-за столу.

- Хвилин п'ять тому. Я побіг короткою дорогою. 

- Добре. Передай, щоб двері нікому не відчиняли. Господині немає вдома, про господаря нічого невідомо, діятимемо за нашим старим планом. Подивимося, хто це до нас завітав без запрошення.