Глава 5

- Впевнений, що це спрацює? – пан Алехандро, який колись був наближеним до її величності, а згодом перетворився на зубожілого аристократа, хмурив брови, дивлячись на свого гостя. – Ти маєш бути поблизу, але так, щоб тебе не спіймали! 

Його співрозмовник, який ховався за високою спинкою крісла, посміхнувся у відповідь. 

- Абсолютно впевнений! У мене чудове прикриття, кращого просто не придумаєш! Дівча не знає ні мого справжнього імені, ні ким я є насправді. До того ж вона сама боїться до смерті, щоб нас не розкрили.

- Я не був би так упевнений у жінках, особливо у служницях. Як правило, їх найпростіше купити!

- Ти не розумієш, батьку, ця дурненька Мод закохана по-справжньому. Ти ж не заперечуватимеш, що це все змінює? Вона – дочка звичайного молочника і раптом роман з благородним лицарем. Ні, вона не ризикуватиме, швидше втратить місце і повернеться до села. 

Алехандро пройшовся по кімнаті, перебираючи плечима від неприємної прохолоди. Йому ставало дедалі важче утримувати будинок і зберігати імідж багатої людини. Це вимагало постійних витрат, а грошей у такого марнотратного гуляки завжди було в обріз. Віконт давно розорився б у пух і порох, але доля, як завжди, виявилася до нього прихильною. Король помер і розчистив дорогу до серця жінки, яка любила його безоглядно, попри непереборну відстань. Майже через двадцять років розлуки королева, нарешті, прийняла коханого у своєму будинку, і їхні стосунки запалали новою пристрастю. 

Щоправда, поки що доводилося зберігати таємницю, але розважливий віконт був майже впевнений, що це ненадовго. Вже давно у нього визрів план і таємна «зброя» майже була готова до дії. Залишалося лише продумати все у деталях.

- Гаразд, залишимо це поки що. Настав час перевірити твої здібності до каліграфії. Лист короткий, але постарайся, щоб почерк був схожим. Я роздобув зразок, ось!

Алехандро поклав на стіл листок, складений у кілька разів і до нього простяглася тонка рука з довгими пальцями. 

- Ну треба ж... - хмикнув гість, – та він майстер епістолярного жанру! Мені доведеться писати в тому ж тоні?

- Ні, так далеко заходити ми не будемо. Думаю, достатньо буде кількох рядків. Згадаємо лише два імені: графині та її дитини. Цього вистачить, щоби розпалити пожежу…

- А якщо ні? – автор листа не поспішав виконувати прохання. Він погравав пером, так і не зробивши жодної позначки на папері. – Що до молодої герцогині? Я чув, Катріна та ще цукерочка. 

- Честолюбна. Гарна собою. Абсолютно байдужа до чоловіка, – коротко повідомив Алехандро. – Я знаю це зі слів королеви, а вона рідко помиляється у людях. Залишимо Катріну про запас, та, інша, підходить для нас набагато більше, тож будь добрий, займися справою! 

Через годину все задумане вдалося здійснити у ідеальному вигляді. Лист був написаний і захований у кишені людини, яка непомітно залишила будинок віконта. Невідомий сів у поштову карету, і залишаючись ніким не впізнаним, проїхав більшу частину шляху. Він попросив зупинитися недалеко від села, розплатився і, накинувши на обличчя каптур, став невидимкою на тлі туману, що згустився.  

Осінній ранок видався холодним, і мандрівник кутався в плащ, раз у раз ступаючи в калюжі, що утворилися після дощу. Зупинився він тільки біля кам'яної огорожі, що поросла мохом і плющем. Стіна виявилася досить високою, щоб перегородити шлях небажаним гостям, але в одному місці її було неважко перетнути. Знадобилося лише забратися на шовковицю, що росте поруч, що не склало труднощів молодому довгоногому чоловікові. Він подолав перешкоду за хвилину - особливо зручним цей шлях був ще тому, що виводив до задніх споруд. Тепер можна б спокійно йти на зустріч, на яку, він був певен, чекали з нетерпінням! 

Невідомий бував тут і раніше, до того ж не раз, і впевнено пересувався двором. Двері комори були вже відчинені, він безшумно пробрався всередину і став чекати. Незабаром почулися тихі кроки, а потім відсунулася засувка. Дівчина, яка увійшла всередину, схвильовано озирнулася на всі боки.

- Філіппе! – прошепотіла вона, рухаючись навпомацки, поки чиясь рука не спіймала її за рукав.

- Я тут, – чоловік притяг її ближче і обійняв. – Ти запізнилася, щось трапилося?

- Хазяйка мене затримала. Артур вередує, і вона наказала приготувати йому солодкого молока. Уявляєш, уночі хтось пробрався до будинку! Графиня нічого не розповідає, але у спальні дитини знайшли ніж на підлозі, який жах!

- Жах – це коли я бачу тебе один раз на тиждень, – заявив нетерплячий кавалер, обіймаючи кохану ззаду. Його руки вже дісталися пишних грудей, але служниця, бентежачись, спробувала вивільнитися. Розмова напевно перемістилася б у затишніший куточок і принесла багато приємних хвилин, якби не раптова поява одного зі слуг. Конюх графа, а це був саме він, йшов, зіщулившись від холоду та позіхаючи на весь рот. Хлопець присвиснув, підзиваючи собаку, але той, як на зло, з гавкотом кинувся до комори і почав скребти лапами двері. Щоб припинити це неподобство, молодик нагородив пса слівцем поміцніше і пригрозив дати стусану – не вистачало ще розбудити господарів! Що могло роздратувати безглузду тварину, він зрозумів тільки, коли підійшов ближче.

Зазвичай замкнені двері виявилися відкритими. Значить, або хтось ховався всередині, або обніс графа і витяг запаси їжі. Поруч із коморою не було жодних слідів, але заходити всередину беззбройним було надто ризиковано, тому конюх про всяк випадок озброївся вилами і взявся за ручку дверей. 

- Гей, друже! –попередив він, заглядаючи всередину – Провалюй звідси, поки цілий!

Відповідь була несподівано. Удар і підніжка, що прилетіла за ним, змусили хлопця впасти. З очей ледь не посипалися іскри, він встиг розглянути тільки силует чоловіка, який тут же метнувся у двері. Мод, що ховалася в темряві, затиснула рота, щоб не закричати і притулилася до стіни. На щастя, конюх не постраждав і відбувся лише розбитим носом, тому відразу кинувся слідом за непроханим гостем. Собака, надриваючись, гавкав біля паркану, і він побіг на його голос.