Запах її волосся був таким знайомим і привабливим... Кімната, занурена в темряву, не дозволяла розгледіти риси обличчя, але Едвін відчував, вгадував за дотиками та солодким ароматом волосся – це могла бути лише одна жінка. Він жадібно поцілував пухкі солодкі губи. «Ти сумувала?» – слова потонули в новому поцілунку, до якого домішувався смак терпкого вина та пекучого бажання. Навіщо було питати? І без слів ясно, що ніякі перепони та час не могли їх розлучити! І все-таки його мучив страх. Здавалося, варто на мить роз'єднати обійми, і вона вислизне, зникне знову, як бувало раніше…
Едвін розплющив очі і сів у ліжку, важко дихаючи, ніби його облили крижаною водою. Пройшло вже достатньо часу, щоб забути Шарлотту. Роман принца крові з дружиною підданого не приніс нічого, крім розчарування та гіркого осаду. Скільки зусиль він поклав, щоб вирвати з серця спогади! Ні до чого було ворушити таке минуле, але сни... від них не стало порятунку.
Можливо справа була ще й в тому, що останні кілька місяців його спальня пустувала. Дружина, на яку всі покладали такі надіїї, нарешті їх справдила. Катріна була на восьмому місяці вагітності і зводила всіх примхами, потребуючи постійної уваги. Що до швидкоплинних зв'язків герцога, всі вони виявлялися напрочуд короткими і одноманітними.
Так не могло продовжуватись далі і рішення прийшло на думку несподівано. Едвін накинув халат і влаштувався за письмовим столом. Абияк накидавши записку своєму повіреному, герцог подзвонив і вручив листа заспаному камердинеру.
- Відправ це негайно і попередь, що я сьогодні чекаю відповіді!
- Так, ваша світлість... І якщо дозволите, в мене також є доручення, – камердинер зам'явся, було видно, що приносити ранкову звістку йому зовсім не в радість.
- Боже, тільки не кажи, що це знову моя дружина! – Едвін запустив пальці в розпатлане волосся. Він відчував неймовірну втому від своїх обов’язків перед некоханою, капризною жінкою, яка весь час вимагала уваги та його присутності.
- Її світлість просила зайти до неї, коли ви підніметеся!
- Я все ще сплю, – випалив герцог, – і спатиму до обіду, ні, мабуть, до самого вечора!
Він грюкнув дверима. Якби не обов'язок і необхідність обзавестися спадкоємцем, Едвін ніколи більше не побажав би мати дітей. Поява дитини несла з собою плутанину і нескінченну низку проблем, до того ж він не відчував жодної ніжності до Катріни ні як до дружини, ні як до матері. Герцог навіть пошкодував, що, на відміну від сходу, жінки не живуть на своїй половині, куди можна приходити тільки коли цього хочеться.
Одночасно з досадою десь у глибині душі сколихнулися забуті почуття. Вони були пов'язані з первістком, якого Едвін втратив разом з коханою, а це було надто боляче… Він не встиг вдосталь потримати Артура на руках, коли дитину викрали. Іноді в розпачі він все ще шукав винного і готовий був підозрювати навіть власну матір! Адже це вона своїми настановами допомогла поставити крапку, навіть не підозрюючи, що час розпалив його бажання знову.
Сам не свій, Едвін поринув в солодкі спогади. Щоб не перетинатися з дружиною, він залишався у своїй кімнаті майже до полудня, поки нарешті не прибув чоловік, на якого герцог так чекав. Стефан служив ще при дворі його матері і знав Едвіна з дитинства, відчуваючи до нього майже батьківську прихильність. З його приїздом герцог відчув полегшення, у всякому разі так буде простіше, ніж залишатися в вічній невідомості.
- Слава Богу, я вже думав відправляти посильного вдруге! Сідай, мені треба обговорити з тобою одну справу! – Едвін нетерпляче вказав на стілець, хоча сам вважав за краще походжати по кімнаті.
- Я вас слухаю. Якщо питання стосується коштів…
- Ні, це тут ні до чого, – перебив його Едвін, зайнятий зовсім іншими роздумами. – Мені потрібно зібрати інформацію про одну людину!
- Чим я можу допомогти? Для цього ваша світлість має людей, а якщо справа серйозна, можна звернутися до пілера…
- Справа стосується лише мене, і я не хочу розголошення! Стефане, я живу серед лицемірів, мені нема кому довіритися з того часу, як не стало Блора, але в твоїй відданості я можу не сумніватися, адже так? Найми людей, тільки не від мого імені, і дізнайся все, що можна про Деріка Рос Джонса.
- Я так гадаю і про його сім'ю теж? – помовчавши відповів Стефан.
Він, звичайно, був у курсі стосунків герцога, хоча історія вийшла дуже скандальною і її постаралися якнайшвидше зам'яти. Така цікавість не привела ні до чого доброго, але герцог був непреклонний.
- Так, ти як завжди проникливий, - ухильно відповів він.
- Можу я бути відвертим? – повірений ретельно підбирав слова, щоб висловити свої побоювання, які росли з кожною хвилиною. – Ви поділитеся зі своїм старим слугою, навіщо вам знадобилося ворушити минуле? Думаю, найкраще залишити все як є. Корона збагатилася за рахунок майна вашого підданого, у вас є чудова родина і скоро з’явиться нащадок. Що до стосунків, які у всіх трпаляються в юному віці, мене це, звичайно, не стосується…
- Саме! Це тебе не стосується! – спалахнув Едвін. - Просто зроби, про що я прошу і не тягни з відповіддю!
Цей гнів швидко минув і змусив відчути провину. Герцог і сам не міг відповісти на запитання: навіщо йому дізнаватися новини про Шарлотту. Що він хотів почути? Що вона страждає наодинці? Що Дерік розлучився з дружиною і кинувся у всі тяжкі? Чи боявся відчути себе забутим, викинутим з життя, в якому ці двоє були щасливі?
То була просто нестерпна внутрішня сверблячка, потреба під будь-яким приводом почути її ім'я. Чортові поети! Схоже вони мали рацію і своє перше кохання не так просто було витіснити навіть у новому, облаштованому житті.
Мати нерідко нагадувала Едвіну, що давно настав час дорослішати. Минулого місяця відбулися урочистості з приводу повноліття принца – знаменна дата, яка ніяк не вплинула на його характер. Тепер він жив в очікуванні новин, щоб при першому випадку використати свій шанс, і така можливість незабаром представилася, щоб звести давніх суперників і нагадати про палке кохання.
#1891 в Любовні романи
#43 в Історичний любовний роман
#436 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 12.09.2024