Глава 12

- Пані, вам не можна підніматися! – покоївка марно намагалася вмовити Катріну залишитися в ліжку. Три дні після пологів, про які прогулянки може йтися? Кажуть, у палаці королеву перевозили спеціальним візком, але для невістки така розкіш була недоступна. 

- Я ж не верхи збираюся кататися! – герцогиня піднялася і накинула халат. – Мені треба поговорити з чоловіком.

- Потрібно за ним послати...

- Ось що, – молода мати вперла руки в боки, – ти збираєшся вчити, що мені робити?! Ні? От і добре, а то миттю вилетиш геть! 

Катріна почувала себе чудово, пологи пройшли легко, дитина її не турбувала, і вона добре висипалася. Хвилювало її інше – що надумав Едвін? Вона ніколи не бачила його таким, здавалося він з цікавістю вивчає власну дружину і бавиться цим замість того, щоб вигадувати план помсти. Сунувши ноги в домашні туфлі, герцогиня вийшла зі своєї спальні і швидким кроком попрямувала до чоловіка, сподіваючись застати його вдома. Їй пощастило. Едвін не просто нікуди не поїхав, він спав! І це той самий жайворонок, який рідко коли піднімався пізніше сьомої ранку!

Підійшовши ближче, Катріна відсунула однією рукою полог. Світловолоса голова лежала на подушці, яку герцог обіймав, як дитина. Ковдра сповзла і майже нічого не прикривала, але при погляді на оголене чоловіче тіло герцогиня не зазнала жодного хвилювання. Її потяг до чоловіка зник дуже давно, і його змінило банальне виконання подружнього обов'язку. Немов відчуваючи на собі чийсь погляд, герцог поворухнувся і розплющив очі. Чкуусь секунду він, здавалося, не розумів де знаходиться, але швидко повернувся до дійсності на його обличчі з'явилася котяча посмішка. 

- Який сюрприз! Чи не хочете сісти? – він прибрав ноги, але ховатися навіть не думав.

- Дякую, але ні! 

- Даремно! Ну раз так, то, мабуть, мені доведеться встати!

Він позіхнув, потягся і скинув ноги з ліжка. Тепер його висока постать порівнялася з Катріною, і вона завбачливо відступила на кілька кроків. Чоловік підійшов до столика, хлюпнув в обличчя водою і озирнувся у пошуках одягу.  

-Ви так і мовчатимете, хочете, щоб я сам почав здогадуватися? -почав він. не повертаючи голови.

- Я думала ви самі розумієте. Нам треба вирішити, як ми житимемо далі. Ви запропонуєте мені поїхати зараз чи дочекаємось хрещення Флоренци? 

- Виїхати? – він завмер із рушником у руках. – Навіщо і куди, дозвольте запитати? 

- Едвіне, мені набридла ця гра! – вигукнула вона, більше не в змозі стримуватись. - Не знаю, з якою метою ви її затіяли, але досить! Ми не можемо жити разом, і ви чудово знаєте чому, до того ж... - Катріна не закінчила фрази. 

Під час цієї розмови вона дивилася чоловіку в спину і лише зараз помітила щось дивне.  Коли в будинку Річарда сталася пожежа, Едвін отримав опік. Від нього трохи нижче потилиці залишився шрам – невеликий, але помітний, його доводилося ховати під коміром. Нині цього шраму не було! У неї запаморочилося в голові. Ще вчора чоловік видався герцогині дивним, але вона списала це на дію вина. Сьогодні сумніви зросли ще більше. 

Катріна, як уві сні підійшла ближче і торкнулася пальцями до шиї чоловіка. Жодних слідів, навіть нагадувань. Цей раптовий дотик здався б йому приємним, якби не її мовчання та переляк, написаний на обличчі герцогині.

- До того ж що? Домовляйте, я хочу знати правду, – у його голосі з’явилися незадоволені нотки. – У чому річ, вам недобре?

- Ні, все гаразд! – герцогиня відступила назад і потяглася до дверної дужки.

- А я так не думаю! – її співрозмовник підхопив Катріну, проніс через кімнату і поклав у ліжко. Зняв з ніг туфлі, підняв вище подушку. Її груди часто здіймалися під тканиною сорочки і щоразу в розрізі показувалася вузенька смужка шкіри – ніжної та спокусливої. – Тепер краще?

- Я вже сказала, зі мною все гаразд. Поясніть, як це можливо... адже ви не...

Домовити вона не змогла. Якщо сказати таке вголос, то її вважатимуть божевільною! На превеликий подив герцогині, чоловік, який досі дбайливо укладав її в ліжко, тепер випростався і подивився їй прямо в очі з дивною усмішкою.

- Що ви хочете сказати, я не схожий на себе? Лякаю вас своєю поведінкою? У мене провали в пам'яті, і я не можу згадати, через що ми зібралися розлучитися? 

Замість відповіді вона відчайдушно замотала головою, думаючи лише про те, як звідси втекти.

- Не знаю, Катріно, як вам удалося так швидко мене розкусити! Чорт, мені здавалося, що вжитися в роль буде простіше, але якщо ви помітили підміну, - він зітхнув і потер підборіддя - так, я не той, за кого мене приймають! Це досить довга історія, не вдаватимуся в подробиці, скажу тільки, вам мене боятися нічого! 

- Відпустіть мене, інакше я закричу, – вона приготувалася дати відсіч. Серце билося як божевільне і Катріна відсунулася від незнайомця якнайдалі. 

- Я вас не тримаю! – він підняв руки, показуючи розкриті долоні. – Але якщо ви зараз і справді піднімете крик, це все тільки ускладнить! Вам ніхто не повірить, викличуть лікаря, накачають заспокійливим, а якщо наполягатимете, постараються ізолювати. Повірте, я знаю, про що кажу. Правила, за якими живуть у королівській родині, мені, на жаль, знайомі. Якщо ви вибиваєтеся з струнких рядів або виглядаєте хоч трохи неадекватним — це кінець! 

Катріна слухала його, і більшість слів пролітала повз, не доходячи до її свідомості. Ясно було одне – перед нею незнайомець, надзвичайно схожий на її чоловіка, і вона сама потрапила до його павутиння. 

- Що вам тут потрібно? – прошепотіла вона, підтягуючи ближче коліна, та обхопивши їх руками. – Де Едвін?

- А ви справді за ним сумуєте? – зло промовив двійник і його блакитні очі блиснули. – Що ж у ньому такого, що жінки самі падають до ніг і готові пробачити все на світі? Я чув, так, краєм вуха, що між вами вийшла сварка. На мою думку, герцог засумнівався у своєму батьківстві і наполягає на розлученні. Ви хочете його повернути?