Епілог

- Мамо! Ну ж бо! Швидше!!! – маленька дівчинка із каштановими кучериками бігла попереду.

Ця весна була теплою і сонячною. Легкий вітерець розносив по вулицям ніжні червоні пелюстки квіток. Сьогодні у центрі міста офіційно відкривали Світове древо. Тепер, кожної зими Древо накривали прозорим скляним куполом, який захищав його від холоду, а весною цей купол знімали, коли на древі розцвітали перші квіти. На це видовище збиралися подивитися майже всі містяни. Також в Елестру приїжджали люди з усієї Каторії. Вже десять років тут ходить легенда про те, що як подивитися на перші квіти з коханою людиною, любов буде лише квітнути і навіть сама доля вас не розлучить.

- Міо, почекай! Не біжи! – ледь встигала за нею матір.

- Тіка? – окликнув її хтось із натовпу, - Канетіка, це ти?

- Оооо, Лео! – жінка зупинилась, - Міо, негайно повернись! Любий, наздожени її, прошу.

Її чоловік кивну і, швидко цьомнувши її у щоку, побіг за малою. Канетіка обернулась до знайомих.

- Давно не бачились, Лео, Айріс, - привіталась вона усміхнено.

- Чудово виглядаєш, - Айріс, що міцно тримав Лео за руку, щиро посміхнувся, - як ти? Вже повернулась до роботи?

- Так, працюю! Поки мене не було, Майдена непогано справлялась!

- О, то Май все ж таки залишилась на посаді твого заступника? – спитав Лео, - вона як? В порядку?

- Більш ніж, - кивнула Тіка, - працює майже без вихідних. Омеги її обожнюють. Вона серед них наче своя, хоч і Альфа. А як ви? Чула, ваша кав’ярня увійшла у ТОП-5 закладів міста!

- Так і є, - гордо промовив Айріс, - ти б якось зайшла до нас, а то була лише на відкритті. Привела б Міо, ми як раз тестуємо нове дитяче меню! Лео готує надзвичайні еклери!

- Обов’язково, - Тіка опустила погляд на руки чоловіків, - нові обручки?

- Наші стосунки тепер офіційні, - сонячно прощебетав Айріс, підтягнувши Лео до себе.

- Припини, - засміявся той, - люди ж…

- Ви не змінюєтесь, - Тіка обняла їй обох, - так рада вас бачити. Дуже скучила.

- А може якось випʼємо всі разом? Запросимо Май, Каеде, - запропонував раптом Айріс, - все ж таки, зовсім скоро десята річниця…

Погляд Лео на мить згас. Наче відчувши його настрій, Тіка також посмурніла. Але, швидко опанувавши себе, голосно зітхнула.

- Так, потрібно всім разом випити, - сказала вона, - Нарі любила імбирне пиво. Думаю, потрібно купити побільше.

- Так, - усміхнувся Лео, - імбірне пиво, білу рибу та неприємності. Обожнювала.

- І той бісів Альфа, він що любив? – хмикнув Айріс жартома.

- Він любив Нарі, - сумно посміхнувся Лео.

- Мамо, мамо!!! Я щойно таке бачила!!! – до трійці підійшов чоловік Тіки, на руках він тримав Міо, - там біля Древа у натовпі!

- Що, доню? – Тіка ніжно погладила її по щоці, - вже побачила квіти?

- Там дівчина стоїть така красива! З рожевим волоссям, як в легенді! Схожа на цукрову вату!

- Що?.. – Тіка випустила сумку з рук.

- А біля неї принц! Як з легенди! З гарними очима!!! – із захватом продовжувала говорити Міо.

Лео і Айріс зірвались з місця. Розштовхуючи людей, вони бігли крізь натовп. Лише надія, примарна надія… минуло вже десять років. Що вони хотіли побачити?.. Лео зупинився, вхопивши коханого за руку. Попереду, у черзі до Древа стояли двоє. Високий Альфа з білосніжним волоссям. І Омега, яку він тримав за руку, з волоссям схожим на цукрову вату. Опалений шрам на обличчі Альфи, ледь помітні порізи на руках Омеги. Її посмішка, його впевнений погляд. Лео і сам не зрозумів, як по щоках покотились сльози.

- Нарі!!! – голосно закричав він у натовп.

Дівчина завмерла і повільно обернулась.

- Давно не бачились, - посміхаючись, промовила вона.