Глава 10

Завантажений мішками віз виїхав на дорогу в сутінках. Попереду сидів чоловік середнього віку, позаду якого ще двоє – хлопчина і молодик, закутаний у плащ. У такий час рідко хто з мешканців залишав село, а отже, було менше сторонніх очей. Для тих, хто вирушав у дорогу, зберегти таємницю зараз було найважливіше – від цього залежала свобода і навіть життя одразу двох людей. 

Спочатку вся компанія їхала мовчки, уважно поглядаючи навколо, але незабаром дорога звернула в рідкісний пролісок, і людина, що ховалася під плащем, скинула каптур. Абияк сколоте довге волосся тут же розсипалося по плечах і при слабкому світлі заходу сонця стало зрозуміло, що це жінка в чоловічому вбранні. Вона ще раз озирнулася і відкинула убік рогожу, що накривала нехитрий вантаж. Між мішками примостився Дерік – тільки після довгих суперечок Шарлотті вдалося вмовити його виїхати потай, благо вірні їм люди готові були в цьому допомогти.

- Все гаразд, за нами ніхто не стежить! – вона перебралася ближче до графа і сіла поряд, спустивши ноги з краю воза. 

Дерік, кривлячись від болю, вибрався зі свого притулку і сів, привалившись спиною до мішка. Перев'язана рука не діяла, а від будь-якого зусилля мучив біль, і все-таки він був живий і виграв у черговій сутичці.

- Думаю, ми дістанемося якраз до темряви, поки непогано, – граф озирнувся на юного супутника, що сидів позаду Шарлотти - Вілле, схоже, мені доведеться ще раз покликати тебе на службу!

- Слухаю, ваша милість! – хлопчина нахилився до Деріка.

- Потрібно буде дещо перевірити. Я побоююся, що вдома на мене чекають не надто приємні товариство, хоча навряд чи вони вирішать, що я повернуся сьогодні, особливо в такій компанії – він глянув на Шарлотту і губ торкнулася посмішка. Графиня в чоловічому костюмі – він і уявити не міг, що вона здатна на подібну трансформацію!

- Що я маю робити? 

- Перелізеш паркан, це ти сподіваюся, зробиш запросто. Оглянешся. Якщо помітиш щось підозріле – повернешся і даси знати, якщо ні - постукаєш і попередиш слуг. 

- Деріку, а якщо його зловлять? – Шарлотті зовсім не подобалася ідея підставляти хлопця.

- Скаже, що шукав чим поживитись, – граф облизав пересохлі губи. – А ось що робити з вами, моя люба, я поки що не вирішив. Слухатися мене ви явно не збираєтесь.

- Ні, не збираюся! Навіть не намагайтеся від мене позбутися! 

Дерік обхопив дружину за шию і одним рухом притягнув до себе. Тепер їхні обличчя були такі близькі, що дихання торкалося її вуха.

- Я надзвичайно ціню твою відданість, але ти маєш бути зараз із сином, Летті! З рештою я розберуся сам!

- По-твоєму я не згадую про нього щохвилини? Але подумай сам, якщо тебе вважають убитим, то за кого візьмуться тепер? – вперше Шарлотта пішла на те, щоб відкрито сперечатися зі своїм упертим чоловіком. – Ці люди спробують мене купити, а якщо не вийде, шантажуватимуть. Поки Артур у безпечному місці, у них це не вийде! І потім... я не готова стати вдовою! 

- Міледі! – голос Вілла змусив їх перервати розмову – На дорозі два вершники!  

Розмірковувати було ніколи. Шарлотта пірнула вниз, Дерік потяг за край рогожі, і вони завмерли, тісно притулившись один до одного. Залишалося тільки нерухомо лежати, затамувавши подих і прислухатися до кожного звуку. Незабаром візок, що рівномірно підстрибує на вибоїнах, зупинився. Хтось перегородив дорогу мандрівникам та заговорив із батьком Вілла. 

- Куди це тебе несе на ніч глядючи, пане добрий? – голос був низький, з хрипотою.

- Та ось, відправляю сина у навчання. Нема чого годувати зайвий рот. У мене їх п'ятеро! 

- А засвітло, отже, часу не знайшлося? Щось тут не так, беззбройний, з пацаном, та ще й з повним возом мішків, я б не ризикнув їхати наодинці! 

- Та що тут цінного, пане, овес та пшениця – яка з мене ще оплата буде? 

- А може ти когось ховаєш, га? Чи чув, що вранці у селі поранили королівського гоф-фур'єра? 

Настала тиша. Шарлотта притиснулася до Деріка, вічуваючи кожен удар його серця. Поки вона лежала, подумки звертаючись до всіх святих, граф непомітно дістав ножа з халяви, розраховуючи свої сили. Довго битися він не зможе, але одного вкласти встигне. 

- Якщо нас розкриють – біжи! – прошепотів він на вухо дружині і так стиснул пальці, що вони побіліли. – Негайно, чуєш мене, Летті! 

Замість відповіді вона міцніше вчепилася в одяг і майже перестала дихати. Кроки наближалися. Почувся характерний звук – незнайомець вийняв клинок із піхов. Тепер він обходив візок, навмання протикаючи мішки і з кожною секундою наближався до втікачів. Здавалося ще секунда - і їм прийде кінець!

- Пане, дивіться! – це був голос Вілла – Там хтось є! Он там, у яру! 

- Ти впевнений? Щось я нічого не бачу? 

Саме в цей момент порив вітру поворухнув гілки дерев, крізь які проникали сріблясті відблиски місяця. Невідомий відразу кинувся до свого коня і без зайвих міркувань направив його в об'їзд схилом, захоплюючи за собою свого супутника. Настала хвилинна пауза. 

Шарлотта тихо застогнала і впустила голову на груди чоловіка. У такій смертельній небезпеці вона не була ще жодного разу! Дерік провів рукою по її волоссю, але не встиг сказати ні слова, як віз рушив з місця і покотив удвічі швидше, ніж до цього. Піднявши рогожу, граф помітив, що вони змінили курс і їдуть зовсім не до його маєтку. Натомість втікачі звернули з головної дороги і покотили через лісок – благо листя на деревах вже почала опадати, а повний місяць дозволяв орієнтуватися і не впасти в найближчий яр. Знадобилося нескінченних десять хвилин, щоб зрозуміти – переслідувачі їх втратили, пустившись хибним слідом. Тільки тепер можна було вибратися з укриття і зітхнути на повні груди.

- Де ми знаходимося? – Дерік першим підвівся, прислухаючись до нічних звуків. Десь ухнув птах, вітер поворухнув крони дерев і обдав розпалене обличчя прохолодою. 

- Щоб довго не пояснювати вам, ваша милість, років зо два тому ми з Віллом ставили тут пасіку. Місце тихе, можна до ранку перечекати, а там вирішимо.