Розділ 10

Він і вона

Коли Нарі прокинулась, кімната була залита місячним сяйвом. Небо було чисте, ні хмаринки. Місяць виглядав велично в оточенні сузір’їв. Та погляд дівчини зупинився на ньому. Він спав у кріслі навпроти неї. Такий безтурботний і спокійний. У місячному світлі його волосся здавалось срібним, а мужні риси обличчя ще виразнішими. «Гарний…» - знову промайнуло в голові дівчини. Наче відчувши на собі її погляд, Альфа відкрив очі. 

- Вже прокинулась? – сонно спитав він, - ти як? Хочеш пити? Я тут зробив…

Він схопився і за мить повернувся зі склянкою води у якій плавали декілька скибок лимону.

- Ді підказала?

- Так. Вона і її брат тебе привели. Ти ще наче при тямі навіть була.

- Не пам’ятаю… - потерла скроні Нарі, - як додому потрапила… нічогісінько. Донесли і добре. Ти вечеряв? Хм… скоріш за все ні. Зараз зготую щось.

- Не потрібно, я приготував, доки ти спала.

- А, тоді… давай я покликом!..

- Думаєш, зараза доцільно використовувати енергію життя на мене?

- А чому ні? Ти ще не до кінця зцілився, я ж обіцяла вилікувати тебе.

Юнак подався вперед до неї і торкнувся долонею її подертої щоки. Від неочікуваності Нарі відсахнулась, але вперлась у спинку дивану. Альфа був занадто близько, так, що вона могла відчувати його ледь вловимий аромат м’яти і озону.

- Давай спочатку ти зцілиш себе.

- Я себе не можу, лише когось.

- Не бреши мені, - голос альфи став тихим і низьким, - ти боїшся, що тобі не вистачить енергії на зцілення когось іншого. Тому і не лікуєш себе.

- Це не так…

- Саме так, - Ноа дивився їй прямо в очі, - ти постійно намагаєшся покращити навички зцілення інших. Але зовсім не стараєшся розвивати власну регенерацію.

- Ти помиляєшся, - дівчина відвела погляд, - так, добре, я можу себе зцілювати. Та я не бачу у цьому сенсу. Не така вже й серйозна травма. Подряпина.

Ноа зітхнув і поставив на стіл аптечку.

- Чомусь, я знав, що ти це скажеш. Давай хоч промию. Не рухайся, будь ласка.

Він перехилив антисептик на шматочок бинту і знову наблизився до дівчини. На цей раз Нарі не тікала. Вона дозволила йому обробити рану сподіваючись, що у приглушеному світлі кімнати не видно, як горить її обличчя. Цікаво, що Ноа також думав саме про це. Хоч вираз обличчя його і був серйозний та зосереджений, на щоках його проступав рум’янець.

- Не боляче? – запитав він, складаючи аптечку, - повечеряєш? Я нагрію.

- Ні, дякую… - промовила вона, - ти, напевно, втомився зі мною сидіти.

- Це не так, - похитав головою Ноа, - тим більше, що ти зробила для мене набагато більше.

- Просто повернула борг.

Погляд альфи став трохи розчарованим. Наче у песика, який сподівався на шмат м’яса, а потримав кашу.

- Ноа?

- Так?

- Чому ти, домінантний Альфа, приєднався до Сигми? Вони ж, наче, за права омег борються.

- Хмм… а хіба має значення Альфа ти чи Омега, коли мова йде про справедливість?

- Думаю, ні, - задумливо промовила Нарі, - але… нічого без причини не трапляється.

- Ну, тут ти маєш рацію, - зітхнув Ноа, - думаю, у мене просто не було іншого рішення. Довга історія… та і не цікава зовсім.

- Я не поспішаю, - Нарі сіла на краєчок дивану, - і мені… правда цікаво.

- Нас з дитинства навчають, що Альфи – то вершина харчового ланцюга. Сильні та витривалі, з неймовірними бойовими навичками. Не обділені інтелектом, вродою, а ще до біса успішні. Але, є нюанс. Ти ж знаєш, що жінки-альфи майже всі безплідні? Кажуть, це плата за обдарованість і вдачу, з якою народжуються Альфи. Саме тому і існують ферми, на яких омеги стають сурогатними матерями для Альф. Не найкраща участь, але й не найгірша. Є шанс прожити трохи довше, ніж на Арені. Іноді, якщо вгодиш Альфі, який тебе обрав – зможеш жити у достатку і безпеці. Але ціна тому – твоє тіло, яке перетворюють на інкубатор. Ти народжуватимеш доти, доки це буде потрібно твоєму господарю, або ж доки дозволятиме ресурс твого організму. А потім, Альфа вчинить з тобою так, як забажає. Житимеш безбідно або ж тебе викинуть, як непотрібну річ – це лотерея.

- О, так… - пробурмотіла Нарі, - життя Омеги – просто фестиваль!

- Омеги – це просто ресурс. Так вважають більшість Альф. Моя мати була інакшою. Вона була доброю і чутливою жінкою, яка думала про інших більше, ніж про себе. Вона була переконана, що якби не Омеги – цей світ давно б вже загинув і Альфи, котрі цього не розуміють, цілковиті дурні. Омеги, що віддають енергію життя свого поклику Древу – герої. То чому ми маємо ставитись до них як до рабів?

- І як така жінка примудрилась вийти заміж за Сайфера Адельсона?

- Її думки не спитали. Родина моєї матері – це клан рецесивних Альф. Вони майже на самому дні ієрархії серед Альф Каторії. Їхній рик слабкий і не мутує у здібності. Але мама все рівно була особливою. Вона могла народити. Коли про це дізнались у клані Адельсон, то вирішили за будь-яку ціну її отримати. Тож, клан Хокай просто продав її Сайферу. Буквально. За гроші і місце у раді директорів корпорації.