Розділ 3

Бажати – це нормально

- Привіт, мала, - біля воріт Нарі зустрів охоронець, - знову запізнилась. Знаєш, я ж не можу тебе постійно прикривати.

- Пробачте, - пробурмотіла Нарі, - обставини затримали…

- Хей, ти в нормі? – охоронець стурбовано подивився на подряпане обличчя дівчини, - хто це зробив?! Знову вляпалась у неприємності?

- Все добре, Ка́е, - дівчина вхопила його за руку, - пробачте, я більше не спізнюватимусь!

- Ти… - чоловік скоса глянув на інших охоронців і зітхнув, - точно все добре?

- Так, правда! Не варто хвилюватися! – посміхнулась дівчина, - я можу йти? Певно, мені ще зараз вислуховувати…

- А, від того галасливого хлопця? Вони з сестрою щойно пішли звідси, планували тебе дочекатися. Довелось прогнати.

- Дякую, Кае, - Нарі кивнула, - я піду?

- Так, петлюй звідсіля, - кивнув охоронець, пропускаючи її.

Нарі швиденько покрокувала по дорозі до свого гуртожитку. Кае був дивним охоронцем. З чистими, наче безкрайнє море, синіми очима, чорним волоссям до плечей з червоними пасмами, що падали йому постійно на лоба. Від брови до підборіддя по обличчю у нього тягнувся грубий шрам. Іноді, Нарі дивувалась, як при такій рані він не втратив око. Але не це було у ньому дивне. Кае був Альфою. Єдиним Альфою, який подався добровольцем стояти на воротах у гетто. Тут Альф не було. Мешканці – омеги, персонал лабораторії та арени – бети. І Кае.

Нарі не часто доводилось спілкуватися з Альфами. Здебільшого, вона робила все, аби не пересікатися з ними взагалі. Та Кае її не лякав. Навпаки, цей масивний, грубий чоловік чимось навіть притягував. Він був небагатослівний, з іншими охоронцями майже не спілкувався і жив у невеличкому трейлері на околиці гетто. Але з омегами він був добрим. Це, звичайно, важко було помітити. Адже здебільшого, його суворість і рик інших лякали. Та Нарі бачила, що він неодноразово прикривав тих, хто запізнювався. Коли була його черга ставити підписи на дозволах на вихід у місто – він не задавав десяток обов’язкових питань і просто підписував. А ще… він завжди давав Нарі якісь цукерки, які омега купити собі не могла.

Нарі майже дісталась дому. Тут будинки були не такі гарні, як у центрі міста. У гетто на підвіконнях не стояли квіти, під будинками не було клумб, фонтанчиків і лавок, де сиділи б літні сусіди. Всі будинки тут були майже однакові. Бетонні коробки з одними дверима і одним вікном на кімнату гуртожитку. Винятком були лише гуртожитки фаворитів. Вони були більші, вищі. Кімнаті були просторіші і світліші. Кімнати фаворитів більше нагадували невеличкі квартири, з власною кухнею та іншими зручностями. Тут була проведена вода, тепло. У той час, як звичайні омеги мали ділити кухню та санвузли щонайменше на 4-5 кімнат. 

Вже на підході до квартир, Нарі почала ступати якомога тихіше. Але варто було їй піднятися на свій поверх, як двері сусідньої квартири гучно відкрилася. На порозі стояв Лео. Виглядав він як сварлива дружина, яка зустрічає чоловіка на підпитку. Погляд суворий, руки в боки, важке і повільне дихання.

- Привіііііт, - Нарі розпливлася у винуваті посмішці, - а я тут цего…

- Ти зовсім вже одуріла?! – на підвищених тонах розпочав юнак, - ти в курсі, що пропустила плановий огляд?!

- Це було заплановано, - відвела погляд Нарі.

- Заплановано?! Через тебе, Йомія на коліна поставила всіх претендентів!

- Окрім братика, звичайно, - з під його руки визирнула Діона, - привіт, Нарі.

- Ді, - помахала їй рукою дівчина, - як справи?

- Не ігноруй мене! – прикрикнув роздратовано Лео.

- Ну правда, пробач, - зітхнула Нарі, - нічого не можу із собою вдіяти. Ненавиджу, коли вони оцінюють нас як худобу.

- Тц… - цикнув юнак, - заходь. На вечерю сьогодні локшина.

Він повернувся у свою квартирку, Діона все ще стояла на порозі.

- Він мало не збожеволів, - хихикнула вона, - Йомія сьогодні була дуже люта. Лео хвилювався, що це може торкнутися тебе, тому він так і біситься.

- Я знаю, - майже пошепки промовила Нарі, - я вдячна йому.

- Ти ж розумієш, що завтра тебе все рівно оглядатимуть бети? А результати відправлять у лабораторію А. Вони так чи інакше дізнаються…

- Знаю, - зітхнула Інарія, - але, принаймні, у мене буде ще трохи часу.

Коли вона зайшла у квартиру, Лео вже ставив тарілки на стіл. У жовтуватому світлі лампи, його яскраві жовті очі ледь помітно світилися. Він окинув поглядом дівчину.

- Що за… - юнак одразу кинувся до неї, - як?.. хто це?.. Нарі?!

- Це непорозуміння… - тихо відповіла дівчина, потираючи долонею подряпану щоку.

- Та щоб його, - похитав головою Лео, - Ді, давай сюди аптечку.

- Не потрібно, - похитала головою Нарі, - я і сама можу.

Вона провела пальцями по подряпинах і ті миттєво затягнулися, наче їх і не було. Поклик омеги мав дві властивості – приваблювати Альф і насичувати Світове древо енергією життя. Але було і дещо ще. У двох з десяти випадків, поклик мутував і його носій отримував здатність захищати себе. Так, наприклад, Лео міг створювати енергетичні щити, а його сестра – могла приховати свою присутність на певний час. Що стосується Нарі – її поклик мутував у майже миттєву регенерацію. А нещодавно, вона зрозуміла, що може зцілювати не тільки себе. Хоч це було і складно, виснажливо, але її і без того мутуючий поклик продовжував розвиватися. І це, нажаль, було проблемою.