Глава 1

На площі Бика юрмився народ. У самому її центрі височів сніп, зібраний з колосків жита, пшениці та вівса, а поряд красувалися кошики яблук, гарбуза та гори стиглого винограду. Серед цієї пишності стояв глашатай і його голос раз у раз губився серед вигуків і сміху.

 - Гей, заберіть від мене руки! – хлопчина марно намагався уникнути розправи, але його стягли з прилавка, на який він видерся, і зі сміхом підштовхнули до почесного гостя. – Ваша милість! Я намагаюся прищепити тутешнім селюкам манери і розповідаю, як поводитись на святі, але бачите, що з цього виходить? Мене нагороджують одним тумаками!

- Почесне заняття, доведеться за тебе заступитися, – чоловік, до якого звертався глашатай, виділявся з присутніх і зовнішністю, і одягом. У ньому змішалися природна шляхетність і фізична сила, що викликали мимовільну повагу.

Дерік Рос Джонс відносився до тих рідкісних землевласників, які могли приїхати на свято врожаю, і тепер на нього були звернені майже всі очі. Граф поплескав молодика по плечу і сунув йому в долоню пару монет. На знак подяки той відважив уклін ледь не до землі і, гордовито розправивши плечі, пройшов до прилавка, де торгували вином. 

Для Деріка приїзд в село був не просто знаком особливої поваги, а й спробою відновити своє становище, яке похитнулося. Гроші... він втратив майже все після того, як потрапив у немилість, а великі побори – непопулярний захід.

Його думки перервали нові вигуки. Багато голів обернулися у бік місця, де чоловіки влаштовували улюблену забаву – змагалися у силі та спритності. Окрім стрілянини з лука та кулачних боїв, де селяни «вибивали дурницю з голови», популярною була і ще одна розвага. На козлах встановили величезну колоду, а на лавці навпроти влаштувалися троє суддів, включаючи старосту.

Завдання було не з простих – поставити найглибшу зарубку сокирою. Гора монет поступово зростала в кухлі, встановленому прямо на землі - приз належав найсильнішому, і голоси поділилися порівну: коваль чи старший лісоруб. 

Саме цієї  миті до зборища підійшов невідомий, одягнений як звичайний паломник. Зношений плащ був підв'язаний обрізком мотузки, з рукава виглядали дерев'яні чотки, а обличчя повністю приховував каптур. Хоча одяг його був старим та звичним для ока, чоловік дивним чином виділявся з наповту. Можливо це була постава людини, яка ніколи не звикла клянятись, а можливо, надмірна цікавіть до видовищ, огидних богомольцям. Як би там не було, незнайомець зупинився і вихопив поглядом Деріка, що виглядав міцним, здоровим і задоволеним життям.   

- Хто ще готовий кинути виклик Адріану?! – загорлав ведучий. – Що, більше нікого? Робіть ставки! Дівчата, сміливіше, від вас приймаються поцілунки!

Паломник наблизився до графа і кинув у кухоль жменю мідяків. Нічого особливого, ось тільки рука, що виринула з-під одягу, була надто білою, тонкою та випещеною... Жебрака відразу відтіснили - поява Рос Джонса ще більше підняла градус пристрасті. Люди розступилися, звільняючи дорогу графу, який скинув куртку і поворушив плечима, щоб розігрітися перед забавою. Селяни схвально зашуміли.

- Ваша милість?!

- Хто додасть трохи монет за графа Деріка Рос Джонса?

- Адріане, дивися, щоб не втратив свій титул і наречену разом з ним!

Яких тільки вигуків не було чути у збудженому натовпі! Заспокоїлися всі нескоро, тільки коли староста подав знак і двоє перших учасників зробили зарубку. Свист і сміх говорили самі за себе – жоден не зміг прорубати дерево досить глибоко, щоб обійти Адріана. На зміну їм прийшли ще двоє та обох лісоруб переміг з «однієї лівої». Граф чекав, посміюючись і тримаючи складені руки на грудях. Коли настала його черга, народ розпустився ще більше і трохи притих. Всім було цікаво, на що здатний шляхетний пан, якщо в його руках не шпага і не кинджал.

Дерік був у тому настрої, коли йому захотілося розважитися, він поплював на долоні, зважив сокиру і навіть спробував пальцем її вістря, і тільки потім замахнувся. Удар припав майже на те саме місце, де стояла зарубка Адріана і судді відразу кинулися заміряти і порівнювати мітки.

- Абсолютно однакові, щоб мені луснути! – закричав недавній глашатай, що протиснувся в натовп – Порівну! Пане граф, половина виграшу ваша!

- Вина на всі гроші, нехай наливають охочим! – Дерік залишився цілком задоволеним результатом.

Під захоплені вигуки він вибрався з майданчика, де веселощі тільки починалися, і пошукав очима дружину. Незважаючи на святковий настрій, щось смутно його турбувало і це було невиразне передчуття, яке зростало з кожною хвилиною... Граф відчував спиною чиюсь присутність і прискорив ходу.

На щастя, довго розшукувати Шарлотту не довелося. Він здалеку побачив її поруч з особою, яку, зазвичай, звідусіль гнали у три шиї. Циган не любили ніде, але на святі попит на них раптово сильно зростав, бо хто не хотів дізнатися про своє майбутнє?

- Пані, позолоти ручку! – циганка була молода і красива, зовсім не схожа на згорблену стару з сивими патлами. – Всю правду скажу! Не віриш?

Шарлотта вдала, що слова звернені до когось іншого і відвернулася, але чорнява ворожка і не думала вгамовуватися.

- Ну, не хочеш, як хочеш, я й так все бачу! Дві доріжки у тебе, пані, і на руку не дивитимуся! З одного боку, коханець, а з іншого чоловік!

- Ось що, не говори тут дурниць! – графиня не на жарт розсердилася.

- Ай, яхонтова моя! Думаєш тебе Зара боїться? - циганка вперла руки в боки, блиснувши чорними очима, - Я нікого в цьому світі не боюся і ніколи не брешу! А щоб ти мені повірила, озирнись, сама все й побачиш!

Шарлотта стрепенулася, але саме в цю мить скрипаль, який давно чекав моменту, взявся за справу і дівчата утворили коло, у яке постаралися втиснутися кілька молодиків. Пропускаючи їх уперед, Шарлотта мимоволі відступила і її погляд упав у натовп.

Трохи осторонь, там, де були збудовані прилавки для торговців, підліток років дванадцяти відчайдушно чинив опір одразу трьом нападникам. Справа закінчилася б для нього погано, і графиня вирішила обов'язково втрутитися, щоб припинити неподобство. Вона вже прямувала до місця події, але її випередив незнайомець. Це був високий чоловік у паломницькому одязі, і за його появою учасники бійки кинулися врозтіч. Незнайомець допоміг підвестися поваленому, але той не відразу зважився підняти очі і стояв, витираючи розбитий ніс рукавом.