Розділ 12

Тонері

Хочеш щось сховати – поклади на видне місце. Це фраза ідеально описувала базу Сигми, яка знаходилась прямо під корінням Світового древа. Колись, тут був бункер, який мав захистити людство від туманності. Але Світове древо створило барʼєр, Елестра почала розбудовуватись і дуже швидко про бункер всі забули. Він знаходився настільки глибоко, що більше нагадував загублені катакомби, яких навіть на карту не наносили.

Спустившись підземним тунелем, Ноа йшов вздовж підземного струмка, брудного та смердючого. В його голові все ще звучали слова Айріса. «У тебе буде всього лише один шанс». Заглибившись у свої думки, Ноа ледь вивернувся від удару. Металевий дріт зі свистом пролетів у нього над головою. Відскочивши в сторону, альфа приготувався до бою. Але миттєво його запал згас.

-Трясця! Вбити мене вирішила?! – вилаявся він.

- А чого вештаєшся тут як приблуда якась?! – дівчина вийшла з-за рогу, - рик мій не відчув, датчики проігнорував! Не схоже на тебе, Ноа!

- Задумався… - пробурмотів юнак, - а ти тут що робиш?

- Я… це… - дівчина замʼялась, - просто обходила тунелі. Та і взагалі! Це я маю питати! Де ти був весь цей час?! Що за запах на тобі?! І ці поранення! Звідки вони?!

- Зустрівся з одним із клану Йомія, - знизав плечима Ноа, - не репетуй так.   на місці? Мені потрібно з ним поговорити!

- А де ж йому ще бути, - кивнула дівчина, - ходімо. Скажи, ти був у гетто? Від тебе несе омегою.

- Так, бачився з Айрісом.

- Запах належить не Айрісу. Ти наскрізь просочився цим запахом. Наче… я думала, тебе це зараз не цікавить.

- Не розумію про що ти, Май, - відвів погляд юнак.

- Але Ноа!..

- Мене було поранено. Айріс і ще одна омега мене врятували. Вона лікувала мене весь цей час. Що не так? Говориш так, наче я десь загуляв!

- А це не так?

- Ця омега – наша ціль! – голос Ноа став металевим, - якщо щось тебе не влаштовує, то можеш зайнятися цим питанням сама.

Він обігнав дівчину і пішов попереду. Май трохи затрималась, дивлячись йому в спину.

- Ти пахнеш так, наче хотів поставити на ній мітку, - прошепотіла вона.

***

- Хах, подивіться хто повернувся! Це ж наш хранитель! – привітався з Ноа охоронець-бета на воротах у бункер, - ти де пропадав?

- У мене була незабутня екскурсія західним гетто, - на бік усміхнувся хлопець.

- А ми вже хвилюватися почали, що ти не повернешся, - задумливо промовив охоронець, - Майдена останні два дні тільки те й робила, що сварилась з Тонері. Вимагала дати їй дозвіл піти шукати тебе.

- Гатер, - шикнула дівчина, - це обовʼязково?!

- Пробач, пробач, Май, - розсміявся охоронець, - не думав, що це таємниця. Враховуючи, що ти все таки втекла на його пошуки сьогодні. Але, як я бачу, далеко не зайшла.

- Ти серйозно? – обернувся до неї Ноа, - у Сигми не так багато боєздатних Альф.

- Тим більше! Втратити єдиного домінантного Альфу неприпустимо! – випалила дівчина.

- Так-то ви обидва маєте рацію, - раптом почувся тихий, ніжний голос, - але ви обоє ослухались мене.

Ноа обернувся. До воріт, у супроводі ще двох бет крокував Тонері. Цей домінантний Омега, навіть тут, у жовтому світлі підземної бази, виглядав наче квітка, що розквітла у надрах пекла. Від нього завжди чувся яскравий, солодкий аромат. Ноа він здавався занадто різким. Поряд із Тонері, він завжди був напружений, так, наче чекав нападу. Поряд із ним ніколи не було спокійно. Лідера Сигми легко було сплутати з жінкою. Він був невисокого зросту, мав витончені риси обличчя, пухнасті вії, тонкі губи. У нього було довге лавандове волосся, яке він сплітав у косу і хитрі, сірі очі. А ще ніжний, оксамитовий голос, який примушував тремтіти від захвату кожного, хто його чув.

-Ноа, - звернувся він до юнака, - ти затримався.

- Були причини, - відповів Ноа і, напевно, вперше не відчув тривоги, знаходячись поряд із лідером, - я саме прямував до вас. Ми можемо поговорити?

- Для тебе у мене завжди знайдеться час, - задумливо окинувши його поглядом, промовив Тонері, - за мною.

Опинившись за дверима кімнати Тонері, Ноа мимоволі напружився. Він завжди почував себе тут наче у клітці. Омега пройшовся по кімнаті і опустився у своє крісло. Його очі недобре зблиснули.

-Ноа, - просмакував він його імʼя, - я не бачу 13-22.

- Я не зміг її переконати.

- Ти витратив стільки часу марно, - похитав головою омега, - ти ніколи не підводив мене, дорогенький. Що сталося?

- Власне, це те, про що я хотів поговорити, - почав Ноа, - я б не хотів вплутувати у це Нарі.  

- Нарі? – скинув брови Тонері, - як мило. Чому ж раптом?

- У Сигми стане сил усунути правлячий клан і без її поклику, - промовив юнак, - її регенерація не настільки важлива, я вважаю. До того ж, вона дуже наївна, переконана пацифістка. Я думаю…

- Ноа, хлопчику мій, - прошепотів солодко Тонері, - я не просив тебе думати. Я наказав привести одну омегу. Одну конкретну омегу.