Розділ 20

Альфа та Омега

Нарі та Ноа мчали вулицями Елестри. У місті панував хаос. То там, то тут було чутно вибухи, піднімався пил, дим застилав шлях. Люди у паніці намагалися втекти з вулиць, сховатися,  бігти якомога далі від Арени. Крики, дитячий плач та звуки стрілянини і боротьби заповнили місто. Нарі все ще намагалась осмислити все, що відбувалось тут і зараз. Ноа міцно тримав її за руку.

Перед воротами Арени, на зустріч їм вибір Айріс.

- У Тонері остаточно фляга свистанула! – нервово прокричав він, крізь шум і постріли, - треба валити звідси!

- Його потрібно зупинити!!!

- Нарі, - Айріс вхопив її за руки, - я знаю, що твоє почуття справедливості сильне і непереборне! Але ми нічого не можемо зробити!!! Зараз тут буде загін Альф і почнеться справжня бійня між підконтрольними Тонері і підлеглими Адельсона! Незалежно від того, хто переможе, Омегам не вижити! Розпочнуться нові чистики! Нам не вижити! Треба тікати!!!

- Але Древо!..

- Нарі, Айріс правий, - торкнувся її плеча Ноа.

- Та як ти не!.. аа.. що?! Ти погодився зі мною? – остовбенів золотоволосий, - серйозно?

- Забирай Лео, забирай Нарі! – сказав Ноа, - відведи їх у безпечне місце! А я піду розберусь з цим божевільним.

- Тобі не прорватися до нього! – Айріс вказав на Арену, - він на балконі! Дивиться на це шоу звисока! Там близько п’яти десятків зомбованих Альф! Це ідіотизм! Ні, це звичайно, дуже сміливо! Але все рівно ця сміливість межує з ідіотизмом!!!

- Ноа, я піду з тобою! – Нарі вхопила його за руку, - ми підемо разом!

- Нарі, - Ноа притягнув її до себе і поцілував, - я обов’язково тебе знайду!

Його рик був настільки різким, що навіть Айріс похитнувся. Тіло Нарі впало йому на руки, він ще раз торкнувся губами її чола і обережно передав дівчину Айрісу.

- Пообіцяй подбати про неї, - сказав він тихо.

- Пообіцяй повернутися! – стукнув його у плече Айріс, - вона не може втратити ще й тебе.

- Я повернусь. І знайду її, - кивнув Ноа.

І зник.  

***

Ноа проривався крізь зомбованих Альф з боєм. Удари сипались градом, та він усіма силами намагався нікого не покалічити. Він розумів, що вони не усвідомлюють, що роблять. Але від цього було ще важче. Він вже пропустив багато ударів, на шкірі з’являлось все більше подряпин та саден. Чийсь кулак розбив йому губу. У якийсь момент Ноа подумав, що це було дуже необачне рішення, кидатися у натовп Альф і намагатися йти напролом до Тонері. Як мінімум, потрібно було лишити весь цей натовп на Альф, які зачищали периметр від інших бойовиків Сигми.

Навіть будучи домінантним Альфою, він був не всемогутнім. Сили явно були не рівними. Ще мить і його збили з ніг. Рик не діяв, тим більше, що він не міг використати його за призначенням. У думках було лише обличчя Нарі, як вона плаче, коли він не повернеться. Ноа прикрив очі на мить. Та раптом чиясь сильна рука висмикнула його з натовпу зомбованих Альф.

- Вмерти тут вирішив?! – почув він роздратований голос Майдени.

- Дякую, Май,  - підвівся на ноги Ноа.

- Виглядаєш як потріпана ондатра, - усміхнулась дівчина.

- Сама не краща, - юнак змірив її оцінюючим поглядом.

Майдена примчалась сюди також з поля бою. Одяг на ній був розірваний і брудний, обличчя було трохи подряпане, а кісточки на кулаках збиті. Вона важко дихала, була виснажена. Все ж таки, Нарі не повністю вилікувала її після того, як її побив Ноа під контролем Тонері.

- Йди далі, - сказала Май, - я тут затримаюсь.

- Ти не впораєшся сама! – спробував запротестувати Ноа.

- Я не сама, - знизала плечима дівчина, - мені потрібно протриматися до приходу Кае.

- Але Кае!..

- Знаю! – обірвала його Майдена, - я знаю. Але не недооцінюй його. Він рівний по силі твоєму батьку! До того ж, він заприсягся не помирати, доки не розповість Нарі правду.

- Значить, це правда він?

- Будемо зараз обговорювати це чи ти все ж спробуєш врятувати світ, Адельсон?! – прикрикнула на нього дівчина, - хутчіш! Рухайся!!!

Ноа кивнув дівчині і побіг далі. На шляху йому все ще зустрічались бойовики Сигми. Бети, які знали його, вже зрозуміли, до чого все йде. Вони не ставали на його шляху. Зомбовані Альфи, що чекали на нього попереду, були особистою охороною Тонері. Він обрав їх сам і завжди тримав при собі. Один з них з клану Йомія, вогняний Кріс, а другий – з клану Зіра, про нього Ноа знав лише те, що його поклик високо оцінюється навіть у родині Адельсонів.

Увірвавшись на балкон, де сидів Тонері, Ноа одразу зрозумів, що легко не буде. Його зустріли два недружелюбно налаштовані Альфи. Сам Тонері ліниво обернувся до нього.

- Ммм… Ноа, хлопчику мій, ти все ж таки тут, - посміхнувся він хижо, - виглядаєш не дуже. Може б тобі перепочити?

- У пеклі всі перепочинимо, - усміхнувся Ноа, - знешкодь бомби, Тонері. І я збережу тобі життя!