1

Привіт, мене звати Люсі. Здавалось ще декілька місяців тому, я була звичайним закритим в собі підлітком. Який нібито дружній, но в нього немає бажання спілкуватися зі своїми однолітками, вважаючи їх нерозумними. Так, я усвідомлювала більше ніж мої однолітки. Тому нічого дивного, що там мене вважали відлюдьком. Та мене це не турбувало. Для мене шкільна програма була легкою, тому деколи я навіть спеціально, робила помилки у своїх роботах. Тому що вчитися лише на дванадцять, я не хотіла. Можна сказати, я була обдарованою. Ще з дитинства я вивчала, усвідомлювала все швидше ніж інші. В три роки я вже вміла читати, в п'ять писати. Також я не могла пройти біля знешкодженої рослини чи тварини, не допомігши їй. В садочок мене дідусь говорив не давати, тому я туди не пішла. Я навчалася до шести років вдома, що мені подобалось. Та я не забувала про друзів, ними в мене були мої сусіди. Батьки, звісно хотіли віддати мене спецшколу, тому я пішла туди, та нічим хорошим це не обернулось. Мені не хотілося бути особливою, також для мене почали складати програму, яка віднімала в мене багато часу. Тому вже за місяць, я пішла у звичайну школу. Моє дитинство пролетіло надзвичайно швидко. Тому що мій мозок розвивався швидше, ніж  в інших дітей. В підлітковому віці, я любила читати книги, дивитися серіали, фільми особливо я полюбла детективні та фантастичні жанри. Я могла годинами дивитися серіали та переживати усім серцем за персонажів. Читала я дуже швидко, я можу прочитати книгу за декілька годин, тому в мене було безліч різних книжок. До того ж я жила у не надто великому місті, де є велика приступність, чи щось таке. Я не була сиротою, як ви вже зрозуміли. В мене була мама, тато і навіть бабуся з дідусем та інші родичі. Ми не були дуже дружньою сім'єю, ми були простою не ідеальною сім'єю. Мою маму звати Агата,  а тата Фредерік. Та все змінилось в один день, коли мені розповіли, хто я така насправді. Наближалось моє шістнадцятиліття, я навіть не знала що ось-ось я дізнаюся хто я така, і наскільки це мене здивує. Перед своїм шістнадцятим день народженням, я почала бачити, відчувати дивні речі. Все почалося рівно за тиждень до мого дня народження. Коли я спала, мені приснився сон, ніби я побачила щось дивне, та він чи що це було сказало. - ти теж фаул. Він не був інопланетянином, яких ми собі уявляємо він був одягнутий в костюм зеленого кольору, його шкіра була дуже світлою, та дуже схожою на людську, його очі не були повністю чорними, вони бути схожі на людські тільки райдужна оболонка очей була фіолетовою, що незвичайно для нас через що йому не дуже пасував костюм на вигляд у нього був ріст не більше ніж 170 см, а можливо і менший його голова не була такою як ми собі уявляємо, вона була схожа на людську. У нього було довге волосся зібране у хвіст  в нього були брови та вони нібито тягнулися вверх,  маленькі губи світло Розового кольору, але я вирішила що це був безглуздий сон. Коли мама попросила сходити в магазин за продуктами. Зайшовши я побачила схожого чоловіка зі сну, тільки він був у віолевому костюмі я вирішила що мені це здалось,  я пішла далі та через декілька секунд оглянулась та його вже набуло. На наступний день пішовши до школи, в мою однокласницю попали м'ячем. Я підійшла до неї та запитала чи все добре, доторкнувшися до неї я відчула злість, сум. У наступну ніч, мені снився сон я все повторяла ні. - Ти теж фаул. говорив чоловік. Я продовжувала перевертатись та говорити ні, як потім мені розповіла Мама. Звісно я їй не розповіла, про дивні речі що зі мною відбувалися. Ще через одну ніч у сні фаул сказав. - Ти маєш врятувати людство. Після цього я проснулась, в холодному поті. Потім мені здалось що це припинилося. Та в день перед шістнадцятим днем народженням, фаул прийшов до мене вже не в сні, а в кімнату. Я в той момент читала книгу і тут нізвідки в мене в кімнаті появився фаул. Він на вигляд був приблизно мого віку, можливо на декілька років старший. Цей фаул був не з мого сна, я побачила його вперше. Я злякалася так що не могла навіть поворушитися чи хоча б закричати, а він говорить. - не бійся, я такий як і ти я теж з планети Ганімед. Ну хоча такий як ти це можливо, надто гучно сказано. Тому що ти дочка фаула та людини тому ти на планеті земля. Но ти не вижила б там і тому твої сили заблокували, щоб ти нікому не нашкодила. Твою мати ледве врятували ти перша дитина, фаула та людини. -Чому ти не рухаєшся і не розмовляєш. -сказав фаул. В цей момент я втратила свідомість. - що ж мені робити. Так спокійно мене ж вчили, як надавати першу допомогу людям. - сказав юний фаул.

 Коли я проснулась я побачила його. -Тільки нікому не кажи, що бачила мене і до речі мене звати Тобі. - сказав фаул. У двері постукала Мама я подивилась на двері та подивилась на місце де стояв Тобі, та його вже не було. Звісно мамі я нічого не розповіла.

Я була шокована, не знала що це було. Вночі я не могла заснути, та трохи заспокоївшись я погуглила та прочитала про цю планету. Якщо вірити інтернету, то там немає нічого живого і там не можуть існувати живі організми. Я вже навіть думала, що в мене шизофренія. Вже через напевно годину, я вирішила оглянутись чи фаул нічого не залишив, як виявилось не дарма. Я знайшла якусь дивну штуку, схожу на телефон чи скоріше маленький планшет. Я спробувала найти кнопку та її не було я вирішила нажати на екран та пристрій не вмикався, я провела декілька годин пробуючи включити, цей пристрій фаулів. І ось нарешті я побачила виїмку куди можна було просунути щось тоненьке не знаю чому, навіщо і як я до цього додумалася та я просунула туди свій ніготь, і воно затягнуло туди ще й палиць я злякалася, но вирішила що інакше  не дізнаюся, що відбувається тому я заспокоїлась та пристрій повернувся у свою форму, випустив мій палиць й увімкнувся. Я навіть не знала радіти чи сумувати. Спочатку я побачила заставку я потягнула вверх, вниз та нічого не сталося потім вліво і там пароль, добре що мова наша. Написала фаули нічого, фаул теж нічого, вирішила я ну можливо Ганімед та пристрій розблокувався. На заставці було ніби місто майбутнього, все було таке незрозуміле та дивне, ніби це не фото, а я, це  насправді бачу. Це було надто реалістично я гортала туди, сюди. Там була програма для вимірювання скелястості, рівню тиску, та інших безліч но незрозумілих мені програм яких я вперше бачу. Також я помітила щось схоже на наш пошук, тому я написала, планета Ганімед. Я побачила красиву та неймовірну зелену планету, де багато води також було фото міст, цієї планети. Ви просто собі уявіть, що ви бачите зелену планету наповнену новітніми технологіями, машинами що літають, красивими маленькими будинками та хмарочосами, багатоповерхівками, магазинами й всі привітні,  повсюди ходять фаули та що всі доглядають за рослинами коли це потрібно. Ну я звісно розуміла, що це всього лиш фото, відео, но це все так класно виглядало, но я побачила руїни я не розуміла як вони могли опинитися практично в раю коли я побачила це я зразу вийшла. та я помітила якесь відео звісно я його включила. - Я знаю що ти не розумієш що це таке. При родах твою мати ледве врятували, твоєму батькові та мамі було не легко одружитися. Це мав бути прогрес. Коли фаули відкрилися б людям та вони взнали про нас. Та після того що сталося на порозі відкриття, прийшлося зупинитися. Не дивлячись на прекрасний рівень медицини, ми не змогли повністю вилікувати твою маму Елізабет. Та нам вдалося зберегти їй життя і вже ось шістнадцять років вона перебуває в комі. Ми розуміли що якщо не відправимо тебе на Землю, то ти не виживеш. Тому ми заблокували твої сили, до того як тобі виповниться шістнадцять та надали тобі більш людського зовнішнього вигляду. Ми вирішили, що найкращим буде віддати тебе на усиновлення. Тому ти там, де ти є.