3

Коли вони відкрилися я побачила маленького фаула на вигляд  йому було не більше десяти років.  

– Заходьте містер Бренцон вас вже чекає. - сказав маленький фаул. 

Там все виглядало дивно там не було наде крісел там взагалі нічого не було крім табличок на дверях ну і звісно самих дверей та стін зі стельою. Ну що ж ми разом йшли вперід по коридору. Що найдивніше ми і словом не обмінялися від того моменту як зайшли в будівлю ну я вирішила що можливо в них так прийнято тому нічого не питала. Тоні зі своїм суровим поглядом це було щось я і не знала що він таким може бути що мене трохи навіть ляколо. Я відчувала себе немовлям що нічого не знає і просто йде за мамою. Ми йшли весь час вперід, а потім Тоні зупинився та повернувся вліво до дверей й відчинив двері. Ми ввійшли в здається в якусь дуже як мені здалось, велику лабораторію. Там було не меньше напевно 20 людей а може і набагато більше недумаю що я могла б побачити всіх. Там кожен був чимось занятий. І ось довго блукаючи по цій лабораторії ми зустріли наскільки я зрозуміла головного в цій лабораторії.  –містер Бренцон. –сказав Тоні. - Містер Гілбрет. – Відповів містер Бренцон.  В цей момент я дізналася яка фамілія у нього  Тоні Гілбрет  мені здалось що звучало краще ніж моя, Люсі Холанд це справді не звучить.  –О а ви напевно Люсі. – сказав Містер Бренцон. – Так. Містер Бренцон. –відповіла я. – як ви себе почуваєте? – Непогано. - Ну тоді ходімо за мною.