Глава 3

Шарлотта даремно намагалася заснути, не допомогли навіть лавандові краплі Марти. Вона лежала в темряві і чула, як унизу пробило дванадцяту, отже, Дерік сьогодні вже не повернеться. У голові проносилися картини – одна гірша за іншу: то чоловік з ножем у грудях, то Едвін, який вимагає повернути йому сина. Вночі, це всім відомо, страхи подвоюються, але тихі кроки за дверима не були плодом уяви. 

Шарлотта відірвала голову від подушки та прислухалася. У будинку точно хтось був, вона навіть розрізнила ледь помітну смужку світла, що рухалася коридором.  Рука сама пірнула під подушку, де лежав ніж, захований саме для такого випадку. Намагаючись не дихати, навшпиньки пройшла до виходу і притиснула вухо до дверей. 

Поскрипування половиць віддалялося, мабуть непроханий гість йшов просто до дитячої, що розташована по сусідству! Кричати і кликати на допомогу Шарлотта не наважилася, щоб не нашкодити Артуру, вона тільки міцніше затиснула в долоні ножа і безшумно вийшла в коридор. Якщо це шпигун чи найманець Едвіна, Шарлотта готова була віддати життя, аби не дозволити торкнутися власної дитини! Надто багато вона пережила через примхи принца…

Двері в дитячу були прочинені, мерзотник навіть не потурбувався про те, щоб загасити свічку. Зазирнувши всередину, графиня побачила високий силует у поношеному плащі, що схилився над ліжечком. Ні про що більше не думаючи, вона кинулася до дитини. Блиснуло лезо, сильна рука стиснула зап'ястя і змусила випустити зброю. Не встигла Шарлотта і оком моргнути, як уже стояла спиною до ворога, а його лікоть стискав шию, не даючи дихнути. Кров стукала у графині у скронях, коли невідомий схилився до її вуха і прошепотів:

- Що ти твориш, Летті, я міг тебе вбити! – Дерік розтиснув лещата і спіймав під руки дружину, яка майже втратила свідомість. Довелося підхопити її і віднести до спальні, щоб не розбудити дитину.

- Боже, ти до смерті мене налякав! – Шарлотта насилу віддихалася і сіла, вдивляючись у темряву. Дерік виглядав розсерженим і стурбованим одночасно, але навіть зараз - в двох кроках від себе вона впізнала його хіба що по голосу.  – Як ти увійшов? Я не чула жодного звуку! 

- Через задні двері, щоб нікого будити. Я й уявити не міг, що ти здатна на таке! Напасти з ножем... добре, що я впізнав про твої кроки.

Граф підвівся, щоб запалити свічку і скинув плащ, який явно належав кільком власникам і побачив багато чого в цьому житті. У свічнику залишався маленький недогарок, але навіть при слабкому вогнику було видно убоге вбрання Деріка і він, не повертаючись, пояснив причину маскараду. 

- Довелося помінятися з однією доброю людиною. На мою думку, він залишився дуже задоволений, а я зміг злитися з «благородним» суспільством. 

Подробиць Дерік розповідати не став, насправді він не просто віддав волоцюзі свій одяг, а й для більшої правдоподібності провів вечір із місцевими картярами, яким навмисне програвав та наливав за власний кошт. Добре, що граф мав міцний шлунок, така випивка і їжа точно була не для шляхетної людини. Тим часом ця коротка розповідь ніскільки не заспокоїла Шарлотту, скоріше стривожила ще більше. Надто добре вона знала свого запального чоловіка і відчувала, що йому є що приховувати.

- Якщо ти повернувся посеред ночі, значить щось дізнався... Будь ласка, не мовчи! 

- Так, дещо. У наших краях з'явився гість, – Дерік стягнув сорочку і брязнув пряжкою від ременя, все ще стоячи до дружини спиною. Здавалося, що він уникає дивитися їй у вічі чи тягне час. – Мені не пощастило поговорити з ним, бо цей прощілига втік дорогою. Схоже, що йому хтось допомагає чи він має укриття крім старої шахти.

- То ж в шахті справді ховається той ченець? Хочеш сказати, ти його бачив?!

Дерік почекав з відповіддю, бо йому не подобалося, як розвертаються події.

- Бачив. Його спину на шляху з села і можу сказати, що ховатися він вміє не гірше за щура. Кілька разів я його майже наздогнав, якби ж не темрява…

- То ти пройшов пішки вісім миль? – вона здивовано піднялася на чоловіка, який нарешті розтягнувся поряд на м'якій перині. Він нього пахло дешевим вином і димом, але душу Шарлотти поступово зігрівало тепло і спокій.

- Враховуючи те, куди він прямував, мені дуже не хотілося, щоб ти ночувала одна, – Дерік повернув голову і його губи трохи здригнулися, - але якщо ти тримаєш для непроханих гостей ніж під подушкою, я буду спокійний. Хоча, скажу тобі, вбити людину, навіть коли вона пролізла в твій дім, не так легко, як ти думаєш!

Він відкинув ковдру і потяг Шарлотту за руку, змусивши підвестися. Іменний кинджал, що дістався від батька, граф завжди тримав при собі, ця звичка з'явилася ще в юності, коли він щодня наражався на небезпеку. Скільки крові він пролив, скільки разів захищав його честь і честь предків!

- Візьми, – скомандував Дерік, вклавши їй клинок в руку і не чекаючи згоди, – затисни міцніше, великий тримай палець зверху, якщо не хочеш, щоб тобі його зламали. Тепер зігни лікоть. Бити треба швидко, наприклад, сюди – він показав на згин руки, - або тут – лезо торкнулося шиї, - а якщо тебе зіб'ють з ніг – бий під коліном! Буде багато крові, але ти встигнеш втекти. Можна, звичайно, потрапити і в серце, але це складніше!

Граф схопив дружину за зап'ястя і тепер вістря кинджала впиралося йому в груди. Шарлотта спробувала розтиснути пальці, але Дерік тільки сильніше за них стиснув. Його очі гарячково блищали. Божевільна гра тривала нескінченно довгих кілька секунд, а потім він раптово відпустив руку Шарлотти. Клинок упав на підлогу.

 - Вибач, мені не треба було стільки пити! - близькість і тепло її тіла змусили повернутися в реальність, відганяючи болючі сумніви. Тінь минулого розбудила у ньому бурю почуттів. Цей слимак принц, його інтиги, числені втарти та біль, через які вони пройшли! Здавалося ще трохи – кров закипить від ревнощів і перетворилася на лаву.

Дерік обхопив Шарлотту за талію та пригорнув до себе. У лещатах обіймів вона здавалася безпорадною і настільки близькою, що легко було вловити кожне зітхання. Піддаючись почуттям, що наринули, граф поклав долоню на потилицю своєї полонянки і стиснув, владно накриваючи рот губами. Його шалені дотики викликати трепет, Шарлотта перестала чинити опір і закинула руки на шию Деріку, повертаючи поцілунки, що переривалися гарячим, хмільним диханням.