Розділ 5

Рик

Нарі прокинулась від дивного булькаючого звуку. Останнє, що вона памʼятала, це те, як Лео мив посуд у неї на кухні. Наче, вони повечеряли. Діона, як завжди, заснула першою і Лео не став її будити. Нарі накрила її ковдрою, а потім… потім і сама заснула поряд. Протерши очі, Нарі змусила себе прокинутись.

Крізь напівпрозорі фіранки у кімнату проникало бліде вранішнє світло. Небо було затягнуте сірими хмарами, накрапав дощ. Нарі обернулась. Поряд із нею лежала Діона. Дихання її було важким, нерівномірним, наче зриваючись, вона намагалась вдихнути, але в неї не виходило. Нарі торкнулась її чола, дівчина горіла. Сітка вен пульсувала на її шиї.

- Трясця… - вилаялась дівчина, - невже знову…

- Нарі… - відкрила очі Діона, - добрий ранок.

- Та яке там! – Інарія вскочила з ліжка і кинулась до шафи, - болить щось? Де твої ліки?

- Скінчились, - тихо промовила Ді, - я забула за них. Нападів давно вже не було… тож, я подумала…

- Думати – це не твоє, - пробурмотіла Нарі, - я зараз у місто збігаю. Все принесу. Покличу Лео, він приготує тобі кашу на сніданок.

- Нарі, почекай… - закашлялась Діона.

- Ну що?!

- Побудь зі мною ще трохи… - Ді вхопила дівчину за манжет, - зовсім трошки.

- Але ліки…

- Я не помру, якщо ти не принесеш їй негайно. Це просто застуда.

Нарі безсило опустилась на краєчок ліжка. Діона стисла її долоню.

- Холодно? Дати ковдру?

- Просто посидь зі мною…

Ді мала слабке здоровʼя з дитинства. Окрім генетичної хвороби камелії, яка уражала внутрішні органи, вона хворіла щоразу, коли змінювались сезони. Нарі ненавиділа ці дні. Їй було незручно, не комфортно. Тому, варто було Діоні захворіти і вона намагалась втекти. За ліками, готувати їжу, прибирати кімнату, щоб було свіже повітря. Вона була готова робити що завгодно, аби не сидіти у ліжка Ді. І не бачити, як ледь помітно із неї витікає життя…

Страх знову побачити, як помирає близька людина, був сильніший за бажання знаходитись поряд. Це було боляче. І Діона це знала. Вона розуміла всі її страхи. Ще коли вони були дітьми, Нарі старалась бути поряд кожного разу, коли та починала хворіти, розважати її. Та коли їм виповнилось по 16, все змінилось. І чим старше вони ставали, тим сильніше просідало здоровʼя Діони. Нарі була фаворитом, який відчував будь-які зміни у живих організмах. Вона могла лікувати себе і інших. Тож, вона найкраще за усіх лікарів знала, у якому стані Ді. І від цього, знаходитись поряд із нею було нестерпно.

- На Арені цього року буде багато жертв, - пошепки сказала Діона.

- Не говори дурниць, - Нарі дивилась у вікно, уникаючи її погляду.

- Зима була холодною, весна зовсім не сонячна. Літо не буде дуже гарячим. Древу потрібно перезимувати. І якщо під час етапу зацвіте лише одна квітка, для другої потрібно буде…

- Ді! – роздратовано випалила Нарі, - ми зробимо все, аби цього не сталось.

- Ти все ще віриш, що від нас щось залежить?

- Ні, але… це така маячня! Омег всього 7% від всього населення. Якщо всіх пустити в утиль, що тоді робитимуть Альфи без своїх ферм?! Людство і так вимирає…

- Ну, бети, на відміну від Альф можуть народжувати, тож, вимруть хіба що самі Альфи і ми разом із ними, якщо вони того забажають.

- Якщо помре Древо – нам всім кінець, - скрушно похитала головою Нарі.

Ще деякий час вони сиділи мовчки, а потім Діона знову закашлялась, дихання її знову стало переривчастим. Нарі схопилась на ноги.

- Піду покличу Лео, - сказала вона, - чекатимете на мене тут.

- Нарі, не тікай, - Діона спробувала схопити її за руку, але на цей раз не вийшло.

- Я не тікаю, - сказала дівчина, - я просто схожу за ліками.

- Можна попросити Лео.

- Я краще у місті орієнтуюсь!

- Нарі, досить! – раптом зірвалась на крик Ді.

Фіолетові очі зблиснули у вранішньому світлі і сгасли. Нарі завмерла на порозі.

- Кожен раз, варто мені захворіти… ти тікаєш. Настільки тобі важко бути поряд? Я для тебе тягар?

- Не кажи дурниць… - Нарі відвела погляд, - просто я набагато швидше. І хочу допомогти. В якості сиділки Лео немає рівних, тож… Ді, правда, пробач. Так буде краще. Я покличу його…

Вона відкрила двері і мало не врізалась у хлопця.

- Хотів запитати чи ви будете снідати, - спантеличено почав він, але замовк, поглянувши через плече Нарі.

- Посидь із нею, я за ліками! – оминаючи його, вибігла Нарі, - я швидко.

Лео дивився їй в слід, а потім зайшов у квартиру. Діона на нього не дивилась.

- Знову тікає… - прошепотів юнак, - Ді, не злись на неї, прошу. Вона переживає це по своєму.

- Ага… - пробурмотіла собі під ніс дівчина, - я знаю.

«Ти ж краще за будь-кого знаєш, що ті ліки мені не допоможуть» - промайнуло у неї в голові.