Розділ 17

Світове древо

Це був найсолодший ранок. Тут, у підземному бункері Сигми, він був найсонячнішим у їхньому житті. Ноа прокинувся перший. Нарі лежала поряд, ковдра сповзла з її плечей, оголивши тендітну спину. Він схилився до дівчини і зарився носом у її м’яке волосся. Запах її тіла зводив з розуму. Вона була таке тепла, така ніжна, така бажана. Її рівне дихання заспокоювало, давало відчути себе живим. Всі ті відчуття, емоції, які охопили їх цієї ночі, були настільки яскравими, такими пʼянкими. Коли Ноа пригорнув її до себе, вона тихенько промурчала щось нескладне і відкрила очі. Зустрівшись з ним поглядом, її щоки почервоніли. Ноа ніжно поцілував її.

Ще декілька годин вони провели у ліжку. Ноа не хотів відпускати її від себе. Лагідно гладив плечі, торкався ключиць, вдихав аромат її волосся, цілував теплі від сну щоки. У його руках вона була ніжна, здавалась зовсім крихітною, беззахисною. І в той же час, він знав, якою сильною може бути ця дівчина. Сильнішою навіть за нього. Бездоганна омега. Його омега. Її присутність здавалась найсолодшим сном у його житті. Здавалось, якщо вона зникне з його поля зору, то зникне назавжди, лишивши по собі лише маленький, почервонівший слід укусу на його плечі. Вона зробила це підсвідомо, у пориві пристрасті та бажання. Та варто їй було вкусити, тіло його наче пробрало струмом. У глибині душі він сподівався, що слід від її укусу не зійде ніколи.

Ближче до обіду їм все ж таки довелось вибиратись з ліжка та рухатись у справах. Ноа мав повернутися до своєї групи та проговорити плани на майбутнє. Попри все він лишався одним із основних бійців Сигми і багато хто бачив у ньому захисника та надію на перемогу. У Нарі особливих справ вдень не було, тому, намагаючись не натрапити на очі Тонері, вона просто безцільно блукала коридорами бункера. В одному з коридорів вона натрапила на Майдену. Альфа виглядала не дуже привітною. Але варто їй було підійти поближче, вона розпливлась у лукавій посмішці.

- Хтось непогано провів цю ніч, - присвиснула вона.

- Я не… це не те, що ти думаєш, - пробурмотіла Нарі.

«Бісів нюх Альфи» - подумала вона про себе.

- Так-так, - відмахнулась Май, - чому ти тут?

- Не знала, чим себе зайняти, - сказала дівчина, - тому прогулююсь, намагаюсь привести думки до ладу.

- Думаєш за те, що сталось вчора?

- Ти… памʼятаєш?! – Нарі остовбеніла, - але Ноа!..

- Ноа домінантний Альфа. Він набагато сильніший за мене і, в даному випадку, це більше проблема, - знизала плечима Май, - ти хіба не знала? Чим сильніший рик, тим слабший він перед впливом поклику домінантного Омеги. Такий от парадокс.

- Я вже нічого не розумію.

Майдена огляділась та, переконавшись, що поряд нікого, взяла Нарі за руку.

- Ходімо, покажу дещо, - сказала вона тихо.

Альфа потягнула Нарі за собою. Вони декілька разів звертали і врешті-решт опинилися у вузьких, не освітлених коридорах. Їм все частіше стали траплятися іржаві решітки, яка Май з легкістю піднімала та відсувала в сторону, даючи Нарі пройти вперед. Нарешті, попереду замайоріло бліде світло. Пройшовши під ще одною решіткою, Нарі завмерла. Це була Арена, але зовсім інша, не така, яку вона звикла бачити. Багато вкритих пилом та зіпсованих часом крісел, сцена, погнуті кріплення софітів. Це місце виглядало так, наче раніше тут давали концерти для широкої публіки. А в центрі Нарі побачила його. Велике і моторошне, але в той же час таке величне і могутнє коріння світового древа. Єдиний промінь світла падав від самісінької його крони крізь крихітну прогалину у бетонній стелі.

- Я приходжу сюди, коли мені потрібно подумати, - тихо промовила Майдена, пройшовши повз приголомшену Нарі.

- Це місце… ми знаходимось під Ареною? – пошепки спитала дівчина.

- Ага, - кивнула Май, - взагалі, тут заборонено знаходитись, тому що занадто близько, небезпечно. Мало хто знає, як сюди пройти. Тому це стало моїм таємним прихистком.

- Це справді коріння Світового древа?

- Як бачиш. Колись, це місце також було Ареною. Тут співали і танцювали, проводили концерти та урочисті церемонії. Коли ще древо було зовсім маленьким. Тепер одні руїни.

- Май.

- Га?

- Як ти опинилась у Сигмі?

- Ммм… я з клану Лотаріс, це побічна гілка клану Нейс.

- Нейс? – питання в очах Нарі було більш ніж очевидне.

- Так, - кивнула Май, - Альфи клану Лотаріс виховуються аби служити в секретаріаті клану Нейс. Мене готували в асистентки жінці, яка мала стати дружиною твого батька.

- Ви його знали?

- А хто ж не знав. Видатна особистість. Знаєш, під час свого навчання я зустріла декого. Нас постійно возили в гетто, тренувати рик на омегах. Там я познайомилась з Еріком. Правда, називати його на ім’я мені заборонялось у присутності вчителів і наглядачів. 34-12, його порядковий номер. У мене був слабкий, так і не мутувавший рик. Настільки слабкий, що поклик омеги навіть не міг мене зачепити. А Ерік міг… лише на нього я реагувала. А він на мене. Я стала навідуватись до нього частіше. Ми багато розмовляли. І я закохалась. Це взаємно було, але сама розумієш… Альфи і Омеги… але потім спадкоємець Нейсів втік разом з тою Омегою… кхм… з Ліндель. Тому що кохав! Він надихнув мене. Його вчинок дав мені сил і впевненості.