Розділ 4

Тістечко

- Це вражаюче, 13-22, - промовила наглядачка, дивлячись у монітор, - це дуже і дуже цікаво.

- Та що ви, - награно здивувалась Нарі, - щось змінилось?

- Твій поклик вже мутував, - промовила бета із бейджем Амелі Ауріс, - але продовжує розвиватися. Якщо подивитися на минулі графіки, він став значно потужнішим. Скажи, ти вже намагалась зцілювати когось окрім себе?

- Ні, - похитала головою дівчина, - не було можливості.

- Треба буде обов’язково спробувати, - Амелі зробила помітки в особовій карті Інарії, - чекатимемо відповіді від головної лабораторії та професора Широ. Але більш вірогідно, що тобі призначать нові тренування. Цього року ти знову виходиш на Арену.

- Зрозуміло, - відповіла Нарі, - я можу йти?

- Так, можеш бути вільна, - кивнула наглядачка і вказала на двері, - сподіваюсь, у нас більше не буде проблем?

- Більше мені дозвіл у день огляду ніхто не підпише, тож, так. Проблем не має бути, - знизала плечима Нарі, - на все добре, пані Ауріс.

Нарі покинула будівлю корпорації і попрямувала до центральної брами. Оминувши декілька будинків, зустрівши по дорозі кількох знайомих, вона швидко вийшла на головну вулицю. Сьогодні погода була по-весняному теплою. Сонце періодично то ховалось, то виринало з-за сірих хмар. Вітер був тепленьким, а повітря вологим. Нарі тихенько раділа цій весняній атмосфері. Біля брами її знову зустрів Кае.

- Ну? І куди ти знову?

- Хотіла трохи поповнити запаси кави, - дивлячись у бік, відповіла дівчина, - тут її ніде не дістанеш.

- Проблем сьогодні не буде?

- Та не така вже я і проблемна, - пробурмотіла дівчина тихо.

- Просто запитав, - на бік усміхнувся Кае, - гарного дня.

- І вам.

Якщо Елестру поділити на кола, то вийде так: центр – це коло Альф, найбагатші будинки, найдорожче життя, Світове древо, друге коло – багаті бети і рецесивні Альфи, третє коло – бети з середнім рівнем життя, четверте коло – околиці, що межують з бетонною стіною гетто. Тут все найдешевше і навіть Омеги можуть щось придбати для себе. Було і п’яте коло, воно знаходилось безпосередньо під стіною, що відділяла гетто від інших районів Елестри. Саме тут вчора Нарі і втрапила в халепу. Проходячи повз той самий провулок, вона відчула, як по спині пробігли мурашки. А ще… якось підсвідомо, вона очима почала шукати бету, який вчора її виручив. Але, звичайно ж, його ніде не було видно.

Пройшовши п’яте коло, вона вийшла на ринок четвертого. Тут царювали бети. Багато крамниць працювали за принципом «гроші не пахнуть». Але були і такі, які Омег обслуговувати відмовлялися. Їх Нарі завжди намагалась оминати. Дійшовши до знайомого вже магазинчику, вона штовхнула старі дерев’яні двері. Дзвоник видав коротенький іржавий писк, привернувши увагу продавця, що стояв за прилавком.

- О, моя люба фаворитка, - посміхнувся він, - як справи? Що нового?

- Вам видніше, Френку, - відповіла дівчина сухо, - за брамою новин мало. Хтось помер, когось привезли новенького, комусь надали статус фаворита і поставили у таблицю на Арені.

- А сама? Потрапиш на Арену у цьому сезоні?

- Поставите на мене? – хитро зблиснули фіолетові очі фаворитки.

- Дивлячись, хто буде твоїм противником, - загиготів Френк, - не дивись на мене так ображено. Я ціную свої гроші.

Френк був чоловіком великим, кремезним. Як і більшість бет, нічим не особливий. Середнього зросту, з великим випираючим черевом, він мав загорілі грубі руки і досить неприємну фізіономію, яка постійно криво посміхалась, демонструючи жовті зуби. Френк був із тих, хто за гроші рідну мамцю б продав, якби ціна влаштувала. Типом він був неприємним, але Нарі було байдуже, допоки він продає їй каву, яку у інших магазинах цього району було не дістати. Він не задавав дурних запитань, не намагався принизити омег, які приходили у його магазин і, що більш важливо, завжди ставав на їх захист, якщо хтось із бет намагався влаштовувати скандали.

- Тобі як завжди? – запитав він.

Нарі кивнула і притиснула комунікатор до рахункового апарату, той дзенькнув, повідомляючи про успішну оплату. Френк поставив перед нею пакет з кавовими зернами.

- Змолоти їх тобі?

- Так, дякую.

Поки продавець возився з кавою, Нарі виглянула у вікно. Увагу її привернув галас, який наростав на вулиці.

- Френк, я на секунду відійду, - крикнула вона і вийшла з магазину.

Джерелом галасу була продавчиня сусіднього магазину. Там продавалися солодощі. Рідкість у цій частині міста. Перед продавчинею-бетою стояла худенька жіночка, з яскравим жовтим волоссям. За її потерту кричневу спідницю чіплялась маленька світловолоса дівчинка.

- Я прошу всього лише одного льодяника! Я заплачу! – мало не благала жінка.

- Ти оглухла?! Чи сліпа?! Написано! Омег не обслуговуємо!!! – репетувала бета.

- Моїй доньці ще немає шести, - продовжувала вмовляти жінка, - тест на вторинну стать їй ще не робили. Вона може виявитись і бетою, як її батько!